Жуван подумав і зобразив шаблезубого тигра з величезними іклами.
— Я так і гадав, що йдеться не про правителя, — задоволено зауважив Баан-Ну. — Стояти! — скомандував він з такою силою, що Жуван підстрибнув мало не до стелі, але не встиг витягнути руки по швах. — Бігом! — лютував генерал, блискаючи очима. — Марш!
І Жуван, зробивши два стрибки, раптом перейшов на церемоніальний крок, потім за командою: "Бігом!" — стрепенувся, кинувся стрибати, й негайно почав карбувати крок за командою: "Марш!"
— Вартовий! — заволав Баан-Ну. — Всипати цьому тупакові десять кийків!
— Ви, генерале, звісно, найповажніший пан, так роз'ясніть мені,— сказав Жуван, — який зв'язок між вартовим і кийками і куди мені їх насипати?
Машина підморгнула Жувану і видала якісь буркотливі звуки мовою менвітів.
Генерал побагровів і мовчки рвонув до дверей.
Кау-Рук та Ільсор перезирнулися між собою, і штурман стенув плечима.
"Чому так нервував Баан-Ну?" — подумав Мон-Со і поспішив за генералом.
УРФІН ДОПОМАГАЄ АРЗАКАМ
Урфін за всім спостерігав і все помічав. Пригоди менвітів біля Чорних каменів Гінгеми здавалися йому незавершеними, він не раз подумки повертався до них. Якось рушив до Великої пустелі. Він не боявся магічної сили Чорних каменів. Колись був помічником злої чаклунки Гінгеми, і тому на нього не діяли їхні чарівні властивості.
Джюс узяв з собою пилку, швидше за звичкою, — аби мати під рукою якийсь інструмент. Та де там! І справа не у величезних розмірах кам'яних валунів. Пилкою камінь не розпиляєш, тим більше чарівний. Пилка не залишала на ньому навіть подряпини. Урфін виліз на чорне творіння Гінгеми і всівся якомога зручніше. Він згадував одну за одпою дії чаклунки. Як не силкувався знаменитий городник, але жодне зловісне заклинання не міг згадати, все призабулося. Та і зло злом не зруйнуєш. Раптом сяйнула чудова думка: а що коли розпалити багаття і підігріти цей камінець? Усе чаклування починається з вогню.
Так він і зробив. Притяг на тачці кілька оберемків хмизу. Розклав гігантське багаття, у центрі якого опинився Чорний камінь.
Багаття розгорілося на славу. Язики полум'я цілком охопили валун, розігріваючи його дедалі більше.
Раптом напис "Гінгема" розплавився і почав зникати. Урфін не на жарт злякався: а що як він перестарався і всі чари чаклунки відразу ж випаруються? Мов очманілий, помчав він по джерельну воду, а потім став бігати довкола каменя, виплескуючи на нього вміст відер і бочечки. Чорний велет загув, напружився і впав, розсипавшись на дрібні камінці. Та що найдивовижніше — на кожному красувався напис "Гінгема". Урфін невимовно зрадів. Кращого не можна було й бажати. За кілька рейсів він перевіз друзки зруйнованого чарівного каменя до своєї хати.
Відтоді він шукав нагоди скористатися зачарованими уламками.
Джюс весело котив тачку з овочами лісовою стежкою. Огірки, полуниця, горіхи радували своїм виглядом навіть досвідченого в городніх премудрощах Урфіна. Однак непокоїла його дума.
"Як забрати смарагди у ватажка менвітів? — гадав Джюс. — Адже в нього їх нагромадилося стільки, що можна допомогти визволити цілий народ — арзаків з далекої Рамерії".
Розмірковуючи, Урфін згадав аркуш, який викрала ворона в Баан-Ну. Кагги-Карр думала тоді, що викрала план важливої воєнної операції. Коли ж Ільсор пояснив текст, усе виявилось кумедним: і генерал, і його вигадані пригоди. Твір вояки-фантазера не викликав інтересу, забувся, а Джюс запам'ятав, що генерал любить пригоди.
"Що ж, — думав городник, — треба влаштувати Баан-Ну пригоду з каменями Гінгеми".
Чарівні уламки, хоча і були дрібними, однак кожен з них не менший від добрячого кругляка; як його непомітно вручити Головному менвітові? Якщо залишити камінь десь осторонь, генерал не зверне на нього жодної уваги. Камінь зовні нічим, крім напису, непримітний.
До замку "подарунок" Гінгеми можна доставити разом з овочами. Завдання неважке. А що далі?
Не раз довелося Урфінові штовхати тачку від свого городу до замку і назад, перш ніж у нього визрів план дій.
Якось на кухні він почув від кухаря-розпорядника, який перемовлявся з вартовим, що генерал нагромадив гігантську колекцію смарагдів. На той час Джюс уже сяк-так володів мовою менвітів, і про що вони говорили між собою, розумів досить добре.
— Можливо, ваш генерал багатий, — пробурмотів Джюс мовби про себе, — але навряд чи його колекція може зрівнятися зі скарбами з тайника Гуррікапа.
— А де ці скарби? — відразу запитав кухар.
— Тут же, у вас, — пояснив Джюс, — тайник у замку, але надійно замаскований. Ніхто не знає місця, де він знаходиться.
— А ти звідки знаєш?
— Мудрий мандрівник прочитав в одній старій книжці. Відтоді кухар-розпорядник і вартовий, озброївшись залізними палицями, блукали по замку, обстукували стіни і підлогу, марно намагаючись знайти тайник.
Одного чудового ранку стук привернув увагу Баан-Ну. Кухаря зразу ж доставили до генерала. На допиті бідолаха зізнався, що розшукував тайник.
— Ти віриш у ці байки? — усміхнувся Баан-Ну, але думка про скарби міцно засіла у його голові, і він захотів сам поговорити з городником. Така нагода незабаром випала. Генерал підстеріг Урфіна, коли той знову привіз до замку овочі й фрукти, і затяг його до свого кабінету.
— Що тобі відомо про тайник Гуррікапа? Де його шукати? — нетерпляче випитував він.
Урфін чекав цих запитань.
— Знаю лише, що тайник знаходиться в одній з башт замку, — відповів городник, — замурований каменем з написом "Гінгема". Але Гуррікап міг зачарувати скарби. Щоправда, в нашій країні ніхто ніколи не пробував їх шукати.
"Нікчемні боягузи! Зрештою, це навіть добре. Я сам заволодію всіма скарбами", — подумав Баан-Ну, а вголос сказав:
— Урфіне, прошу тебе більше нікому про це не говорити.
Щоб полегшити генералові пошуки, Джюс замінив кілька старих, потрісканих каменів на більш міцні з написом "Гінгема". План, який придумав Урфін, щоб відібрати смарагди у ватажка менвітів, скидався на риболовлю з кількома вудочками, розставленими далеко одна від одної.
Наступного ранку городник залишив на кухні плоди, а потім, прошмигнувши мимо вартового, обійшов свої камені-вудочки. В одному з темних куточків замку він побачив те, що передбачав: генерал корчився в неприродній позі, поряд з ним стояв підсвічник. Свічка встигла згоріти тільки на чверть: отже, Баан-Ну потрапив у пастку недавно. Він мовчки силкувався відірвати руку від каменя, але марно. Страх і жадібність боролися у його душі. Страх казав: "Клич на допомогу, самому тобі не вирватися", а жадібність шептала: "Покличеш на допомогу — доведеться скарби поділити. Краще напружся і визволися сам".