Трохи інше – цікавий, кмітливий, добра пам'ять, і зовсім не має страху.
Тобі ще не доповіли, але я вже знаю: цей дурень переборщив – повів його до Водяної вежі. І хлопець признався, що він віддав лал Кадарії. Стражник зламав твою цяцьку… Тепер малий не придатний ані на фідая, ані на голуба, як би тобі праглося…
Що тепер діяти?
Ти не гірше мене знаєш – колючка з малайської трави. Дай йому з індійською халвою. Всі побачать, що помер від різачки 13.
А що з негритянкою?
Про це, брате, не турбуйся. Це наші клопоти. А хлопця твого бачили вночі, як він плив неподалік вежі звіздаря.
Треба притиснути того мандейця за горло! Нехай віддасть хлопця, якщо сховав!
Не квапся! Мандейця не варто чіпати. По-перше, він не полохливий. А по-друге, ніхто із чародіїв не має такого знання вітрів і сили над вітрами, як цей перевертень! Мені здається, що він привіз сьогодні вранці твого хлопця у свій пальмовий сад. Він тут зовсім поруч, трохи вище по течії. Якщо хлопець там, заберемо його і заметемо всі сліди…
Хлопчика і без халви здихаємось. Зариємо – і шакал не знайде!
Мій менший брате, я тебе люблю ще з часів Антіохії та Єршалаїма… Та останнім часом ти щось не все обмізковуєш, не над усім замислюєшся…
Чому, мій старший брате? Поясни мені – я твій раб і весь на очах і на вухах!
А треба вивідати в живого хлопчика, чи не сказав він щось такого надзвичайного, чого стражник не повинен був би знати? А взнавши це, чи не мав би величезний якийсь зиск для себе?! Чого б він, стражник, потай крутився біля чорного ходу в Айші? Було це перед світанком. І чого він до Бен Сахла заходив після вранішньої молитви?
Мій старший брате, ти мудріший за мене і справедливо стримав мене. Спочатку ми все вивідаємо в хлопця, а потім уже його… Це добре, що ти знаєш, де садок мандейця. Він там і стереже його корзини.
Ти впевнений у цьому?
Коли я пропливав у човні повз один острівець, я здивувався, чого то там біля хижі стоять здоровенні корзини. Адже ще не настав час фініків. І коли ми пропливали повз останні пальми, з великої плакучої верби впала у воду змія. Але ні птаха, ні тхора ми не помітили. Заходило сонце, і я не зміг у густім верховітті нічого роздивитись. Та тепер сумніву немає – він був на дереві.
Як ти думаєш – він упізнав тебе?
В цьому одязі він мене не бачив жодного разу, і, до всього, я замотався дуже ретельно.
Нехай так. А раптом хлопця не вловимо, як тоді взнаємо, що він оповів стражнику?
Тоді я витягну всі слова хлопця із стражника. Можеш не сумніватися, видеру разом із горлянкою! Я навчений. І вартість стражника не велика. Звичайний вартовий у нашому стійбищі. Завжди буде ким замінити! Мій старший брате, ти згоден і дозволяєш?
Згоден. Він має лише другу ступінь посвячення. Колишній фідай, тепер вартовий. Він повинен пильнувати, а мати власні багатства йому не належить… Тепер трохи поспимо, і візьмемо хлопця.
Давай зараз, мій старший брате!
Ти зовсім забув про великий відплив. Ми не вигребемо проти течії. За години дві настане тиша. Тоді ми візьмемо човна і за мить будемо в потрібнім місці.
Лягаймо перепочити – у нас сьогодні стільки справ!
І мельник загасив лампу.
Алі сидів на ослизлім болонку і його била лихоманка.
В голові стукотіло, било, мов у барабан: "Ті-ка-ти, ті-ка-ти, ті-ка-ти!"
Але як і куди тікати, коли згори стугонить шалена течія відпливу і там, угорі, лишилась їжа, одяг і стріли. І туди має по нього приплисти звіздар. Нараз Алі згадав –коли дивився згори на протоки й острови, то побачив, що довжелезна і тонка смуга одного з незліченних островів тягнеться аж кудись вниз течією до обрію. Якщо зараз поплисти вниз по течії, а там вилізти вище млина на берег і побігти по довжелезному острову, то можна добігти до іншого острова, що майже навпроти того острова, що ліворуч саду мандейця. А там плисти через канал не проти течії, щоб дістатись до схованки, а навскіс, униз по течії.
Так Алі і вчинив.
Тихо спустився у вируючі теплі струмені. Руки від дерева не відривав –чекав, коли зігріється задубіле тіло. Він вперше за все життя боявся, щоб його не схопили корчі.
19. ЩАСЛИВА ПРИГОДА
Течія несла Алі вниз у темряві, і він страшенно боявся, щоб не проскочити повз кінець довгого-предовгого острова.
Місяць зайшов, проте зірки сяяли так яскраво, що можна було розрізнити воду і острови з пальмовими садами,
Алі напружувався, пильно вдивлявся, і все ж ледь не проминув кінець острова, яким власне, й кінчалась протока – далі починалось одне з кількох широченних русел Шатт-ель-Арабу.
Течія поволі стягувала його все далі й далі до кінця каналу. На щастя, одна стара плакуча верба просто полягла над урвищем, і він вчепився з усіх сил, відчайдушно, за тонке, гнучке віття. Воно його втримало. А далі, захоплюючи по черзі цілий жмак лозин у кожну руку, підтягся, видерся нагору, на твердий берег.
Тільки-но відчув під своїми битими п'ятами шовковисту траву цього плеканого саду, як зразу ж надія і бадьорість повернулися до нього. Наче це й не він просидів кілька годин мов горобець на жердині. Наче не він ще й не взнав, яку ганебну й підступну смерть йому визначено!
Алі побіг на північний схід.
Один раз спинився і підвів очі до зірок. Наче всі зорі зрушили зі свого місця.
Хлопець відчув і захоплення, і заздрість до знань звіздарів: "Це ж треба знати стільки зірок, їх становища і назви! От би мені вивчити! Який я дурень, що не подався зразу до мандейця, а злигався з отим людожером!"
Так думав Алі, та бігу не стишував і все ближче був до мандейського пальмового саду.
Ось і кінець острова.
Хлопець стрибнув у темну воду і ледь не захлинувся – його ноги й тіло провалились під воду в рідке-рідке багно.
Він загрібав руками й ногами щосили, але тільки зрушив трохи з місця.
"О Аллах! Врятуй мене – і я тобі всі сто разів прочитаю молитву. Отверзаючий Браму – поможи мені!" Щосили загрібаючи, звиваючись, як муха в окропі, поволі наближався втікач до другого острівця.
Тремтячи від жаху, що ось-ось його засмокче мулиста жижа, він усе ж доплив до острова і виліз на похилий берег.
Лежав і дивився на схід – обрій наче починав світлішати, а вранішня зірка ще іскрилась дорогоцінним діамантом на глибокому темно-синьому запиналі небесної бані..