— А мені не завадить відпочити, — потягуючись і позіхаючи, сказав генерал, — до того ж на Белліорі прохолодні ночі.
Один з рабів подав Баан-Ну на таці фрукти, яких устигли нарвати в найближчій діброві.
— Ну що, Ільсоре, — звернувся, апетитно хрумаючи, генерал до слуги, — чи все підготовлено для відпочинку?
— Все готово, мій генерале, — Ільсор так низько вклонився, що його тіло повисло, мов на шарнірах. Дивлячись на незграбно зігнутого слугу, генерал раптом розреготався:
— Що, Ільсоре, не відчуваєш ніг од щастя, опинившись на такій чудовій планеті?
— Так, мій генерале. Не може мені не подобатися те, що подобається вам, — погодився Ільсор.
— Ото ж то! — Баан-Ну поплескав Ільсора по плечу і рушив до намету.
Озброївшись біноклем, він почергово оглянув усі вікна намету, ліниво пробіг очима гори, ліс і ретельно вдивлявся у найближчі дерева — чи нема там ворожої засідки. Нічого не помітивши, крім силуетів птахів, він спокійно розлігся на купі матраців, які Ільсор устиг застелити пухнастими білими шкурами якогось звіра, схожого на сніжного барса; гігантська завіса, теж з білих шкур, відділила ліжко генерала від тієї частини намету, де розмістилася інші менвіти.
Портфель Баан-Ну засунув під хутряну подушку, яку Ільсор послужливо підняв. Під час сну все найважливіше для себе генерал не ховав у сейф — до сейфа можна дібрати ключі; надійнішого місця, ніж узголів'я, він не знав.
Коли командир менвітів задрімав, Ільсор узяв його бінокль, але не сховав, а теж оглянув околиці. Потім підійшов до групи арзаків, які збиралися розміститися на нічліг просто неба.
— Друзі мої, — сказав він зовсім тихо, — не втрачайте надії. — А голосно віддав розпорядження як головний технік: — Уранці розпочинаємо складання вертольотів.
Ніхто з менвітів не підозрював, хто такий Ільсор насправді.
"Найстаранніший слуга, прекрасно розуміється на техніці", — ось що знав про нього кожен менвіт. А не знав ось що.
Ільсор виявився більш стійким, ніж інші арзаки, перед гіпнотичними поглядами і командами чаклунів. У нього була сильніша воля. Він устигав набути вигляду покірного раба раніше, ніж чари вступали в силу. Тому він чув найсекретніші розмови менвітів, які не остерігалися його, вважаючи, що він слухняний, а отже, повністю зачарований. З розмов обранців Ільсор зрозумів усе, що сталося на Рамерії. Арзаки вірили: тільки Ільсор може їм допомогти, вія щось придумає для їхнього визволення, і вибрали його своїм вождем.
Думка про свободу арзаків ніколи не покидала Ільсора.
Переживав він і за долю землян. Судячи з тих споруд на знімках, які побачив вождь, Белліору населяли розумні істоти. Вони не знали про небезпеку, яку таїв у собі погляд менвітів. Попередити їх було прямим обов'язком Ільсора, хоча він і не знав, як це зробити.
РОЗВІДКА
На світанку Кау-Рук з групою пілотів рушив на розвідку. Вони спокійно проминули дозорців, ЯКІ всі були з менвітів і недремно стояли на своїх постах. Пілоти за духом були ближчі з усіх військових; ото якби ще їхню ескадрилью не очолював Мон-Со, вірний підданець генерала. Захопивши з собою кілька арзаків, пілоти спочатку бадьоро просувалися вперед. Розвідка уявлялася їм чимось схожою на веселу прогулянку.
Найперше вирішили оглянути замок, не знаючи, що перед ними колишнє житло чарівника Гуррікапа.
Обійшовши його довкола, Прибульці зупинилися перед зачиненими дверима, верхній край яких губився під стелею.
Раз у раз зривалися жарти:
— Оце хороми! Такі тільки для імператорів та приводів!
— Нумо, натиснемо плечем! Ще раз. Та тут не вистачить наших плечей!
Дверні петлі заіржавіли, і потрібні були ще зусилля рабів, щоб двері прочинились.
Коли менвіти ввійшли в приміщення, з порожніх рам знялися десятки розполоханих пугачів і сов, зашерхотіли полчища летючих мишей.
Рамерійців вразили розміри палацу, висота кімнат, колосальні зали.
— Мабуть, тільки ризикни — поселись на декілька днів, то й не помітиш, як ти вже імператор! — жартували далі пілоти.
Багато цікавого виявилося в приміщеннях замку. Менвіти побачили шафи висотою з п'ятиповерховий будинок, а в них каструлі й миски, схожі на плавальні басейни, величезні ножі, книжки, на яких умістилися б цілі лісові галявинки.
Прибульці ніяк не могли збагнути, для чого було споруджено такий величезний будинок. Вони мимоволі щулились саме від неосяжності розмірів. Вони, звичайно, читали в дитинстві казки, і першим їхнім запитанням було:
— Можливо, тут жив людоїд?
З допомогою рабів менвіти розгорнули одну з книжок Гуррікапа, гадаючи: ось вона і прояснить їм що-небудь.
Але хоч як старанно гортали чужинці її сторінки, вони нічого не бачили, крім чистого паперу, текст із нього щез. Звідки було знати менвітам, що так начаклував добрий чарівник: при наближенні ворогів книжки не показували, що в них написано. Менвіти швидко втратили до них інтерес.
Розглядаючи кімнати, меблі, всіляке домашнє начиння, Кау-Рук дивувався:
— Невже на Белліорі живуть такі гіганти?
Він навіть попробував усістися в крісло Гуррікапа. Арзаки, ставши на плечі один одному, утворили живу драбину, по якій штурман і забрався в крісло. Поряд з твердою, мов камінь, спинкою крісла він відчув себе так само незатишно, як по сусідству з величезною кам'яною статуєю якоїсь тварини. Таких статуй на Рамерії було багато — то збереглися сліди древньої культури арзаків.
— Подумайте тільки, — звернувся штурман до пілотів. — Якщо лише деякі земляни мають такий величезний зріст, вільно вмощуються в цьому кріслі, тоді ми, менвіти, просто карлики перед ними.
Несподівано Кау-Рук засміявся. "Ото порадую Баан-Пу, — подумав він, — сюди б ще привида, на додачу до замку". Але, уявивши невеликі хатки, які він бачив на демонстраційних екранах зорельоту, штурман розчаровано мовив до себе:
— Не дуже і злякаєш генерала руїнами замку.
Загін пілотів-розвідників рушив далі. Перебуваючи під враженням побаченого, вони принишкли.
Добрий настрій повернувся до них, коли з присмеркового лісу вийшли на чудову галявину, потім ще на одну і ще.
Довкола розкинулися зелені лужки з розсипами великих рожевих, білих і голубих квітів (дещо схожих на великі дзвіночки). У повітрі пурхали крихітні птахи, трохи більші від джмелів, вражаючи незвичайно яскравим пір'ям. Вони гасали за комахами.