– Ану знімай сорочку! Щось я ніяк не намацаю в тебе грудей, певно, ти хлопець!
І, не чекаючи, поки дівчина зніме сорочку, сам здер з неї одежину. І перед всіма бризнули її маленькі тугі груди, всі в червоних плямах від безжальних лабет стражника.
– Дійсно – ти дівчина… Хоча дуже схожа на раба цього клятого міняйла Сахла. Слухай, а ти танцювати вмієш?
І, не чекаючи, що вона відповість, він покликав двох її подруг.
– Кастаньєти взяли з собою? Добре! А бубона нема? Є? Чудово! А ну йди і танцюй! Та дивись мені, щоб з Йєменськими придиханнями, з негритянськими вихиляннями, з магрібінськими зойканнями. Дівчина потяглася до сорочки, та стражник боляче вдарив її по руці.
– Танцюй так, щоб усі бачили, що ти дівчина!
Ляснула долонею одна блудниця в невеличкий бубончик, а друга – застрекотіла кастаньєтами.
Напівоголена схопила з підлоги пояс і під стукіт бубонця вийшла на середину помешкання, обгортаючи довгий червоний пояс навколо тонкого стану.
Дівчина танцювала добре, і навіть співачка і гості почали ляскати в такт танцю.
– Тихо! – нараз закричав стражник і, не чекаючи, звернувся до басрійських купців: – А раптом той біглий раб євнух або гермафродит? Як ви, шановні, вважаєте? Може так бути?!
Обидва купці весело й п'яно закричали:
– Може, може бути!
Мосулець з усмішкою схилив голову, але слова не подав.
Стражник підкликав до себе танцівницю і почав сам на ній розкручувати пояс.
Без пояса шовкові шаровари зіслизнули з її худих ніг і впали на підлогу.
– Слава Аллаху! Дівчина! А то вже думав – доведеться полишити шляхетну компанію і відвести втікача до міняйла… Танцюй, дівко, і звеселяй нас!
Крутилася в шаленім танці блудниця – вуста розкриті, очі безтямні. Але тіло відгукувалось на кожен удар бубонця і тріскотіння кастаньєт.
На здивування всіх, музика Кадарія підстроїла аль-ут і дрібними краплями задзвеніли його струни. Всі аж підстрибували на місці, шарпались тілом, трусили плечима. А Ніссо сп'янілим солодким голосом завела сороміцьку пісню.
Стражник раптом підхопився і, згарбавши танцівницю здоровенними лабетами, поніс її під стіну на м'які подушки…
Музики замовкли, приголомшені діями стражника, але мосулець в тиші промовив:
– Музики! Продовжуйте гру!
Тонесеньким голоском засміялася Кадарія на зауваження Абу Амара і задзвеніла струнами. Загуркотіла бубоном блудниця, заклацала кастаньєтами друга. Старий і молодий купці плескали в долоні…
Гармидер настав неймовірний! Всі просто оскаженіли, споглядаючи стражника і блудницю.
Алі не витримав і підвів голову, щоб подивитись на шпарку під стелю. Він просто вже не міг побороти заборону – його цілий вечір тягло подивитися на ту щілину, таємницю якої він перший узнав. В щілині блищали чиїсь чотири ока.
Алі зразу ж нахилився до глечиків з водою, щоб ніхто не перехопив його погляду. Та було пізно – Абу Амар вже кликав його до себе і зашепотів хлопцеві на вухо:
– Важиш головою! На перший раз – вибачаю, вдруге повториш – годуватимеш крабів у каналі! – І голосніше, щоб усі чули: – Відчини двері в сусідню кімнату, вони зразу за килимом! Запали в кімнаті світильник, постав воду!
В напівтемряві Алі нечутно відхилив край килима, зразу за ним намацав двері, і вони без звуку відвернулись усередину невеличкої кімнатки. Крізь високе віконце пробивався промінь місяця і клав дивний візерунок на долівку. Хлопець, полишивши мідного глека і тазик, поспішив до хазяїна.
– Там видно й без світильника – місяць через віконечко падає.
– Я бачу, ти стомився й тому верзеш дурниці, – зашепотів йому мосулець.
А всі навколо дійшли до сказу, співали дурними голосами похабну базарну пісеньку.
– Візьми халви та родзинок і поспи.
– Де?
– В кімнаті Айші. Скажи їй, що я наказав.
Алі в темряві загріб зі скатертини в шапку добрі куски халви та жмені родзинок. Ще йому межи пальці попали фісташки, фініки, медові колобки, сушені смокви, але з цього він не прихопив нічого. Джафарові фініки вкарбувалися йому назавжди.
Коли він штовхнув двері, то вдарив по лобі господиню Айшу – вона підглядала в дірочку від сучка, але раптової появи хлопця не помітила і не встигла відхилитись.
Вона не втрималась і гепнулася на сідниці, ледь не загуркотівши по сходах.
– Це ти, дурнику? Ледь не вбив мене, бідолашну… Я твоєму хазяїну несу вино, а ти…
Вона не вигадала що далі сказати і сиділа так на краю сходів.
Алі стояв і дивився на її заголені ноги, а ступити не міг – вона йому перегородила шлях.
– Куди ти йдеш? – зрештою здогадалася спитати.
– Хазяїн наказав мені перепочити в твоєму помешканні, хазяйко.
– Ну добре, іди спи, тільки не базікай там багато…
– Добре! – погодився Алі, хоча так і не второпав, чому "не базікати". І де не базікати – "там" унизу, в помешканні Айші, чи "там" нагорі, з хазяїном своїм? Га?!
Він пішов униз, і коли вже завертав, то підняв голову – господиня Айша, зігнувшись, заглядала в дірочку.
7. ПЕРСТЕНЬ З ЛАЛОМ
У кімнаті Айші тонкий вогник лампи відсвічували стократ глеки, казани, тази і чаші.
Біля жаровні клопоталася маленька, чорна дівчина з прекоротким крученим в кілечка волоссям. Дівчина обернулась і прикрила розтуленого рота пальцями правиці.
– Ти хто? – спитав Алі.
– Рабиня Айші.
Вона помішувала ложкою якесь вариво в міднім казанку. Казанок був не закіптюжений, зовсім світлий. Тому Алі відразу второпав – тут рідко готують – бо купують їжу в якійсь харчевні.
– А твоє як ім'я?..
– Джарія. Я з країни зінджів.
– Не сліпий, бачу, хто ти така! Але все ж, як тебе мати звала?
– Те ім'я тільки моє… А я чую, хто ти такий!
– Як так?
– Слухом чую – мова твоя багдадська. Базарна мова. І йдеш ти стомленими ногами. Соваєш, човгаєш ногами – спати хочеш.
– Пригости мене юшкою, а я тебе халвою та родзинками…
– Халви ніколи не куштувала…– і голос негритяночки затремтів.
Вона швидко насипала хлопцеві в чашку гарячої сочевичної юшки і дала шмат черствого коржа. Сама ж вихопила з шапки грудку халви, відщипувала від неї по крихті і кидала в червоні, наче обдерті до крові вуста.
Вона сиділа, так розставивши ноги, щоб полотняна сорочка натяглася і жодна крихта не впала на долівку. Вирячила на Алі величезні чорні очі з такими іскристими білками, що – здавалося, ніби вони світились у мороці кімнати.