Моя радісна праця тривала більше ніж півроку. Вже й китайські купці відпливли додому, вже випали й страшні мусонні зливи. Я скінчив опис останнього дива і тепер розфарбовував малюнки. Не дивись, о му'алліме, на мене з таким жахом і осудом! Я питав багатьох богословів про малюнки і про гріх від них. І всі вони посилались на хадиси та інших богословів. Але жоден не прочитав заборони з самого Корану! І потім, у багатьох купців, нахуд та руббанів я бачив книги з астрономії та астрології, медицини та механіки. Більшість книг мала хороші малюнки. А їхні господарі, на відміну від мене, були араби зі славними куньями та чудесною освітою! Аллах милостивий і милосердний знає, що я не єретик, а хочу знати правду і розповісти людям правду. І володію лише тими засобами, які по своїй убогості та місцю під сонцем сам придбав!
Баркі Ібн Хасан за час мого списування кілька разів виходив у море і ніби повертався з порожніми руками. Так казали в гавані. Тільки я не вірив. Раптом він запросив мене в один із ханів і за чашею вина сказав мені таке. Ось його слова:
Ти весь час писав тільки свою лоцію. Так? Виходить – я тобі допоміг своєю наукою?
Так, руббане! Молю за тебе Аллаха милостивого і милосердного! Дякую тобі красно за велику допомогу!
Будь ласка! – щиро посміхнувся Ібн Хасан.– Завжди радий тобі зробити корисне. Але в мене виникла через несприятливі обставини потреба у невеликій допомозі від тебе…
А що то за невелика поміч?..
Мені треба, щоб ти провів мій корабель у Південну Софалу. В ті місця, від яких недалеко до їхньої країни золота – Мошони.
О руббане! Дійсно невелика послуга в порівнянні з тією, яку ти мені зробив! Тільки шлях туди далекий і дуже небезпечний, і торгівля там непевна. Тому я спочатку попливу хоча б у Малакку – спродам свої товари, куплю там китайських товарів, а тоді з радістю поведу твій корабель просто в Софалу. Як кажуть, я весь на вухах і на очах!
Він довго і мовчки пронизливо дивився на мене своїми урочливими блакитними баньками. Та я не боявся ні його, ні його вірних псів! У мене завжди з собою була малайська трубка із стрілою і аж два добрих ножі в одязі!
І тоді вирішив миттю, як при грі в карти, викласти несподівану карту для свого супротивника:
– Маленьку послугу з Софалою до людоїдів я тобі влаштую задарма. Але за подорож, яку я не відбуду в Малакку, ти даси мені із тих, що взяв на минулому тижні, три паки китайського шовку і паку порцеляни. Та не це головне, Ібн Хасане! По-перше, не думай мене забити чи отруїти – книга списана твоїм письмом, але всі дороговкази – де, як і куди повертати –списані значками, що я сам вигадав!.. А тортурами мене не змусиш і слова вимовити!
Я вийняв з футляра три голки – одною проколов щоку, другою зап'ястя, а третю загнав під ніготь. Рашид Ібн Хасан вирячився на мене, і його чоло зросив дрібний, мов макове зерня, рясний піт.
– І останнє, попереджаю тебе: не пхайся за мною в Країну Людоїдів. Я важу не лише головою – якщо щось не так – мене можуть і засмажити! А все через пожадливість одних падлюк, що їм було мало золота, так вони ще й попхали в рабство їхніх хлопців…
– Бачу, ти справді випустив на волю царя зінджів… Я стільки в Адені та Аль-Ходейді, та в Маскаті і Сірафі наслухався про того негідника, що випустив царя зінджів на волю. А це, виявляється,– ти, і ось уже півроку живемо поруч…
Ми вдарили по руках і поклялись Аллахом та ім'ям нашого пророка, хай буде благословен весь його святий рід та його ім'я, що шануватимемо справи один одного.
Подорож до Канбали була легка і безтурботна. За весь час переходу я змайстрував до човна-каріба невелику щоглу та приладнав до неї бамбукову рею з вітрильцем.
А от галас і вогні на баріджі мені не подобались. Я боявся і боюсь вогню на кораблі. А дикий галас заважав мені зосередитись і підготуватися до зустрічі з зінджами.
Я вів корабель, і тому зробив зауваження про дим від вогнища вдень та відкритий вогонь уночі. А його дуже далеко видно.
Ібн Хасан засміявся.
– Чого ти боїшся! Я не знаю судна з кращим ходом, ніж моє! Якщо багато кораблів за нами поженуться – ми втечемо. Якщо два-три – ми їх подолаємо. Нехай хлопці будуть в силі, нехай танцюють і співають!
І корабель чадів димами від жаровень удень і вночі, і велетенський барабан гуркотів так, що здавалось – перелякає навіть китів-кашалотів та всіх акул!
Від Канбали, не кидаючи кітвиці біля її берегів, а тільки пізнавши її вночі по величезній кількості вогнів, ми повернули і обережно пішли на південь уздовж берега. Досягши широти вершини славного острова Аль-Кумру, я попрохав Ібн Хасана спинитися недалеко від берега, щоб добре підготувати і перевірити все начиння і поповнити запаси води. І, головне, підготувати матросів до випробувань.
Скликав усю команду до одного, як лише ми закріпились кітвицями на дні. І пояснив їм усім – від нахуди Ібн Хасана та руббана-парса до дидбана-мулата і зінджа-нурця – все, що сам знав і пережив у цих водах, і те, що взнав від бувалих людей.
Правовірні і язичники! – сказав їм. Воістину свідчу: діла Аллаха величні й незбагнені! Ось, наприклад, острів Аль-Кумр. Він зовсім недалеко від Африки. Та добутися до нього легше від Суматри чи Яви, долаючи тисячі фарсахів зеленого моря-океану, аніж через непевну протоку з її бурхливими течіями та протитечіями!..
Вітри й місяць у своїй чверті були точнісінько такі, як під час ганебної подорожі тих шакалів.1 І я ризикнув провести корабель шляхом ближчим до Аль-Кумру, ніж до Африки. А там, долаючи бурхливі підступні води протоки, просто повернути на захід.
– Друзі мої мореплавці! Ми підпливли до місця, до невидимої брами в країну Софалу – країну золота і канібалів. Тут диявольська частина світу, і Аллах відступає в цих краях від нас. І дає нам змогу довести своє моряцьке вміння і мужність! Закликаю всіх вас сотворити салят-аль-хаджа, щоб виповнились усі наші надії!!!
І ще вночі, за всіма правилами вирахувавши киблу Мекки благословенної, представ на молитві і був усім правовірним на кораблі імамом 14!
Після того ми почали свій шлях до бажаних золотих берегів. Тут відкрилося, що Ібн Хасан таки обдурив мене. Тільки ми зрушили з місця, на обрії з'явились і виросли чотири вітрильники – чотири стрункі і хижі баріджі! Ось чому на його кораблі день ї ніч гуркотів велетенський барабан та в жаровнях спалювали димне дерево, а не вугіль!