Ракета (я сам не бачив, бо від болю і диму просто осліп) понеслася вгору, перекрутилася кілька разів у повітрі й впала просто на піратський корабель! Лупонула, наче грім, закрила все димом, ще й засипала вогненними скалками другий корабель. Обидва пірати запалали, наче святкові смолоскипи! Інші кинулись їх рятувати.
Як ми тікали далі, я не пам'ятаю. Бо впав без тями. Але від чого це було – від того, що наковтався порохового диму, чи від болю, їй-богу, не знаю!..
Бо, щоб ти знав, о мій шейх, після тортур у портовій касбі8 я став витримувати дуже сильний біль. Траплялося. що могутні воїни і борці втрачали свідомість від болю, а я тримався. Однак недарма кажуть, що за всяке надбання треба платити повну ціну. Спочатку, ще юнаком, відчув, що не хочу спати вночі, а на сон починає хилити десь у кінці другої денної трьохгодинки, і потім ще раз, коли сонце опадає до вечірньої молитви. Це було і незручно, і небезпечно, бо коли мене тягло на сон, не міг мене врятувати ні відвар зміїної трави, ні чампська тигрова масть. Та варто було мені поспати двічі на добу хоча б по годині, весь останній час я був бадьорий і при силі!
Але, як кажуть у цих нісрані, "І що було потаємним, стане явним!" Так і мені відкралася таємниця, чому в мене таке зрушення в голові, що я не можу спати, як усі люди. Все стало зрозумілим після зустрічі з лікарем Чжаном. І де б ти думав, о шейх, ми з ним здибались? У Китаї? Гай-гай! У славній африканській стороні, в багатющому краї зінджів – Канбалі!.. Трапилось, що його покликали до хворого, а назад він повертався один, без слуг, берегом до міста. Чогось йому заманулося пройтися пішки берегом моря-океану. Я ж у той час був на узбережжі, бо взнав, що туди винесло кита-кашалота. Допомагав рибалкам-зінджам, бо їм було потрібне сало, амбра та спермацет. Мені ж хотілося знайти в китовім череві дзьоби велетенських кальмарів, як доказ того, що я бачив боротьбу велетенського кальмара із китом-кашалотом ще в мою першу подорож із Адена до Канбали. Гроші на той час я вже зібрав добрі, а скриня з різними дивинами була повна майже до верха.
Рибалки-зінджі поспішали з роботою, бо під шаленим сонцем з кожною хвилиною мертвий велетень псувався все більше й більше, а вони ще й половини багатства із нього не здерли. Тому вони й не помітили, як я полишив роботу і побіг за Чжаном.
Наздогнав його в найзручнішім для мене місці – берег повертав і навколо зводилися піщані пагорби. Тричі гукнув Джанові, щоб він спинився. Та він продовжував свою ходу. Він упізнав мене, хоч я був уже дорослим, бородатим мужем, бувалим моряком.
Тоді я перегнав його і переступив йому шлях. Тільки побувавши в Китаї, я зрозумів, який він уже старий, цей лікар! Не знаю чому, а дивлячись на посіріле обличчя Чжана, свого страшного ката, я згадав свого підсліпуватого батька. І в мене зникло всяке бажання порахуватися з ним за тортури. Я тільки спитав його:
– Страшно побачити свою смерть, старий?
Він перевів дух і тихо відповів:
– Поки живий і при тямі, завжди страшно!
А мені от не страшно! Мене тільки лють проймає, коли я зустрічаюсь із смертю!
Лють теж від страху… На кожного страх діє по-різному. Як і кохання. Один ллє сльози, інший викрадає кохану. А обидва кохають… Ну та що ми, Алі, стоїмо тут серед пісків? Ми почали розмову, значить, ти мене зараз не позбавиш життя. я піду додому й приготую добре прирощення. Я тобі розповім, як мене знайти, і ти приходь, коли вщухне спека і повіє прохолодний вітерець. Я відкрию тобі всі загадки. А я знаю: вони тебе мучили всі ці роки!
