Талан

Сторінка 7 з 23

Старицький Михайло

В И Х І Д V

Ті ж і Юркович.

Ю р к о в и ч (вліта). Що? Як? Нічого? Га? Нема... Отруїлась?

Ж а л і в н и ц ь к и й. Чи ви не сказились? З чого б же вона, борони боже...

Ю р к о в и ч. А знаєте, всякого бува... пригода... чоловік часом не сподівається, і раптом — пуф!

Ж а л і в н и ц ь к и й. Остатнього завжди стерегтись треба і держать язик за зубами...

Ю р к о в и ч. Що зуби — пусте! Але в чім непорозуміння? Какой мотив атого таинственного исчезновения: закулисный или личный? Чи привереди, чи слабість, чи...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Ви найкраще зробите, як дасте Марії Іванівні спокій, найкраще — і для неї, і для себе...

Ю р к о в и ч. Вибачайте, я хутко, не забарю часу... я нишком... В городе, знаете, разнеслись слухи, странные, неприятные.... даже, если хотите, двусмысленного чего-нибудь. Кому же их проверить и исправить, как не нам? (Захлебываясь). Мы — стражи общественной совести, мы заведуем ее мнением, мы направляєм симпатии; на нас лежит злоба дня... Мы должны профильтрировать всякого новости и подносить публике оздоровленную пищу. Наконец, в интересах Марьи Ивановны... задля вигоди її треба провіяти, просіяти плітки...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Або наплодити їх іще більше?

Ю р к о в и ч. Сохрани бог, борони боже! Що ви? Ми малороси? Ми тільки за правду!

Ж а л і в н и ц ь к и й. Так, так! Побільше брехень надряпати та по трояку за стрічку зцарапнути...

Ю р к о в и ч. Но-но! Який грубий матеріалізм! Хто каже: всякому праця коштує, всяк за гешефт мусить мати... Але суть і вищі потреби... і я до Мані Лучицької дуже прихильний... і мені боляче... да, мне больно, если Котенко желает унизить ее, стремится выдвинуть какую-то посредственность, эту Квятковскую, коли розпускають чутку, що ніби Лучицька теє-то, як його...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Що-о? Що кажуть?

Ю р к о в и ч. Так... я не од себе... а просто не варто...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Ні, ви мені скажете! (Наступа).

Ю р к о в и ч (злякано). Не варт! Мало що з язика не спаде...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Ні, ви мені скажете, іначе матимете діло зі мною! Коли почали, то скажете!

Ю р к о в и ч (одступа). Та пусте... рішительно...

Ж а л і в н и ц ь к и й (грізно). Ну? Я не жартую. (Удержує його).

Ю р к о в и ч. Тільки це не я... не я... а чув...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Ну! Ну ж! (Бере за плече).

Ю р к о в и ч. Кажуть... тільки не я... ніби Лучицька... вірте, не я... перше з вами, а тепер хтось другий... ну і сварка... ну з того й не гра...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Лучицька! А? (Трясе його). Дякуй бога, що ти тут!

Ю р к о в и ч. Позвольте... сделайте милость... оставьте... не я!

Ж а л і в н и ц ь к и й. Я знайду, хто це виблював... і знай, що тому чи тобі — не животіти...

Ю р к о в и ч. Ферфал!.. Пожалуста... Ой! Заспокойтесь!

Ж а л і в н и ц ь к и й (трясе його). Не жи-во-ті-ти! (Вийшов).

Ю р к о в и ч (після паузи). Уф! Хорошого положекие нашего брата репортера? Патрон гвалтом требует новостей и новостей: подноси ему всю подноготную, вкрадывайся в душу людскую, вьпытывай, на последний конец — ложись, рожай ему й подавай! И что за зто? Три копейки от строчки! И за три копейки всякий на тебе лезет корректировать, — хорошо? И рискуй своим благообразием, — отлично? Мало этого: выберется вот этакий собака й попробует в гроб вогнать... й вгонит. Что ему? Вгонит! Там кулак... хай його маму мордує!.. А? Антик? Ні, цум тейфель! Буду проситься в фельетоністи, — все-таки меньше риску!..

