Витяг ножа з-за пояса і затис кістяну колодку зубами. Він заново заправив сорочку в штани, зав'язав кінці штанів на поясі міцним, але легким для розв'язування вузлом – раптом знову доведеться плавати? І добре перевив стан поясом. Витяг з рота ножа і застромив за пояс, обережно, щоб не порізати собі руки і не розкраяти одяг. Помацав гострий кінчик ножа, що аж до стегна притискався. Так можна себе поранити! І хлопчина притис колодку, щоб ніж стирчав під іншим кутом. Місячне гало зовсім погасло за чорними пальмами, і вони злились із чорно-синім небом. А небо над Басрою, як тільки пропав місяць, розкрилося міріадами квітів-зірок. Несамовито тріскотіли всі нічні комахи-співаки. Особливо ж цвіркуни на деревному складі. Над водою пролітали безперемінно всі звуки – далекі й близькі – іржали десь коні, ляпали по воді весла, із Дар-ель-Кихабу неслась музика й гомін. Навіть звідкілясь, із кварталу оманців, чулася нічна молитва. Бувають же побожні і правдиві люди і в Басрі!
Алі поліз помалу на суху пальму. Ліз обережно і дуже доволі – тепер його ніхто не бачить – аби лише не почув. Алі здавалось часом, що пальма рипить, що у неї гнилий стовбур і вона ось-ось звалиться. Та пальма хоч і хиталась, однак не падала.
І небавом хлопець видерся на рівень вікна.
В кімнаті рівно палали світильники і було добре видно всіх – і Абу Амара в новім перськім каптані, з кривим чингалом за поясом, і патлатого співака,– але він не співав, а лише грав на лютні,– і якихось трьох дівок з Дар-ель-Кихабу. Одна співала під аль-ут, а дві танцювали з пляшками вина в руках і чашами.
Тоді Алі закортіло взнати, чи на місці Рустемові жінка й донька. Він спритно спустився вниз і обережно підійшов до будинку. Підтягся на руках і по стовпові, як тільки-но по стовбуру пальми, заліз на галерею другого поверху, а звідтіля вже на дах.
Зазирнув з даху на Рустемове подвір'я. Там під стіною спав, загорнувшись у плащ, євнух. А подвір'ям бродило потирі пси в сталевих обручках. Алі все добре роздивився, бо над головою євнуха-стража в залізнім кованім держаку було закріплено нафтовий ліхтар.
"Бач, як на нафті, то він не заощаджує! І, певно, своїх хорасанських вовкодавів годує краще за рабинь і наложниць! Он які страхіття!"
Пси чи вловили запах Алі, чи відчули його думки, та спочатку один собака звів морду до високого будинку і гавкнув, потім до нього приєдналися ще три. По разу-другому гавкнули і знов пішли бродити подвір'ям багатого скупердяя.
Коли на даху будівлі з'явилися дві постаті в запиналах, Алі спочатку їх не почув і не помітив. Та й вони, певно, його не помітили, бо інакше б зникли. Вони затаїлися внизу, до стіни припали. Шепотіли одна одній. Одна говорила арабською мовою, друга їй відповідала на фарсі.
Арабською сказали: "Дивись, який він сьогодні гарний!" Щось тоненько відповіли, та Алі пізнав лише окремі слова на фарсі, а змісту зрозуміти не зміг. "Дивись, музика кудись пішов… Дивись, дивись, он в кутку…" І щось далі вони шепотіли, однак Алі нічого не дібрав.
Десь знизу з вікна неслися звуки сопілки очеретяної і стукотіння по барабану.
"О Аллах! Диви, що в них на скатертині! І мед у сотах, і горіхи, і коржики, і родзинки, і земля їстівна, і яблука! Ти дивись – ціла таця яблук!.." Ця, що перелічувала наїдки, певно від роз'ятрення такими розкошами заговорила вже вголос.
Проте євнух-страж і не ворухнувся навіть – тихо похропував. І собаки не звернули на голос ніякої уваги – вони добре його знали.
Тут озвалася, певно відхиливши запинало, персіянка. І Алі зрозумів, що вона дуже хоче їсти. Це було те речення, яке Алі найчастіше чув від персів-носіїв на багдадських базарах.
І тут сталося неймовірне – щось тріснуло в стіні знизу, там відкрилася велика дірка, звідтіля полилось тремтливе світло І почувся голос Абу Амара:
– Якщо ви відмовитесь, пері, відвідати хліба в моїй господі, я заподію собі смерть!
Дві постаті як відсахнулись, так і завмерли нерухомі. Знову Абу Амар:
– Я рахую до десяти. Один… два… три… чотири… п'ять…
Алі почув, як задзвенів булат, витягнутий із піхов. Голос в Абу Амара справді був такий страшний і рішучий, який може бути тільки в людини, що поклала урвати собі життя.
Алі так затрусило зі страху та цікавості, що він перехилився аж по груди і зазирнув униз.
І диво! – його не помітили, хоча світло від мідної лампи досягло і його хустки й лоба.
На рахунок "вісім" менша постать кинулася в отвір із словами: "Побійся Аллаха!"
Друга мовчки зайшла в отвір зразу ж на нею. Тут світло згасло, а звуки й голоси обірвались – хтось закрив отвір шматком стіни із середини. Тепер Алі зрозумів, для чого Абу Амар винаймав майстрів-теслярів! Вони йому продовбали отвір і випиляли шмат стіни, що виходила на майданчик зі сходами. Алі швидко й тихо переповз до вікна кімнати Абу Амара. Тепер він уважно слухав, але голоси мішалися з музикою і співом. Бо коли Абу Амар гостям запропонував вина і вони відмовились, дівки перестали грати. Тоді Абу Амар гостро проказав своїм металевим голосом, який міг бути і дружнім, і медовим навіть:
Ви сюди прийшли розважати мене чи бенкетувати з моєї ласки? Пісню й танець!
Завели пісню дівки, били в барабан, певно той, що в мотлосі віднайшла Джарія. Час від часу хтось із них свистів у сопілку.
Потім додалася ще срібна гра аль-ута і брязкіт обручок і намистин-дукачів.
Почув, що Абу Амар покликав Джарію. Вона щось відповіла. Алі аж кулак собі прикусив від злості, що не зміг дібрати й слова з того, що говорив Абу Амар негритянці.
Тоді Алі зрозумів, що тепер саме час ризикнути і опуститися до шпарки, заглянути всередину.
Алі ніж поклав на дах, розперезався і прив'язав пояс до кутового болонка на даху. Вийшла линва, може, ліктів на три, така саме якраз, щоб, зависши на ній, стати на кілочки голуб'ятні. А голуб'ятня була вся потикана тими кілочками. Що й казати, ризикував Алі дуже – якби кілочки не витримали його, він би по куполу голуб'ятні покотився на дах сарая. Шуму наробив би чимало, та й поранитись міг. І хто зна, чи не потрапив би до рук охоронців, або й собакам на розправу!
Алі поволі, обережно, тримаючись за глиняний дах голуб'ятні, пробував пальцями ніг і п'ятами, чи не затонкі кілочки, на які сідали птахи, чи витримають його? Хлопцеві здалося, ніби він так довго спускався по голуб'ятні, що вже скоро ранок настане і його застукають тут, на чужім даху, в чужім подвір'ї!..