Таємниця Iндiанського острова (або "Десять негренят", або "І не лишилось жодного")

Сторінка 9 з 48

Агата Крісті

Роджерс обійшов усіх із кофейним підносом. Кава була добряча — справжня чорна кава і, як годиться, гаряча. Стрілки годинника показували двадцять хвилин на десяту. Настала тиша — відчуття комфорту, пересиченості спонукало всіх до вмиротвореного мовчання. І раптом цю тишу порушив голос. Він увірвався в кімнату зненацька, без попередження — нелюдський, пронизливий, жахливий:

— Леді й джентльмени! Прошу уваги!

Всі були приголомшені. Вони очманіло дивилися одне на одного, на стіни, навкруги. Хто б це міг бути?

Між тим голос продовжував — різкий, чіткий голос:

— Ви обвинувачуєтеся:

Едвард Джордж Армстронг у тому, що чотирнадцятого дня березня місяця 1925 року ви заподіяли смерть Луїзі Мері Кліз.

Емілі Кароліна Брент — у тому, що п'ятого дня листопада місяця 1931 року з вашої вини настала смерть Беатрис Тейлор.

Уїльям Генрі Блор — у тому, що ви спричинили смерть Джеймса Стівена Ландора, яка настала десятого жовтня 1928 року.

Віра Елізабет Клейторн — у тому, що одинадцятого серпня 1935 року ви вбили Сіріла Огільві Хемілтона.

Філіп Ломбард — у тому, що в лютому 1932 року ви обрекли на смерть двадцять одного чоловіка зі східно-африканського племені.

Джон Гордон Макартур — у тому, що четвертого січня 1917 року зловмисно послали на неминучу загибель коханця вашої дружини Артура Річмонда.

Ентоні Джеймс Марстон — у тому, що чотирнадцятого дня листопада місяця минулого року з вашої вини загинули Джон та Люсі Комбес.

Томас Роджерс і Етель Роджерс — у тому, що шостого дня травня місяця 1929 року ви вбили Дженніфер Брейді.

Лоуренс Джон Уоргрейв — у тому, що ви винні в смерті Едварда Сетона, яка сталася десятого червня 1930 року

Обвинувачені, чи маєте ви що сказати у свій захист?

2

Голос змовк. На якусь мить настала могильна тиша, а затим розлягся приголомшливий грюкіт: Роджерс упустив тацю. Тієї ж миті в коридорі хтось зойкнув, і почувся глухий звук падаючого тіла.

Ломбард кинувся до дверей і навстіж розчинив їх: по той бік дверей безформною купою лежала знепритомніла місіс Роджерс.

— Марстон! — владно покликав Ломбард.

Ентоні кинувся йому на допомогу. Вдвох вони підняли жінку й занесли до вітальні. Хутко втрутився доктор Армстронг. Він допоміг умостити непритомну жінку на канапу й схилився над нею.

— Нічого серйозного, — невдовзі сповістив. — Вона зомліла. От і все. За хвилину опритомніє.

— Принесіть бренді, — наказав Роджерсові Ломбард.

— Слухаю, сер, — промурмотів Роджерс і миттю вислизнув з кімнати.

Віра вигукнула в нестямі:

— Хто, хто це там говорив? Де ховається ця людина? Цей голос… він схожий… схожий…

Генерал Макартур, бризкаючи слиною, заволав:

— Що тут коїться? Чий це брутальний жарт?

Плечі в нього опустилися, руки тремтіли. Він одразу постарішав на десяток років.

Блор витирав обличчя носовичком.

Лише суддя Уоргрейв і міс Брент зовні були порівняно спокійні. Емілі Брент сиділа, як завше, струнко, високо піднісши голову. Тільки неприємного кольору плями на щоках виказували її хвилювання. Суддя прибрав свою звичну позу: голова трохи втиснена в плечі, одна рука замислено пошкрябувала вухо. І тільки очі, живі й проникливі, весь час пильнували, блискавкою нишпорячи по кімнаті, виказуючи напружену роботу розуму.

І знову Ломбард узяв ініціативу в свої руки.

— Той голос? — задумливо мовив. — На мою думку, він пролунав десь із кімнати.

— Але хто ж це міг бути? — вигукнула Віра. — Хто? Адже це не був хтось із нас.

Ломбард поглядом слідчого, не поспішаючи, огледів кімнату. На мить його погляд упав на відчинене вікно, проте він рішуче похитав головою. І раптом в очах у нього спалахнув переможний блиск. Він спритно підскочив до місця поблизу каміна, звідки двері вели в суміжну кімнату.

Прудко рвонувши за ручку, Ломбард навстіж розчинив двері. Зайшов до кімнати, й одразу ж звідти почувся вигук задоволення. Він закричав:

— Так ось де це!

Всі інші, юрмлячись, рушили слідом за ним. Тільки міс Брент зосталася самотньо, випроставшись у кріслі.

У суміжній кімнаті впритул до стінки, що відділяла її від вітальні, присунуто столик. На ньому стояв грамофон — старомодний грамофон з великим рупором, спрямованим до стіни, й Ломбард, трохи відсунувши його, вказав на кілька дірочок, акуратно просвердлених крізь стінку. Налагодивши грамофон, він поставив голку на пластинку, й вони знову почули:

— Ви обвинувачуєтеся…

— Зніміть! Зніміть зараз же! Це жахливо! — вигукнула Віра.

Ломбард підкорився.

Доктор Армстронг вимовив, полегшено зітхнувши:

— Вважаю, що це безсоромний, грубий жарт.

Прозвучав тихий, але виразний голос судді Уоргрейва:

— Так ви справді вважаєте, що це не що інше, як жарт? Так я вас зрозумів?

Доктор витріщив очі на нього:

— А що ж це може бути?

Суддя, ніжно погладивши свою верхню губу, промовив:

— Поки що я не готовий висловити свою думку.

Втрутився Ентоні Марстон:

— Але ж ви дечого не врахували. Хто, чорт забери, накрутив оцю штуковину й запустив її?

— Справді, — пробурмотів Уоргрейв, — вважаю, що нам слід з'ясувати це.

Він повільно рушив назад до вітальні. Інші пішли слідом.

Саме в цю мить повернувся Роджерс зі склянкою бренді в руках. Міс Брент стояла, нахилившись над місіс Роджерс, яка квилила час од часу. Роджерс спритно прослизнув поміж обома жінками.

— З вашого дозволу, леді, я побалакаю з дружиною. Етель… Етель, все гаразд. Усе гаразд. Ти чуєш? Візьми себе в руки.

Місіс Роджерс важко дихала, ледь ковтаючи повітря, її перелякані очі уважно вдивлялися в обличчя гостей. Роджерсів голос забринів настійливіше:

— Заспокойся, Етель!

Доктор Армстронг звернувся до неї:

— Зараз усе буде гаразд, місіс Роджерс. Невеличке потрясіння, не більше.

— Я знепритомніла, сер? — спитала вона.

— Так.

— Це все наробив голос, той жахливий голос — він наче вирок оголошував… — Обличчя її знову позеленіло, повіки від хвилювання затріпотіли.

Доктор Армстронг різко урвав її:

— Де ж, нарешті, бренді?

Хтось передав склянку з бренді, що її Роджерс поставив на столик, і доктор схилився над жінкою, яка задихалася.

— Випийте це, місіс Роджерс.

Вона відпила маленький ковток, похлинулася, але пила далі, ледве переводячи подих. Алкоголь зробив свою справу — обличчя в неї порожевішало. Отямившись, вона сказала: