Болото на дні їхньої душі, і лихо, коли те болото ще й володіє духом!
Якби ви були принаймні довершені, як звірі! Та звірі обдаровані невинністю.
Хіба я закликаю вас до вбивства своїх почуттів? Я закликаю вас до невинності почуттів!
Хіба я закликаю вас до цноти? У декого цнота – доброчесність, та в багатьох – майже нечестя.
Може, стриманості і не бракує, але сука-чуттєвість заздрісно проглядає у них з усього, що вони чинять.
Навіть до височин їхньої чесноти й аж до суворого духу плететься за ними ця непогамовна звірюка.
А як спритно вміє сука-чуттєвість виблагати собі окрайчик духу, коли їй відмовляють у кусневі плоті!
Ви любите трагедії і все, що розриває серце? Та з недовірою ставлюся я до вашої суки.
Надто жорстокі у вас, як на мене, очі, хтиво дивитесь ви на страждальців. Чи не перевдяглася лише ваша хтивість і тепер називає себе співчуттям?
А ще я скажу вам наздогад: не один мріяв прогнати свого диявола, а сам обернувся на свиню.
Кого пригнічує цнота, того слід від неї відрадити – щоб не стала вона дорогою до пекла, тобто душевним болотом і хіттю.
Хіба я кажу вам про щось брудне? Як на мене, то це не щонайгірше.
Не тоді, як істина каламутна, а тоді, як мілка, неохоче вступає в її води той, хто пізнає.
Воістину, є щирі цнотливці – вони лагідніші серцем, вони сміються охочіше й більше, ніж ви.
Вони сміються над цнотою й питають: "Що таке цнота?"
Чи цнота – не глупство? Та це глупство завітало до нас, а не ми до нього.
Ми надали цьому гостеві притулок і серце – ось він і поселився в нас, і нехай залишається, скільки йому завгодно!
Так казав Заратустра.
ПРО ДРУГА
"Завжди бути самому – надто важко для мене, – так гадає самітник. – Завжди все сам та сам – і з часом стає вже два!"
"Я" і "мене" всякчас надто запальні у розмові – хіба таке можна витримати, коли нема друга?
Друг для самітника – завжди третій; третій – це корок, що не дає розмові двох поринути в безодню.
О, надто багато безодень є для самітників. Тому їм так хочеться мати друга і його вершину.
Наша віра в інших виказує, у що ми охоче б вірили в нас самих. Наше прагнення мати друга – це наш зрадник.
Часто за допомогою любові хочуть лише перескочити через заздрість. І часто людина нападає і наживає собі ворога, щоб приховати, що й вона відкрита для нападу.
"Будь принаймні моїм ворогом!" – так каже щира пошана, не наважуючись просити про дружбу.
Коли хочеш мати друга, треба прагнути і війни за нього, а щоб вести війну, треба вміти бути ворогом.
У своєму другові слід іще поважати й ворога. Чи вмієш ти підійти до свого друга впритул, не переходячи на його бік?
Твій друг повинен бути тобі ще й найкращим ворогом. Коли ти суперечиш йому, серцем ти повинен бути до нього найближче.
Ти не хочеш перед другом носити одяг? Хіба це не честь для друга, коли ти постаєш перед ним такий, як є? Але за це він посилає тебе к бісу!
Хто одвертий, той обурює решту, – ось чому ви боїтеся бути голі! Так, якби ви були боги, вам слід було б соромитись одягу!
Для свого друга ти не можеш досить гарно прибратись: адже мусиш бути для нього стрілою і прагненням до надлюдини.
Чи бачив ти свого друга, коли він спить, – щоб знати, який він на вигляд? І яке ж у твого друга обличчя? То – твоє власне обличчя у грубому й недосконалому дзеркалі.
Чи бачив ти свого друга, коли він спить? Тебе не вжахнув його вигляд? Ох, друже мій, людина – це те, що слід подолати.
Друг повинен уміти вгадувати і мовчати, – не прагни всього бачити. Твій сон повинен виказати тобі, що робить твій друг, коли не спить.
Хай вгадування стане твоїм співчуттям – ти маєш спочатку довідатись, чи хоче твій друг співчуття. Може, він любить у тобі несхибне око і погляд вічності.
Співчуття до друга ховай під твердою корою, на ній ти повинен зламати зуба. Тоді співчуття стане витонченим і солодким.
Чи для друга ти – чисте повітря й усамітнення, хліб і бальзам? Дехто не може позбутися власних кайданів, та все ж другові він – спаситель.
Ти раб? Тоді ти не можеш бути другом. Тиран ти? Тоді ти не можеш мати друзів.
Надто довго у жінці чаївся раб і тиран. Тому жінка не здатна на дружбу: їй відома лише любов.
У жіночій любові – несправедливість і сліпота до всього, чого вона не любить. І навіть у мудрій жіночій любові поряд зі світлом завжди є несподіванка, й блискавка, й ніч.
Ще не здатні жінки до дружби – вони й досі ще кішки й пташки. Або ж, у кращому разі, корови.
Ще не здатні жінки до дружби. Та скажіть мені, чоловіки, хто з вас до дружби здатний?
Ох, чоловіки, яка у вас убога і скупа душа! Ви стільки вділяєте другові, скільки я дам навіть своєму ворогові і при цьому не збіднію.
Є товариськість – хай буде і дружба!
Так казав Заратустра.
ПРО ТИСЯЧУ І ОДНУ МЕТУ
Багато країн бачив Заратустра і багато народів – так він пізнав добро і зло багатьох народів. Більшої сили не знайшов Заратустра на світі, ніж добро і зло.
Жити не зміг би жоден народ, спершу ціни не склавши; та якщо він хоче себе зберегти, то не повинен складати ціну так, як складає сусід.
Чимало такого, що один народ називає добром, інший вважає соромом і ганьбою, – ось що я з'ясував. Багато чого, як я з'ясував, тут називають злом, а там прикрашають багряницею шани.
Ніколи сусід не розумів сусіда – завжди дивувалася його душа, чому сусід злий і чудний такий.
Скрижаль добра висить над кожним народом. Поглянь – це скрижаль його переборень; поглянь – це голос його влади.
Похвали гідне те, що здається йому важким; все, що неминуче й важке, називають добром; а те, що звільняє ще й від страшенної біди, що рідкісне і найважче, – те проголошують священним.
Все, що пануванню, перемозі і блиску сприяє на страх і заздрість сусідові, – для нього вершина, початок, мірило і сенс усього.
Воістину, брате мій, якщо ти спершу дізнався про потреби, землю і небо народу, і про його сусіда, то, мабуть, і збагнув закон його переборень, і те, чому він долає ці сходи до своїх сподівань.
"Завжди ти повинен бути попереду і височіти над рештою – нікого не повинна любити твоя ревнива душа, хай друг залишається другом". Від цих слів тремтіла у грека душа, а він простував шляхом величі.