Е ні! – сказав я.– Мене скільки разів намагались отруїти. Пішли назад до риби-кашалота, я заберу свого частку здобичі… А поки ми прийдемо до риби-кашалота, ти мені все розкажеш. Згода?
– Важко ходити мені… Знову такий шмат шляху повторювати… Я тебе почекаю тут.
Я розлютився від його скиглення і оголив свій ніж-сікач – добре ним і кокоси розрубувати, і ворожі панцирі протинати.
– Добре бачу, який ти старий. Знаю, що тобі важко, але поки що не вірю тобі. І якщо моя підозра посилиться, я не втримаюсь і розрахуюся з тобою за всі тортури.
Він повернув і поволі пішов зі мною до риби-кита. Я за два кроки осторонь. Він недовго мовчав і відповів на мою погрозу таке:
І зробив би дурницю. Бо тоді у портовій касбі я врятував тобі життя. Ти спитаєш, як же я тобі врятував життя, якщо мордував тебе у варварський спосіб? А справа в тому, що я непомітно проколов тобі праву й ліву руки біля ліктів, і ти втратив здатність розмовляти. Бо ще трохи, і ти б усе виклав їм, як воно було насправді. І про те, як перстень з лалом ти намалював, і як синій діамант носив Бен Сахлу…
О китаєць! Дивуюся твоїй прозорливості і знанням. Ще зустрічав тільки одну людину, яка б могла так все розслідувати і доходити розумом до всякої таємниці.
Він знаєш, що відповів?
– Ще одна-дві невдачі, і ти станеш третім після мене і твого му'алліма. Але ти не тільки розгадуватимеш таємниці, а й сам плестимеш загадки. Отож слухай, які були мої дії для твого порятунку і порятунку Бен Сахла водночас. Я надіслав по вино свого слугу, бо ніби він розбив глек з котрабульським І0, а я саме запросив до себе друзів. Я знав, що мій слуга доносить на мене. Він сам у цьому признався. Та вони не знали, що я його вилікував від слабості, яка псує чоловікам усе життя. І він знав, що поки мені служитиме, я завжди допоможу йому своїм мистецтвом, і він без страху ходитиме до дівчат з Дар-ель-Кихабу. Я ж написав Бен Сахлу листа індійською мовою. Сповістив, що зробив усе, і хлопець не зможе нічого їм сказати про малюнок персня. Він, певно, спочатку злякався мого листа, як раїсової пастки. Та швидко отямився і вирішив ризикнути – передав мені п'ять золотих оздоб. Бен Сахл мудра голова – добре розрахував, що золотом я ні з ким не поділюся.
По тих золотих прикрасах виходило таке – Бен Сахл просить мовчати і зберегти життя хлопцеві. Та якби я не одержав цього золота, все одно вирішив тебе врятувати.
Тому й обез'язичив голками па цілу добу. Потім я тебе обпоїв зіллям найскладнішого приготування. Потім, через кілька років, від моїх голок і від зілля в тебе змінилося відчуття болю. І сну. Можу тобі навіть сказати– ти ночами майже не спиш. Але вдень сон тебе незборимо долає, хоч на годину. І ти не можеш цьому анітрохи противитись. Тобі навіть не допомагає ваш напій "бон". Чи, може, я хоч у чомусь помилився? Я розумію, що я тобі перевернув усе догори ногами. Перемінив тобі ніч на день! Та в мене не було іншого засобу! Ти сам добре пригадай – чи не з казковою швидкістю заросли в тебе рани під нігтями? Чи не за день чи два перестала боліти твоя пошматована спина?.. Але все ж тюрок чимось тебе залякав і зламав твоє мовчання. І тоді ти йому видав одну якусь таємницю. Як тільки він вирвав у тебе таємницю, то зразу ж вирішив тебе позбутись. Надіслав за тобою одного зі своїх різників. Одначе тобі вдалося вислизнути із лабет того вовкодава і ти навіть поранив його стрілою. Мені довелося лікувати його. Можеш пишатися – ти потрапив йому точнісінько межи бровами. Маю надію, що й зараз у тебе рука несхибна та око зірке, як і раніше…