З лікарем було гірше.
Коли огрядний, сивобородий християнин взнав, що його викликають до Айші, він замахав пухкими руками.
– Нікуди не рушу й кроку! Ця гієна буде кричати, що вона вдячна мені на динар, а заплатить битий фалс! З місця для неї не рушу! Це справжня басрійська скупердяйка!
– Ось тобі, господине, два дирхеми, як задаток. Справжні, не "чорні"! Це мій хазяїн, Абу Амар, мосулець, кличе тебе до господині Айші. Він платить. Бачиш оце – тобі монети! Якщо їй допоможеш…
Лікар узяв монету, довго крутив межи пальцями. Зрештою прикусив міцними білими зубами шматочок карбованого срібла.
– Іду! Срібло – не золото, проте річ переконлива!
Коли Алі завів лікаря у цей потаємний будинок, з-за дверей почувся стукіт у дошки та плач.
Алі не відімкнув негритяночку, поки лікар не оглянув хворої та не призначив різних ліків і не пояснив, де й у кого їх купити, і як їх давати хворій.
Тоді тільки Алі відімкнув двері. Негритянка вискочила стрілою, перечепилась і розтовкла собі носа.
Лікар весело і вдоволено розсміявся.
– Тепер і в рабині кровотеча, і в хазяйки! Недарма ж кажуть, що собака й рабиня схожі на господаря!
Негритяночка витерла кров кулаком і кинулась із обуреним вереском до хлопця.
– Зачинив мене, мов собаку?!! Куди ти йдеш?! Візьми мене із собою!
– Цить, чорна мавпо! – Лікар обурився. – Ти рабиня, а він мусульманин! Ти що – збожеволіла?8 Якщо хочеш на вулицю піти, то поклонись йому низько і попроси та й одягни на шию свою рабську кулю. І – А тоді до Алі і теж обуреним голосом: – Чого на мене дивишся? З рабами треба тільки суворо! Добра і ласки вони не розуміють. Сядуть тобі на шию, як Дід на Сіндбада-Морехода. І не скинеш, і не знімеш.
З такими напучуваннями вони й сіли до човна. Алі думав відвезти лікаря до його дому, проте лікар попрохав, щоб його відвезли до садиби купця Сахла.
– Правда, господине, що в того Сахла є чудо з чудес – серед квітів – троянда з пелюстками наполовину червоними, наполовину білими? Я так хочу побачити чудову троянду!
– Є. А чого тобі, хлопче, дивитись? Ти ж простолюдин, слуга… А щоб зрозуміти красу чи квітів, чи ще чого іншого, треба бути і освіченою, і вихованою людиною. А ти ж, певно, до всього і не вчився ніколи і не знаєш навіть грамоти?
Алі нічого не відповів і сумно опустив голову – все була чиста правда. Звідкіль синові Хасана-сміттяра знати грамоту?
І хлопчина відчув себе таким малим і ницим від зневажливих слів лікаря, що ладен був упасти каменем на дно каналу і більше не виринати.
Тільки щодо краси – то тут Алі обурився, та не посмів перечити лікарю. Хіба вони, ці багаті й письменні, помічають красу цього світу і різних людських витворів? От хоча б Джафар – хіба його цікавить просто краса?! Йому треба, щоб вона дорого коштувала, а він за неї щоб мало заплатив! Тоді краса для нього справді краса… А сам лікар?! Говорить про освіту і вихованість, а жодного разу не зиркнув на дивну штукову стелю, що в кімнаті Айші зависла над головою, ніби золоті пришпилені соти…
Човняр спинив свою посудину біля кварталу, де жили різні іновірці. Алі добре запам'ятав, що до садиби купця Сахла можна потрапити і по воді, і з ремісничого кварталу, перейшовши по чотирьох мостах.
Потім човен помчав до Зеленого базару.
Ранок коливався блакитним маревом, а марево протинали золоті промені.
І Басра, з усіма своїми палацами, будинками, мечетями й шпилями мінаретів, здавалася велетенською флотилією, що стала на припоні в каналі Шатт-ель-Арабу.
А коли глибокими каналами пропливали білобокі морські кораблі – дхау, могло примаритись, що то зрушив з місця білостінний будинок.
Найбільші кораблі не допливали до басрійських базарів – глибина безлічі проток і каналів була недостатня. Вони зупинялись в Убуллі – там була найглибша гавань. А звідтіль товари до Басря перевозили менші кораблі…
Небавом вони прибули на Зелений базар, і тут негритяночка себе показала. Поки Алі питав ціну редьки та огірків, вона вже заглядала в корзини, перегортала бадилля, підіймала круглі, блискучо білі головки редьки, стискала їх пальцями, нюхала огірки, для чогось підносила їх до вуха. Алі здавалось, що всі люди придивляються до них, озираються. А він цього страх не любив! Алі прикрикнув на неї, щоб вона тихо стояла. Дівчина полишила зелень, та крутила головою на всі боки, на все заглядалась, клацала язиком, ще й до всього притупувала ногою, немов хотіла затанцювати.
Хлопця те її тупотіння вкрай роздратувало, він облишив розмову з торговцем і суворо крикнув:
– Ти що – збожеволіла?! Чого танцюєш?
– А ти хіба не чуєш? Он там, на тому березі, за складами в шинку грають на бубоні й ребабі. Певно, хтось із бахрейнців.
– І ти це чуєш, мавпо? – спитав здивований торговець зеленню.
– Я все чую! Ось зараз іще хтось із ними заграв. На вашій дудці, отакій, що біля пищика гарбузик приладнаний…
– Гаджа! – закричав торговець зеленню. – Ану поспішай до шинку за перехрестя і подивись, які музики там грають!
Вибіг із комори-сховища молодий, кругловидий тюрок і поспішив у човні до шинку.
Алі повибирав редьки, огірків, в'язку молодих пагонів цукрової тростини і хотів розплатитись із торговцем, але той відтрутив його монети.
– Якщо твоя негритяночка збрехала про музику, присягаюсь Аллахом, ти мені сплатиш удвічі за товар, щоб не влаштовував отут веремії і не лазив по всіх корзинах і коробах.
– Але ж, господине! Я нічого не влаштовував і нічого не чіпав! – обурився юний багдадець.
– А негритянка?!! Вона носить корзину, і в неї рабська куля на шиї. Значить, ти відповідаєш за неї!
Алі тоді мовчки відрахував подвійну ціну за зелень і поклав на перегорнуту корзину.
Потім сказав Джарії, показавши на корзину із зеленню:
– Неси, чортова душо!
– Не понесу! Нехай його тюрок повернеться! Ось побачиш – я не збрехала!
– Неси! – розлютився Алі.
– Не понесу, і все! Не понесу, бо я не збрехала!.. А ти віддаси мені гроші, якщо він поверне тобі?
– Він не поверне…– Алі хотів сам понести корзину,
Але негритяночка вчепилася в неї, а хлопець не міг її подужати.
– Ти думаєш, що він пожадливіший Рустема? – жваво поцікавилася негритяночка.
Ці слова підкинули на рівні ноги торговця зеленню.