Таємниця одного дiаманта

Сторінка 110 з 130

Логвин Юрій

Значить, ти, о наш незрівнянний звіздарю, окраса вчених мужів, приймаєш наше прохання?

Приймаю, славні мої гості, безстрашні мандрівники!

Як і годиться, вдарили по руках, і на тому мова про дороговказ скінчилася.

Почалась пиятика. До всього, один із купців, середній за віком, виявився добрим музикою. І старий аль-ут звіздаря, настроєний, підтягнутий, сповнив кімнату легкою й веселою мелодією. Грав "купець" неголосно, так що, певно, і на вулиці не чули.

Вино розливав молодий красень і все виголошував здравиці на честь господаря і сірійського купця. Минуло небагато часу, як сірієць і четвертий гість вже спали міцним сном.

Лоцман зробив вигляд, що він сам захмелів і не помічає глибокого сну двох гостей. Він потягся за глеком вина, але молодик відставив глек подалі від мандейця і відтрутив його рукою.

Ти прийшов у мій дім! Ти мені міг бути за внука, а ти не даєш випити якогось розбавленого пійла? Га?! Де повага до старших?! Де повага до моїх знань?! Ви сміття, байстрюки з вашими родоводами! Мої предки тут були до вас ще з часів Адама! Геть з мого дому!

О шейх! Не виявляй поспішності й гнівливості. Вислухай нас. Ми з багдадської служби славного халіфа Ан-Насіра5, хай Аллах покріпить його та поб'є його ворогів… Справа одна дуже тонка і до кінця не з'ясована. Ще досі не всі ворохобники, що готували заколот, вловлені та виявлені. От ми й прибули тебе про дещо запитати…

То не можна було без всякої машкари, без комедії до мене прийти і про все розпитати?!

Поки ворохобники не виявлені, ми могли б своєю появою їх налякати. А вони десь поруч…

Шановні кадіби нашого славного халіфа Ан-Насіра, та покріпить Аллах його і весь його славний рід! Але я ніколи ні з ким не знався з ворохобників, дурних айярів! І завжди шанувався перед халіфом на землі та Аллахом на небесах!

Найстарший замовк, а заговорив гравець на аль-уті:

– Шейх! Ти не безгрішний, і ти це добре знаєш! Ти час від часу потаємно прибуваєш в харранські землі і саме на ваші свята, де ви, мерзенні й затяті язичники, поклоняєтесь зіркам і місяцю. А хіба не ти майже третину своїх заробітків віддаєш мандейським громадам у Васіті, Убуллі та Аль-Ахвазі? Ти також заступався не один раз за своїх таємних одновірців перед еміром Басри!

– Я служу людям. Тим людям, що звертаються до мене в питаннях зоряного неба. Аллах, милостивий і милосердний, над усіма розкрив лазурит неба і для всіх засвітив діаманти зірок… А чи є серед тих, хто приходять до мене, ворохобники, чи айяри, чи змовники, чи таємні іудеї та нісрані, я не можу знати. Я не дивлюся в душу людям. Очі мої повсякчас звернені до неба! Чародійством я не займаюсь, гороскопів також не складаю. Я шаную засади віри і добре знаю, що волю Аллаха взнати в людській душі неможливо.

Чому ж тоді ти, звіздарю, попередив, що коли хто-небудь кривдитиме одного отрока, на того впадуть всякі халепи та біди? І чому тоді це попередження підтвердилося вповні?!

Часом, але надзвичайно рідко, і таке буває – в зірках відкривається воля Аллаха. Але повторюю, таке трапляється дуже рідко! А от погода, вітри, затемнення сонця й місяця, зорепади й комети – ті всі явища Аллах дозволяє бачити тим, хто повсякчас вивчає знаки й попередження всевишнього.

Гравець на аль-уті розкрив рота, аби що сказати злого лоцманові, та його перебив виночерпій.

І зразу стало зрозуміло, що цей молодий красень – їх да'ї.

– Балачки й виправдовування нашому славному Ан-Насіру, хай Аллах покріпить його, не потрібні.

Ти краще витлумач, як ти розумієш ось ці знаки зоряного неба.– І тицьнув у руки старому аркуш, списаний по-арабськи та з точнісінько такими позначками, які вже були у потаємному листі з латинською абеткою.

Лоцман підсунувся ближче до світильника, підправив гніт і заходився уважно читати письмена. Було дві помилки в позначках широт та у висоті зірок над обрієм. Можливо, ці дві помилки – пастка для нього. І він вирішив вияснити ці помилки, щоб якось себе забезпечити. Пояснив фальшивим кадібам Ан-Насіра, де помилки.

– Це все має вагу чи для вас, звіздарів, чи для руббанів. Ти скажи, можна взнати по цих позначках, звідкіля було відправлено цього листа?!

Мандеєць потер скроні, рукою прикрив очі, мовчав.

– Ні, точно не можна встановити. Не визначені інші прикмети, не дано опису прибережних вод і ознак, не сказано про відмінні вітри! А по широті цим місцем могла бути і Софала, міг бути і Цейлон, і Суматра, і Малайський півострів. Отут міг бути відправник цього листа…

Знову старший за віком хашашін почав прискіпуватись до лоцмана:

– Ти не хочеш нічого певного нам сказати, бо уникаєш відповідальності за свої вчинки! Так ми тобі скажемо – кілька років тому ти приймав у себе одного пронозу, коли той з ворохобними замислами мандрував із Йемену до Багдада. Ти знов будеш викручуватись і скажеш, що в місяць рамадан до тебе не приходив странній?

Мандеєць підвів обидві руки до неба, ніби говорячи: "Що я можу сказати? Ви краще за мене все знаєте!"

Знов почалося! Слухай, старий, цей шакал має з'явитись у Басрі. Як тільки ти взнаєш, що він прибув або прибуває в Басру, зразу сповісти нас!..

Я такими справами ніколи не займався. Навряд чи зможу вам допомогти.

Нічого, навчишся і зможеш! Хто не хоче вчитись, того ми лікуємо від лінощів! – І молодик витяг із пояса дамаської роботи чингал.– Ось цим лезом прочищаємо вуха, щоб краще слухав! Слухай, старий, і запам'ятовуй –зайдеш на Зелений базар до харчевні Абу Сабаха. Там скажеш, що мандрівник повернувся. І все…

Мандеєць довго сидів нерухомо, мовчав. Нарешті процідив крізь вуса:

– Що поробиш?.. Доведеться сповістити. Але скажіть, ради Аллаха, що такого наробив цей йєменець?

Виночерпій розреготався вголос і зі стуком загнав чингал у піхви.

Старий єретику, годі придурюватись! Ти й сам добре знаєш, і знаєш, що ми знаємо, що це твій старий друг Алі, син старого сміттяра Хасана.

Правовірні! – заволав лоцман.– Та як ви можете мені приписувати дружбу з людиною, яку я бачив не більше трьох разів за своє життя?!

Старий, ти або чаклун, або новий шейх Сінан 6. І тобі видніше, як можна дружити і покривати людину, з якою бачився всього три рази в житті. Мир твоєму дому… але пам'ятай, краще нас не дурити…