В И Х І Д VI

Ті ж і лакей, потім Палажка.

Л а к е й (в дверях). Еще не отпили...

Ю р к о в и ч (потай). А что, братец, не заметил, не ссорились здесь? Вот с актером, что вышел?

Л а к е й. Не могим знать. (Пішов).

П а л а ж к а (виходячи). А ти, брехунець, чого вліз? Іди, іди собі геть! (Випроваджує за двері).

Ю р к о в и ч (на ходу). Мужва!

В И Х І Д VII

Лучицька, Палажка й Маринка.

Л у ч и ц ь к а (сіда й налива каву). Кого се ви так, няню, церемонно?

П а л а ж к а. А того, що нишпорить та тільки плітки плете... От що цуциком за товстим паном біга.

Л у ч и ц ь к а. Юрковича? Чого ж ви на його так?

М а р и н к а. Не люблю отого підбрехача!

Л у ч и ц ь к а. Бідний! (Жметься). Як тут холодно... Коли б розпалити коминок... Няню, подзвоніть!

П а л а ж к а. Чого там дзвонить: хіба в самої рук нема? (Запалює дрова).

Л у ч и ц ь к а (Маринці, що накида на неї шаль). Хто був тут ще?

М а р и н к а (надіва перед дзеркалом шляпку). Марк Карпович забігали про ваше здоров'я провідати.

Л у ч и ц ь к а. А! Того ти й розчервонілась... А ще, крім Марка?

М а р и н к а. Не знаю; я бігала за хлібом...

Л у ч и ц ь к а. І через Марка нікого не бачила... Куди це ти?

М а р и н к а. На репетицію; боюсь спізнитись.

Л у ч и ц ь к а. Все одно — Марка не доженеш.

М а р и н к а. Та хіба я... (Припада і цілує Лучицьку).

Л у ч и ц ь к а. Знаю, знаю, що і серце б своє надвоє для його розірвала! Чого ж ти засоромилась? Плачеш? Чого ж то, ціпонько! (Обніма). Я тобі, серце, раю: подалі будь од того лиса Котенка, а виходь заміж за Марка, тоді ніхто не зачепить.

М а р и н к а. Господи! Мені? За пана Марка?

Л у ч и ц ь к а. А що ж? Не була б, може, рада?

М а р и н к а. Та чи я ж смію й марити про такий рай? Та я їхнього й мізинця не стою!

Л у ч и ц ь к а. Не принижуй себе: твій талан іще в пуп'янку, а серце в тебе золоте.

М а р и н к а. Марусенько! Ненечко моя! Та він же й не згляне на мене: я для його абищо... його серце цілком у вас...

Палажка, розтопивши коминок, взяла панчоху, наділа окуляри й пішла в спальню.

Л у ч и ц ь к а. Ні, голубко: і він, і я... як брат і сестра, як друзі... Про кохання не може бути й речі...

М а р и н к а. Чого ж то? Хіба пан Жалівницький... не красень?.. Та ліпшого ж і на світі нема, а добрий який, артиста який — а! Сонечко перед ним темне!

Л у ч и ц ь к а. Бачиш, бачиш... (Ласкаво грозить)., Може, всьому тому й правда... але ми побратались, і про інше — річ мертва... Та ще й те: сім'я — це закуток скритий, а іскуство веде нас до всесвітнього храму; у шкаралущі сімейній ми служим тільки собі чи своїм дітям, а у праці художній ми повинні людям служити, цілком себе оддавати миру, громаді. Для того-то сім'я і не може миритись зі сценою, бо одна одній буде шкодити: або зрадиш дітей, або зрадиш громадську одправу...