– Швидше, швидше! – прохала Джарія, не перестаючи крутити стегнами, дріботячи стопами і обертаючись навколо себе.
Її чорна шкіра зволожилась від рясного поту, заблищала наче воронове крило.
Алі тріскотів пальцями обох рук по дну тазика. Споглядаючи, як пружно підскакують перса Джарії з набряклими сосцями відчув, що наче в нього починає швидше битися серце, наче його починає опановувати неспокій, чекання чогось невідомого, тіло наповнює ніби млость.
Він здивувався своєму відчуттю і перевів погляд на невтомні ноги Джарії. Хвилювання пропало.
Та коли дівчина, крутячись по колу, наблизилась майже впритул до хлопчини, повернулася до нього лицем і просто вгорі над ним застрибали тугі перса, Алі відчув, що йому аж горло перехопило.
Спочатку він спробував не дивитися на танцівницю. Та якась сила повернула його голову. І він більше й не намагався відвертатись. У голові в нього наче злегка наморочилось, а серце починало калатати все швидше й швидше. Він той біг серця намагався випередити швидкими ударами пальців.
Нараз із кімнати Айші хлопець почув сильний стогін, потім тихе волання.
Алі урвав стукіт по тазику. Та Джарія ще хвилини дві, не менше, дріботіла ногами, крутила лискучими сідницями.
Нарешті вона різко спинилась. Кинула вниз руки, стулила тремтячі коліна, розкрила величезні очі, засвітила білками, провела яскраво-червоним язиком по сіро-синіх товстенних губах.
– Що?! – впірилась невидющими очима в лице Алі.
– Ти що – глуха?! Айша он як стогне і волає! Піди допоможи їй!
Джарія ступила з місця так як була – гола і в своїх квасоляних прикрасах. І ноги в неї ще не йшли, вони все ще пританцьовували.
– Куди гола полізла? – Алі прикрикнув на неї .– Сорочку вдягни!..
І Джарія, пританцьовуючи, повернула назад, схопила з тахта свою благеньку одіж і, так само підстрибуючи, пішла до хворої. Тільки-но Джарія зникла в другій кімнаті, як Алі захотілося спати. Відчув, що зараз впаде на підлогу. Тому він підвівся і перейшов під стіну. Тільки підклав під спину стару, замизкану подушку, як нестримний сон пов'язав солодкою вагою все його тіло…
Часом на якісь миттєвості пелена важкого сну відпливала кудись, і він тоді усвідомлював, що поруч нього сидить Джарія і запихається оладками, рибою, чавить зубами соковиті пагони цукрової тростини. Що вона товче просо в ступі, і від ударів товкача аж весь будинок двигтить і плюскотять великі хвилі в каналі за стіною.
Часом наче пахло смаженою кунжутною олією, п'янкими родзинками, розсипчастими фініками. Потім знов важкою глиною навалився сон. І невідомо, скільки часу та хвиля сну покривала хлопця. Він не прокинувся, він не міг ні крикнути, ні поворухнути ні рукою, ні ногою. Та відчував усе, що з ним роблять.
Його відірвали від стіни і поклали на м'які подушки. Чиїсь руки закасали його сорочку до грудей. Далі гарячі тонкі пальці заходились розв'язувати мотузок на штанях.
Крізь пута сну хотів крикнути, що він не дозволить, щоб у нього поцупили з пояса ключі.
Та крику не вийшло, а рухатись він і зовсім був неспроможний. Та й не треба було кричати, бо ті насторожені пальці, розв'язавши вузол, відтрутили ключі кудись набік.
Наче ті пальці обмацували його одіж, торкалися тіла…
Потім сірий туман сну геть залляв по вінця його відчуття і руки кудись зникли.
Потім йому снилося, він напевно знав, що сниться, як повія-танцівниця, геть нага, танцює перед ним.
Притуляється до нього своїми округлими й холодними, мов чаші із шербетом, грудьми…
З жахом Алі прокинувся.. В сутінках кімнати він оглянув себе і побачив, що одяг його зім'ято, пошарпано, зав'язки розв'язано… Червоний, мов буряк, від сорому, трусячись від страху, щоб ніхто його отак не побачив, він підскочив, так-сак оправив одіж, схопив кумган2 і поспішив, щоб очиститись, обмитись…
Коли він повернувся до будинку, щоб узяти свою корзинку та й побігти до лазні, його згори покликав Абу Амар.
Алі тицьнув у закуток кумган і побіг нагору.
– Добре виспався? Тепер поспіши по вино та сік до Сахла. Ось монети! І зразу ж готувати обід! Щоб після заходу сонця все було на скатертині.
– І вино?
– Що?! Хіба ти християнин чи іудей, що не знаєш – обідають люди окремо, а вино п'ють окремо?! Хоча простолюдини розпустилися і геть стали схожі на невірних!..
9. ВЧЕНІ МУЖІ
Коли сонце впало за незліченні канали, коли згубились гаркаві й гуняві волання муедзинів у безкраїх пальмових гаях, тоді сам Абу Амар відкрив вуличні двері і запросив увійти трьох статечних мужів і одного молодика з дорогою, поцяцькованою лютнею.
Падала густа синя ніч місяця азара. Абу Амар наказав запалити чотири світильники. Кімната сповнилась золотими зблисками, які розлилася золотим, наче шафрановим пилком.
Після довгих вітань1 і найщиріших, найшляхетніших побажань господареві від гостей, а гостям від господаря почали обід з кавуна. (Потім Алі скуштував одну скибку, яка лишилася. Власне, поділив із Джарією). Кавун був так собі. Але гості хвалили його без міри. Аді здогадався чому – кавун бахрейнський, з першого завозу. Бо тут під Басрою кавуни ще й не думали дозрівати.
Після кавуна Алі подав їм бургуль – пшеничну густу кашу на таці, поливши її топленим коров'ячим маслом.
Смажених окунів, витриманих перед готуванням у солонім соусі, гості просто захвалили, обсмоктали кожну кісточку. І Алі зрадів і подякував подумки Аллахові, що він зразу по базарюванню здогадався засмажити собі й дівчині по окунцеві.
Алі задивився на цих трьох сивих довгобородих мужів. Рухи розмірені, спини рівні, обличчя приязні.
Повага один до одного велика.
А самоповага ще більша.
Говорили кожний по черзі. І ніхто нікого не перебивав! Усі вихваляли господаря, один одного, а потім співака.
До того дня малий мандрівник і не чув ніколи за один раз стільки хвалебних слів і віншувань.
Словами старі вправлялися не гірше, ніж багдадські циркачі жонглювали яблуками.
А на їхніх тацях після кожного блюда не лишалось ні крихточки, ні зернини, ні краплі олії, ні краплі соусу.
Джарія весь час була напохваті за дверима і, звичайно ж, підглядала та підслуховувала. Коди Алі виніс посуд для миття, вона спитала, вирячивши в сутінках свої вирлаті, здоровенні очиська: