О Фатімо, Фатімо, Фатімо,
Зірка яскрава моя!..
Знов запала тиша, і над водою лунко неслися слова співачки та дзвін співучих струн аль-ута. Ніссо співала, що нехай виллють все вино в басрійські канали, бо закоханий хміліє від солонуватої басрійської води, якщо цю воду подала йому кохана. І коли співачка і музика затягли приспів, уся вулиця пританцьовувала, плескала в долоні і тягла приспів.
Алі від переборів дзвінких струн, від переливів гучного й соковитого голосу Ніссо наче перехопило горло, наче солодкі сльози підкотили під горло. Тільки на мить майнула в голові хлопчика ляклива думка: "Чи не захворів я від цих випарів солоної води?" Але ще мить – і пісня, її мелодія та несамовитий приспів стерли всі страхи й думки і понесли його голосом співачки в далеке синє море разом з коханим красуні Фатіми.
Кружляла пташка над вітрильником і сіла стомлено на вершок реї перепочити. Чи є ще сили у коханої не складати крил чекання і чи не спустилася вона на чужий корабель?! Чи є ще сили у коханої не скласти крил, чекати його повернення з далеких країв, чи не зморила ще втома крил її терпеливої любові?..
Матроси, вантажники і рибалки кричали з греблі, деякі навіть плакали, деякі, піднявши над головою руки, ляскали в долоні і пританцьовували… І човняр так підпав під чари пісні, що господині Айші довелося його смикнути добре за одяг. Тільки тоді він схаменувся і швидко направив човна в бічний канал.
Музика повела іншу мелодію на аль-уті, а розпалена співачка, розкривши вуста, важко дихала, прихилила повіки, і її пальці, вмащені хною, рухались, ніби це вона торсала голосисті струни.
До малого багдадця повернулась здатність щось думати, і він з жахом спитав себе, чи не хворий він? Адже його тіло схопила незвична млость і в голові був наче легкий туман. Човен спинився під вузьким підходом біля високої стіни. Човняр допоміг вилізти жінкам, потім виставив на палі важку корзину з пригощенням.
Господиня Айша довго перераховувала дрібні монети в жмені, доки, зрештою, не віддала перевізнику. Він теж не поспішав розпрощатись, а перерахував дрібні, майже стерті монети і сплюнув.
– Бодай на тобі не було благословення Аллаха і на твоїх дітях! Скупердяйка чортова! Дякуй дівчатам – вони ублажили піснею душу мою – не хочу ні з ким зараз сваритись…
Айша тим часом поспішила вхопити ручку важкої корзини, Алі за другу, і потягли до невеличкої хвіртки в цегляній стіні. Айша швиденько видобула з глибини свого одягу ключа і відімкнула грубі двері. Поки вони корзину затягували, поки заходили дівчата, а господиня Айша замикала двері хвіртки, що скоріше скидалась на стулки фортечної брами, Алі встиг роздивитись подвір'я. І йому стало страшно – посеред двору під засохлою пальмою лежав на боці здоровенний морський човен – справжній корабель. Линви – зав'язки обшивки поперетлівали – гнуті дошки де-де повідпадали жовтою шкаралущею на землю і човен світив крутими шпангоутами крізь дірки, немов загниваюча риба на прибережній ріні. Купою валялись коров'ячі та кінські черепи, буйволячі роги, верблюжі кістки, старі сідла й корзини, з яких визирали шматки різного дрантя. Під стіною зачиненої, нежилої будівлі здоровенна гора шматків деревини різної породи та якості. Були там також купи битого череп'я і великі корзини, заповнені фініковими кісточками.
Звивистою стежкою через велике, геть захаращене подвір'я Айша повела всіх до триповерхового старого будинку.
І тільки коли підійшли до важких різьблених дверей червоного дерева, Алі второпав, що це ж той самий будинок, до якого він сьогодні с іншої вулиці вперше вступив.
У кімнаті з одними глеками Айша витягла з корзини квітки і загадала дівчатам сплести з них вінки.
Корзину з наїдками заперла в комірчину і вискочила зустрічати повій.
Алі не побачив, як вона їх привела і через які двері, бо він добіг нагору до Абу Амара.
Двері були вже відчинені, а сам Абу Амар сидів під стіною, вбраний у тонкий перський каптан, білу льняну сорочку, перепоясаний дорогоцінним сріблотканим поясом.
Мосулець сидів непорушно, стулив повіки і перебирав чорні зернини пацьорок.
Алі, не чекаючи наказів, заходився прибирати постіль, підмітати підлогу, протирати пил з різьблених тахтів.
Потім він попідмітав сходи.
Внизу почулися верескливі дівочі голоси.
Айша покликала малого вниз, і він при світлі тьмяної лампи побачив трьох дівчат – розмальованих наче глечики. Вони щось шепотіли одна одній, хихотіли, кривлялися, наче мавпи в клітці, і з неприязню поглядали на співачку та музику.
Айша сказала одній повії, перевдягненій на хлопчика, так званій гуламійят 2":
– Понесіть нагору з хлопцем корзину. Але та відкопилила червоні пухлі вуста, як дві вишні, з тонким чорним пушком на верхній губі:
– Я не служниця-наймичка, щоб тягати корзини.
Довелось Айші з Алі перти нагору корзину з пригощанням.
Запалив вогонь Алі у чотирьох світильниках, розстелив скатертину, розклав на ній всякі ласощі.
Мосулець підвів очі на хлопця – і малий Алі злякався: погляд був у нього зовсім чорний і холодний, а лице таке, як у різника, коли зготувався вдарити вола ножем. Мосулець підвів непомітним рухом лівицю і приклав пальця до своїх стиснених вуст. І Алі добре його зрозумів: "Мовчи і не подавай виду, що б не сталося!" І малий теж мовчки і швидко опустив повіки: "Розумію і підкоряюсь".
6. П'ЯНА НІЧ
Знизу почувся передзвін аль-ута, почав наближатись, підійматися до кімнати. Ось розчинились двері, і біля порога стала Айша, загорнена в покривала. А попри неї вступили в кімнату малесенька музика та, вихляючи крутими стегнами, співачка. І далі вже, на певній відстані, хихикаючи та штовхаючи одна одну, вступили розмальовані повії.
Музика бадьоро перебрала струни, і персіянка проспівала привітання мосульцю і благословення всьому дому.
Мосулець же лагідно поздоровив усіх прибулих і показав рукою під бокову стіну – де вже Алі розклав подушки і розгорнув квітчастий килим.
І ось всі розсілися, і сам Алі притулився навпочіпки до дверей, готовий щомиті схопитись і виконати наказ Абу Амара.
Абу Амар підняв руку – і зразу ж Алі був поруч.
– Пригости дівчат солодощами!