Та нічого подібного не сталося.
Тільки весело відригнувши винним духом, слов'янин, вперше за весь час, засміявся і сказав:
— Тепер душі моїй легше стало!.. Одпала глина з душі… Душа моя світла, ясна… Нема суму…
І, щось собі мугикаючи під носа, обійшов усіх коней, усіх помацав. Бо тут у мороці трюму, довіряв більше своїм пальцям, ніж очам. Спинився перед лядою, обсмикнув на собі подерту сорочку, розв'язав пояса, підперезався по-новому і виліз на палубу. Хитаючись разом з палубою корабля, пройшов до капітана. Капітан саме в цей час дивився на сонце через свою дерев'яну хрестовину – виміряв стоянку сонця над обрієм.
А сонце вже починало сильно хилитись униз. Всі кольори починали насуватись золотінню та смарагдовими зблисками від хвиль.
І дивні були запахи, що напливали на хлопця з усіх боків.
Із доброї схованки, крізь щілини в стіні каюти плинув винний солодкий запах вогненних помаранчів, терпкими трав'янистими солодощами несло під паків тростини із трюму.
І у всі ці запахи якоюсь недоречністю, неспокоєм і безглуздям вливався гострий запах винного віддиху, що чадів навколо слов'янина.
Слов'янин ступив до капітана і, затинаючись, проговорив:
— Хазяїне!.. Давай…– він запнувся, а капітан почав злоститись, бо раб перебив йому обчислення.
— Ну, швидше говори, що там?
— Капітане! Знімай… дошки… над кіньми! Коні дихають мало… Коням треба дух чистий… Вітер…
— Он ти про що? Ну добре, а хто ж зніматиме? Ти вмієш?
— Я з Русі… і все можу!.. – рубонув слов'янин повітря рукою.
— Я бачу, що ти і пити, і красти вмієш!
— Капітане! Не крав… я… Ті…– слов'янин показав пальцем за спину,-ті… дали вино… в подарунок.
— За що тобі дарунок, ти ж раб?!
— А я їм показав – я голуба поцілив…
— А вони тобі повірили? Вони ж не бачили з-за людей і снастей, що ти стріляєш?
— Попрохав лук ї показав їм, який я стрілець!
— О, так у них і зброя була.
— У них хороша зброя… о руббан, у них китайського снігу багато…
— Звідки тобі відомо?!!
— Я в трюм спускався…
— О Аллах! Милість твоя безконечна! Все, все має межу, тільки сила твоя і милість безмежні!!!
Руббан звів руки до неба і вславив Аллаха. А потім закликав стернового, який був водночас і теслею. Вони вдвох із слов'янином познімали із середини палуби дошки, і з баку над трюмом. І тепер туди проникало світло. І повітря заструменіло, розносячи по всьому кораблю дух кінської сечі й поту, кізяків, терпкий запах свіжої цукрової тростини і кислих, вогких шкір бурдюків із водою.
Потім слов'янин спустився вниз, і знову до коней, а руббан викликав до себе нагору Алі.
— Скажи, де він узяв…– спитав руббан ласкаво, але з якимось загрозливим притиском,– де він узяв вино і скільки випив?
— О му'алліме! – Вражений здібностями слов'янина, хлопець звів угору руки точнісінько так, як робив руббан.– Він видудлив більше половини винного глечика! Він його приніс у тій корзині…
— А що він там ще приніс, у тій корзині?!
— Я не знаю, бо він її розкрив без мене… А коли спорожнив корзину, запхнув туди зеленого папугу.
— Таки він точно злодій!
— Але ж, руббане, ти ж сам чув, що йому це все з корзиною подарували!
— О! Ти віриш цьому п'яниці?
— Я чув, що вони п'яниці… але більше про них нічого не чув. На Сук ар-рукику 4 вони в нас рідко бувають… Я лише один раз бачив, як їхніх жінок і дітей продавали.
— Де це у вас? У Басрі?!
— О му'алліме! Я не басрієць! Я із славного міста Багдада!
— Он воно що!.. Мені й спочатку здалася твоя вимова не басрійською, але потім не звертав на це уваги. Ну, тепер іди, спускайся вниз у трюм… і щоб слов'янину допомагав. Він добре тобі допомагає?
— А му'алліме! Присягаюсь Аллахом, я не звик брехати! Не він мені допомагає, а я йому!.. Він коней, як жінка дітей коханих, порає!
— Справді, о Аллах, діла твої незбагненні! Хто б міг подумати, що він знається на конях?.. Продали мені його як теслю. Ну добре, йди й працюй. Потім розкажеш, що там він вироблятиме… Цікаво, цікаво…
По роботі, коли вже крізь дірку не зазирало сонце, слов'янин сів на світлому місці, біля драбини в ляді. Він тримав корзину ногами, а папугу почав боркати, прошиваючи йому махові пір'їни на крилах.
— Для чого він тобі? Чого ти його боркаєш? Він нікуди не полетить з корабля.
— Звідки мені знати – втече, не втче? Мені він треба весь час під рукою… Папуга мудрий птах – слова знає. Навчу його слову моєму – буде мені співтрапезник! Ми будемо з ним говорити, а ви не будете знати! Ох-ха-ха! – І слов'янин сміявся нестримно і безжурно, як дітлахи.
— Алі дивувався, і його здивуванню не було межі – після половини глека раб міг попасти вістрям в ость пера і протягти голку з волосінню!
Папуга протестував відчайдушно, пручався, дряпався пазурами…
Та дарма старався слов'янин – наступного ранку, коли він відкрив корзину, щоб погодувати папугу, птах струснув пом'ятим пір'ям, по-дурному скрикнув, злетів крізь ляду нагору, покружляв над кораблем і опустився на вершок першої реї.
Слов'янин вискочив за ним на палубу і довго стояв під щоглою, простягаючи птахові на долоні прирощення та закликаючи його опуститись і скуштувати чудові лакітки.
Та ба – папуга зиркав униз і щось бурмотів мовою своїх попередніх господарів, Зрештою руббан не стерпів – підступив до слов'янина:
Ну не спуститься він до тебе! Нехай трохи погуляє, а потім ми його вловимо. Іди краще до коней!
— Му'алліме! Коні попорані! Тепер я відпочиваю…
— Ну добре, стій отут стовпом і чекай свого друга! Так він до тебе й спуститься!
Слов'янин сів під щоглу і ланцюжком від себе розклав покорм для птаха.
Він сидів непорушно майже три зміни гребців. Тільки голову замотав ганчіркою.
І дочекався, поки папуга опуститься на палубу й візьме корм.
Коли ж папуга взяв корм, слов'янин смикнув за волосяну петлю, і папуга забився відчайдушно у нього в руках.
Тепер слов'янин пообрізав птаху махові пір'їни і обтяв обмизканого хвоста. Прив'язав за ногу міцною линвою з кокосового волокна і посадовив собі на плече.
Папуга обурювався цілий день і майже всю ніч, сидячи на плечі в слов'янина. Кусав його за вухо до крові, стріпував обкороченими крильцями, рвав дзьобом повороззя. Але коли здавалося, що ось-ось трісне остання волосинка його пута, слов'янин хапав птаха. І знову зав'язував цілий мотузок. І весь цей час слов'янин тихо розмовляв з птахом своєю мовою.