Таємниця одного дiаманта

Сторінка 23 з 130

Логвин Юрій

А хлопець то хапався терти скроні зомлілій жінці (десь таке чув), то класти мокру ганчірку на чоло.

Заскрипіли, двері. Негритяночка наче й не чула, злякано дивилась на потемніле лице хворої. Вступили мосулець і стражник.

– Що б не сталося – спочатку знайди мене! Я все уладнаю – слово воїна… Спасибі тобі – вже кілька років я так не веселився, як цієї ночі!

– О шейх! – Мосулець приклав руку до серця.– Такої дотепної витівки, яку ти втнув з отим "рабом", я ще ні від кого не чув! І скажу тобі, вельмишановний та вельмидостойний, не чув навіть про подібний жарт, ба навіть не читав! – і мосулець захихикав.

А стражник зареготав на все горло і ляснув здоровенною правицею по плечу Абу Амара.

– Поклич після молитви лікаря Ібн Юсуфа. Вправний християнин. Якщо хочеш взнати про грошові справи цієї гієни – підмаж міняйла Бен Закарію. Іудей бере у неї гроші й пускає їх в обіг… А ти, хлопче, знайди, де в неї оцет і м'ятна настойка, та й зроби їй ганчірки мокрі на чоло і скроні… У нас при допитах і дужим чоловікам оцет допомагає, а м'ята повертає до тями…

– Лишайся біля Айші, поки я не покличу, і дивись, щоб чорна робила все, що потрібно! – наказав мосулець, і чоловіки пішли на сходи. Дерев'яні щаблі співали під їхніми ногами якусь рипучу мелодію.

Щоб дістати оцет та м'ятний настій, довелося заголювати Айшу і знімати з неї тонкий пояс з цілою силкою різних ключів. Ніяково було й страшно торкатись хлопцеві жіночої голизни…

Негритяиочка швидко віднайшла ключ від комірчини з припасами.

В комірчині тхнуло гірким баранячим лоєм, цвілими сухарями, прокислими фініками та смерділо сушеним акулячим м'ясом.

Поки Алі шукав ліки, Джарія з радісним криком вихопила горщик, засунула туди руку і напхала собі повен рот проса. Далі вона потягла з полиці глиняну баклажку і вибігла геть.

Алі опікувався господинею і чув, як у сусідній кімнаті рабиня гуркотить товкачем – трощить пшоно на грубе борошно.

Потім з-за дверей крізь темний коридор поплив гіркий чад деревного вугілля, просто як із кузні. Алі зрозумів – негритяночка заправила жаровню паленими фініковими кісточками.

Чи то від турбот Алі, чи від їдкого диму, але господиня Айша розплющила очі, підвела голову, втягнула з шумом повітря, сперлася на лікті.

– Хто без мого дозволу готує млинці? – Тремтячою рукою помацала в себе на животі. – Де ключі?!! Погра-бували-и! – з розпачем закричала Айша і впала навзнак.

Голова в неї повернулася набік, і з носа тонкою цівкою текла темна кров.

Алі підставив під лице глибоку мідну тацю і сам метнувся до сусідньої кімнати. При слабому світлі від жаровні Алі побачив, як негритяночка поливає пригорілий оладок кунжутною олією, посипає грубою сіллю і пхає до свого широченного рота.

– Пішли швидше! Айша конає – в неї кров носом чурить! – закричав Алі. – А ти тут оладки жереш!

– Пусте! Не здохне,– спокійно відповіла рабиня, облизуючи, чорні пальці з рожевими нігтями. – Як пішла кров, то небавом їй стане легше. Таке вже бувало – як іде носом кров, то за день-два оклигає. Сідай, скуштуй оладка… Знаєш, відколи мене схопили людолови, не їла я наших пшоняних оладків!

Алі завагався лише на хвилю, бо враз відчув, що їсти йому хочеться, аж у череві смокче.

А потім і собі, обпікаючи пальці, згорнув трубочкою вогненного оладка, змастив запашною олією і посипав темною сіллю.

А Джарія тим часом вже плюскала на розпечену сковороду нову порцію рідкого пшоняного розчину.

Алі впорався з другим оладком і поспішив назад до Айші.

Йому стало бридко і страшно – таця переповнилась кров'ю, та з носа вже не лилося.

Алі повернувся до дівчини.

– Іди, винеси і вимий кров! Обмий їй лице!

– А ти? – здивовано спитала негритяночка.

– Я мусульманин. Мені після крові треба очищатись!

– Скільки ви вбиваєте людей, а крові боїтесь! – ледь не кричала негритяночка, а сама все струшувала сковороду з млинцем, щоб він не пригорів.– Ну почекай трохи – ось цей оладок лишень з'їм і все зроблю… Ну почекай! – Вона заплакала.

Тоді Алі махнув рукою і пішов чекати її біля хворої Айші…

Перед самісіньким сходом сонця, перед молитвою, весела компанія вивалилася із занедбаного будинку-палацу.

Алі виглядав у еркер і бачив, як на свист стражника з-за рогу каналу випливли два великі човни, а в них люди нічної стражі. До одного сів начальник стражі, до другого – купці з дівками.

Була повна вода, і хвилі плюскали пінистими бризками аж до верха паль.

Мосулець стояв на самісінькім краєчку греблі і махав рукою відпливаючим гостям.

Алі був біля господині, коли всередину зайшов мосулець.

– Слухай уважно – неси нагору жаровню, сковороду, мідний кухоль, ступку і глек води. Та швидко!

Без жодної похибки і зупинки виконав Алі наказ господаря.

Мосулець кинув з тріскотом жменю якихось зелено-оливкових зернин у ступку і зачав розбивати їх товкачем.

– Мій господине! Давай я все добре зроблю! – вихопився Алі.

– Не заважай! Іди вниз – доглянь, чи все гаразд, потім прийдеш.

Та хлопець не спустився зразу до Айші й рабині, а завернув у кімнату з еркером. Притисся до міцних грат, зроблених з дубових брусків.

Просто під баштою еркера коливався на припливній хвилі човен. У човні було двоє: якийсь рибалочка і чоловік з пов'язкою на обличчі, загорнутий у широкий плащ.

Десь з-за обрію пробилися промені сонця, заспівали на мінаретах темні муедзини.

А чоловік у плащі й не чув заклику до молитви, а показував, як музика жбурнула перстень і де він нібито занурився у воду.

І тоді Алі впізнав у ньому стражника.

Спостеріг – стражник помиляється – нікчемні сили дівчини ввели його в оману – показував рибалці набагато ближче до берега, ніж вона кинула той царський дарунок.

Рибалка роздягся і пірнув у вируючу воду.

Під водою він так затримався, що тюрок (а стражниками, як і скрізь по халіфату, буди або тюрки, або курди) почав непокоїтись і все заглядати у воду.

Алі подумки засміявся – такі всі скажені, тільки б і лили людську кров, а вода їх лякає!

Випірнув рибалка без персня.

І вдруге так само.

І втретє без нічого.

І ще багато разів.

Алі бачив, що рибалка не там шукає, але він був не такий дурний, щоб пояснити цьому різникові про його помилку. Після срамної п'яної ночі в Алі не лишилось і крихти поваги до стражника. Шкода тільки зусиль рибалки. Та й рибалка хлопцеві не сподобався – пірнає незграбно, віддихувавсь якось безладно, невміло.