От яку історію розпорів Чжан. Потім він ретельно витлумачив мені, як відвезти його прах на батьківщину. Тоді ми пішли в портову харчевню, ласували там африканськими рибами та плодами, пили пальмове вино і всю ніч грали в карти. І він обіграв мене, від того він аж сяяв. Ось його слова: "Мореплавцю! Ще в мене є трохи часу і сил. А ти можеш знову вирушати в подорож. Краще за все пливи до малабарських країв. Там зараз міжусобиці, війни. Я тобі допоможу дістати доброго софальського заліза та золотого піску з Мошони. Це в Індії зараз найкращий товар для збагачення".
Він справді влаштував мені і доброго заліза, і трохи золотого піску. Ще й дав превеликий запас найкращих ліків від болів у голові та шлунку, а також усілякого дурманного зілля та отрут для їжі, питва і зброї. І як ті ліки мені й людям на кораблі допомогли, ти б знав, о му'алліме! Ні, я думаю, такого лікаря, як Чжан, найближчим часом не буде! Він тримав у голові не менше, ніж ти зірок, різних ліків, трав, отрут і точок, куди треба колоти голки.
Його порошками я врятував багатьох на кораблі, бо напала на моряків якась пошесть. Певно, через їжу. Коли я з ними прощався в Індії, всі вони плакали і благословляли мене. А руббан і нахуда повернули мені плату за проїзд і за харч…
Я дуже вдячний Чжанові за поміч. І весь час його згадую, особливо як мені щастить когось підтримати при хворобі зіллям уже мого виготовлення. Ще рік тому я через індусів-руббанів дізнавався, чи не помер він. Рік тому був ще живий. І хоча гріх його страшний і неспокутний, проте я не бажаю йому смерті. Ще встигне поплисти до Китаю… В Індії я надзвичайно вдало продавав залізо, а золото утаїв від митників. За золотий пісок таємно купив три лали найчастішої води і невимовного червоного кольору. А щоб мене не схопили з ними при обшуку, заклеїв їх у бороду пташиним клеєм. Але амбру не став продавати, і за неї довелося заплатити велике мито, і закят з мене здерли завищений.
Я сидів і чекав доброї нагоди й сталого вітру, як трапилась одна історія. Молодий хормузський купець, син араба та персіянки, потрапив до в'язниці. Чи справді так було, чи на нього наклепали, але його звинуватили, ніби він своїм кораблем перевозив зброю ворогові раджі. Корабель його загарбали, всі товари розпродали на свою користь. І ще з нього вимагали сплати великих грошей. А в той же час від певних людей надійшла звістка із Хормузу, що в нього народився син-первісток, а породілля померла. Раїс не хотів його випустити без викупу, а двоюрідний брат купця не міг зібрати таких грошей. І я через каді зробив заманат11. Віддав свою амбру і всі товари. Собі ж лишив тільки лали в бороді та скриню з дивинами. Я віддав за хормузця всі набутки, бо якось із ним зустрічався в харчевні і трохи бесідував. І присягаюсь Аллахом – не було в ньому такої зажерливості, як у інших купців, тієї пожадливості, що трусить людину, мов лихоманка!
Я почекав до того часу, коли купець вийшов із узилища і відплив з братом до Хормузу. А потім і собі потяг із міста. Бо відчув я, що каді виказав раїсу порту та раджі, хто зробив заманат.
Я хитро вийшов з міста – за невелику платню рибалки-парії перенесли в свій човен мою скриню, загорнуту в сітку. Я вдяг дхоті і разом з ними вийшов у море, ніби по рибу. Вони відвезли мене південніше, може, на добрих десять фарсахів. Там у місцевих шетті-лихварів я винайняв вантажного буйвола і відправився на південь.
У найпівденнішому індійському порту Камбеї я за один лал прикупив в аденських купців трохи коралів, паку сап'яну, шерстяних чорних плащів й поплив через протоку на Цейлон.
На Цейлоні я почав учитись арабському письму і читанню, о мій шейх, о му'алліме! Виявилось, що моє рідне письмо, письмо нашого великого пророка –хай Аллах благословить його і весь його рід! – страшенно складне й плутане. Я вчився, вчився, прикладаючи всі сили! Але за рік я мало зрушив з місця! Я думав, що мене погано вчив перший книжник. Перейшов до другого. Але знову було те ж саме. Вдруге в житті мене охопив відчай. Я зрозумів – пройдуть роки, поки я навчуся нашому письму. А мені ж треба добувати засоби до життя!.. Удруге в своєму житті я пішов до шинку випити.
В шинку-харчевні я зіткнувся лице в лице з піратом-баркі 12 Рашидом ібн Хасаном. Цього лицаря з Аллеманії 13 звали Рихард, а його батька Гансом. Коли він потрапив у полон до славних витязів Салах-ад-Діна і перейшов незабаром у нову віру, то в такий спосіб перемінив собі ім'я. Але й при новій вірі він лишався таким же кровожерним вовком, як і тоді, коли полював за нашими одновірцями. Тільки тепер він став полювати на поганські кораблі. Команду собі підібрав пекельну – всі як один головорізи і грабіжники. Однак раджа і портовий раїс цього не хотіли помічати, бо він щедріше за всіх робив їм дарунки. Баркі-перевертень підсів до мене і, замовивши собі й мені найкращого маскатського вина, сказав, що знає, чого в мене поганий настрій. Бо я міняю вчителів, але не можу навчитись писати й читати. Ми добряче випили, і білобородий лиходій почав обіцяти, що за тиждень навчить мене письму.
А чиє письмо – значення не має. Бо, мовляв, ти ж не збираєшся Коран переписувати, а тобі чи комусь із твоїх треба ретельного дороговказу за лоцією списати. Подумав-подумав я і після третьої, а може, й четвертої чаші вина згодився… Не минуло й тижня, як я міг написати геть усі латинські літери. Коли за кілька днів я оволодів складами та почав писати слова, я зрозумів – можу писати свою книгу мандрів, про всі заморські дива, які бачив на власні очі.
Так і зробив. Потаємно, при найбільшій обережності я почав писати чужими літерами наші слова.
О шейх! Я не пізнав радощів сімейного життя, мені не довелося пережити радощів потаємного кохання. Та карбуючи наші слова чужими літерами, о шейх, я відчував неймовірне щастя! На своїй довгій скрині я розкладав усе причандалля для письма та малювання. Тільки занурював калам у чорнило –починався банкет моєї душі. Я наче злітав на крилах чудесного птаха над усіма брудними буднями і кривавою мішаниною людських чвар! І писав правду про ті чудеса, що тільки сам бачив! Після описання кожного дива я найтоншими рисами робив малюнок. І тут записував, якого місяця там був, де на небі стояли які зірки, які вітри і куди віяли. Тільки ці записи я вже робив своїми умовними значками, щоб ніхто їх не зрозумів.