Раптом навколо настала тиша – не чулося плямкання його співтрапезників, і Алі відчув, що на нього хтось пильно дивиться. Розклепив повіки – над ним стояв маленький чоловічок і впирався здивованими й злими очима на Алі. Він спитав хлопця:
— Ти хіба не мусульманин? Ти що, перс чи вірменин? Чи, може, ти тюрок? Може, ти необрізаний?
— Мусульманин,– відповів Алі, облизуючи вуста.
— Ну, тоді ти мені своїм байдацтвом подобаєшся! Чий ти? Звідкіля ти? Що ти тут робиш? Барабанщик ти милістю божою. Це в тебе в крові. Якщо цього немає, то немає, і ніхто не навчить, ї ніяка вправа не допоможе. Розкажи мені, хто ти?
— Я Алі з міста славного Багдада, обителі халіфів. Син Хасана. Він працює на М'ясному базарі.
— А що вмієш?
— Я вмію ловити рибу. Вмію ніж кидати з пращі. Вмію добре плавати й пірнати. Я плив від Зеленого базару до Золотого млина з жаровнею в руках. А на жаровні смажилась риба. Купець Омар програв шинкареві Бурдусу три динари.
— А тобі що дали?
— А мені дали жаровню.
— А рибу?!
— Риба була моя.
— А ким ти хочеш бути?
— Мандрівником.
— То ти вже мандрівник!
— Так, але я хочу побачити чудеса світу. Я хочу побачити рибу кашалота. Я хочу побачити птаха Рух, Я хочу побачити водяні гори…
— Досить, досить,– сказав бородатий чоловічок. – Беру тебе на свій корабель. Мене тут звуть Малюк. Такі, як ти мені потрібні. Призначаю тобі плату один динар.
— Господине мій ласкавий! Щедрість твоя велика, але мій батько Хасан заробляє два динари, а він робить просту роботу на базарі. Чоловічок засміявся і показав хлопцеві два пальці на одній руці і один палець на другій.
— Твій батько заробляє дві монети на місяць, а я тобі плачу монету за добу. На кораблі міряють час не днем і ніччю, а добою.
Алі кліпав очима і мовчав, а володар корабля спитав:
— Ти десь мешкаєш чи мечеть тобі пристанищем?
— Ні, я в одної хазяйки живу. Вона зараз хвора.
— Ти їй не заборгував?
— Я нічого не заборгував, але мої речі в неї зберігаються. Треба їх забрати.
— Дурниця! Які в тебе можуть бути речі? Я тобі дам гроші, і ти собі купиш усе потрібне… В отому курені будеш жити.
— Господине мій ласкавий і щедрий! Я повинен забрати свої одежі і зброю. Там у мене добрі стріли… Зброю я не можу нікому полишити.
— Ти нікого не боїшся в місті?
Алі здвигнув плечима.
— Мій господин тільки може бути страшним. Але він на полюванні. І він не казав мені про дні роботи на нього. Я з ним не укладав угоду про час і строк служби. Сказав він: "Хочеш піти до мене?" Я й пішов до нього, але він не сказав, на скільки він бере мене до себе.
— Ну, добре.– Малюк показав гострим, наче гвіздок, пальцем на високого коричневошкірого, з голеною головою чоловіка: – Ти,– і заговорив до нього якоюсь дивною мовою з приклацуванням, висвистуванням. Ніби співала й тріскотіла дзьобом якась птаха. Алі здивувався, аж очі в нього округлились. Тоді бритоголовий підвівся, взяв жовтого плаща, накинув на ліве плече, а праве лишив голим. І взяв списа з дуже довгим вістрям, направленим як бритва. І попростував за Алі до причалу.
14. БАШТА ТОРТУР
Коли вони вже майже наблизились до причалу, хлопцеві переступив шлях чоловік. Він виринув невідомо звідки. Голос його був різкий і наче водночас застуджений. Сказав він таке:
— Малий! Не водись із безбожними ідолопоклонниками! Ти їв з ними нечисту кров! Тобі слід пройти очищення. Якщо ти не виконаєш очищення, тебе відведуть до каді! Не спілкуйся з тими, які не шанують Аллаха і його пророка!
Алі здивувався і лише зміг виправдатись у такий спосіб:
— Я сам нічого… Мене потягли до гурту, бо я їм барабанив… І потім, їм же дозволили тут бути, то я й подумав, що нічого такого не буде, якщо я з ними посиджу…
— Це не твоя справа, кому дозволили, а кому ні! Ти ж повинен дотримуватися закону і звичаю! Іди швидше геть! Полиш Корабельний острів і поспіши очиститись від скверни! Ти согрішив! Якщо сам цього не зробиш, тебе знайдуть люди каді, і покарання буде жорстоке!
Чоловік говорив таким злим голосом, водночас так впевнено і переконливо, що Алі затремтів від страху. Але тут коричневошкірий виступив уперед Алі і спис нахилив вістрям до лиця незнайомого. І той аж відсахнувся.
І вони пішли далі. Алі обернувся і покивом голови подякував бритоголовому, що той відігнав цього скаженого незнайомця, який пророчив малому всякі лиха. Коли вони спустились до причалу, там якраз стояла лодія, готова щохвилини відплисти до міста. В ній сиділи робітники, двоє якихось здоровенних наче вантажників валялися просто на дні, ніби впилися дешевим пальмовим вином.
Ще сиділи якісь вантажники, два торговці хлібом.
Старший човняр на лодії побачив Алі та його темношкірого супутника і закричав:
— Давай стрибай швидше!
Алі розігнався і стрибнув до човна, ледь-ледь не промахнувшись. Та все ж зачепився коліном бо в той момент лодія хитнулась на хвилі. Хлопець нахилився, почав розтирати забиту ногу й зовсім не звергнув увагу, чи стрибнув за ним у лодію його супутник. Він отямився тільки тоді, коли вже веслярі дружно скаламучували зелену воду гостроконечними лопотями весел. Вони дружно й вміло загрібали, аж здавалось, їхні м'язи прорвуть засмаглу шкіру. Вже був не один десяток метрів від причалу. А там виросли ніби з-під землі стражі у персидських бойових коротких куртках і відтручували коричневошкірого супутника Алі подалі від води.
Алі звівся на повен зріст, замахав йому рукою і закричав:
— Нічого, нічого! Я небавом повернусь! Почекай мене!
На нього цитьнув один з тих, хто ніби спав, і подивився на нього зовсім не п'яним і не сонним поглядом.
— Ану заткни хавку! І сядь тихо!
Алі відчув, як у нього все скипіло всередині, а проте він спокійно відповів:
— Я нічого не роблю… Того чоловіка послали зі мною…
— Цить! – гаркнув вантажник і махнув рукою. Алі відчув, як його схопили ззаду за плечі, заломили руки і перегнули навпіл, вдаривши під коліна долонею.
Хлопець гепнувся на коліна, а головою вдарився об мокру дерев'яну решітку на дні човна.
Йому було страшно до безтями і таки добре боліло. Та швидка думка врятувала його: "Не рипайся, бо гірше буде!" І він закляк, не ворушився, щоб не викликати ще більшу жорстокість у цих душогубів.