КОРОНЕР. Чи ваш батько сказав вам що-небудь, перш ніж вмер?
СВІДОК. Він пробурмотів кілька слів, але я зміг розчути тільки одне з них — слово "пацюк".
КОРОНЕР. Що ви з нього зрозуміли?
СВІДОК. Воно не мало для мене ніякого сенсу. Я подумав, що він марить.
КОРОНЕР. З якого приводу почалася остання сварка між вами й вашим батьком?
СВІДОК. Мені не хотілось би відповідати на це запитання.
КОРОНЕР. На жаль, я змушений наполягати на відповіді.
СВІДОК. Але для мене це неможливо. Запевняю вас, що розмова з батьком не мала відношення до трагедії, яка потім сталась.
КОРОНЕР. Це вирішить суд. Мені не треба пояснювати вам, що ваша відмова завдасть вам значної шкоди під час майбутнього розгляду справи в суді.
СВІДОК. А проте я не маю права відповідати.
КОРОНЕР. Як я зрозумів, крик "кууї" був для вас із батьком звичайним умовним сигналом?
СВІДОК. Так.
КОРОНЕР. Тоді як могло трапитись, що він подав вам цей умовний сигнал, перш ніж побачив вас і навіть не відаючи, що ви повернулися з Брістоля?
СВІДОК (дуже розгубившись). Не знаю.
ПРИСЯЖНИЙ ЗАСІДАТЕЛЬ. Чи не помітили ви чого-небудь підозрілого, коли, почувши крик, повернулись назад і побачили, що вашого батька смертельно поранено?
СВІДОК. Нічого певного.
КОРОНЕР. Що ви хочете цим сказати?
СВІДОК. Я був такий збуджений і схвильований, коли вибіг з лісу, що думав тільки про батька, більше ні про що. Проте у мене склалось якесь непевне враження, ніби в той час, коли я біг,, ліворуч від мене на землі щось лежало. Мені здалося — сірого кольору, мабуть, якийсь одяг або, може, плед. А коли я підвівся з колін і пошукав ту річ очима, її вже не було.
КОРОНЕР. Ви хочете сказати, що вона зникла до того, як ви пішли по допомогу?
СВІДОК. Так, тоді.
КОРОНЕР. Ви не можете сказати, що то було?
СВІДОК. Ні, я просто відчув, що там щось є.
КОРОНЕР. А на якій відстані від тіла?
СВІДОК. Приблизно на відстані дюжини ярдів.
КОРОНЕР. А на якій відстані від краю лісу?
СВІДОК. Приблизно на такій самій.
КОРОНЕР. Отже, та річ зникла в той час, коли ви були за дюжину ярдів від неї?
СВІДОК. Так, але я стояв спиною до неї.
На цьому допит свідка було закінчено".
— Я бачу,— сказав я,— під кінець допиту коронер своїми зауваженнями досить-таки допік молодому Маккарті. Він звернув увагу, і небезпідставно, як на суперечливість твердження про те, ніби батько подав синові сигнал, перш ніж його побачив, так і на відмову сина переказати зміст розмови з батьком, на дивне витлумачення слів умираючого. Усе це, як зауважив коронер, красномовно свідчить проти сина.
Холмс стиха розсміявся й улігся на м'якому сидінні.
— Ви з коронером обидва щосили намагаєтесь не помічати найпереконливіших деталей, які свідчать на користь юнака,— мовив він.— Хіба ви не бачите, що твердите то про наявність у нього багатої уяви, то, одночасно, про те, що її в нього обмаль. Обмаль — це коли ви думаєте, що він не міг би винайти досить привабливої причини сварки, аби прихилити до себе симпатії колегії присяжних, а багато — це коли вважаєте його здатним з якихось потаємних міркувань на щось таке outre3, як згадка вмираючого про пацюка або розповідь про випадок із зникненням одягу. Ні, сер, у цій справі я дотримуватимусь тієї точки зору, що все, сказане юнаком — правда, а там подивимось, куди приведе нас ця гіпотеза. А тепер я почитаю Петрарку, ось у мене кишенькове видання, і більше не скажу про цю справу ні слова, поки ми не прибудемо на місце дії. Другий сніданок в Суїндоні, куди, я бачу, ми приїдемо через двадцять хвилин. Була майже четверта година, коли ми, проминувши чудову Страудську долину й переїхавши широкий блискотливий Северн, опинились, нарешті, в гарненькому містечку Росс. На платформі нас чекав худючий, схожий на тхора, непоказний і пронозуватий на вигляд чоловік. Незважаючи на легкий коричневий плащ та шкіряні краги, які він узув з поваги до сільської місцевості, я без великих зусиль упізнав у ньому Лестрейда зі Скотленд-Ярду. З ним ми доїхали до готелю "Хірфорд Армз", де для нас уже було приготовлено кімнату.
— Я замовив екіпаж,— сказав Лестрейд, коли ми пили чай.— Мені відома ваша діяльна натура, і я знаю, що ви не почуватимете себе щасливим, поки не потрапите на місце злочину.
— Це дуже гарно й люб'язно з вашого боку,— відповів Холмс.— Але геть усе залежить від показань барометра.
Лестрейд розгубився.
— Я не зовсім розумію,— сказав він.
— Не розумієте, що показує барометр? Двадцять дев'ять, наскільки я бачу. Вітру немає, на небі ні хмаринки. У мене повний портсигар сигарет, можна покурити, а диван тут набагато кращий за ті блощичники, якими звикли умебльовувати провінційні готелі.
Лестрейд поблажливо засміявся.
— Ви, безперечно, вже прийшли до якогось висновку, прочитавши газети,— сказав він.— Справа ясна як день, і що більше в неї заглиблюєшся, то яснішою вона стає. Проте, звичайно, не можна відмовити жінці, особливо такій гарненькій. Вона чула про вас і захотіла знати вашу думку з приводу того, що трапилось, хоч я не один раз повторював, що ви просто не можете зробити чогось такого, чого я вже не зробив. Господи, біля дверей її екіпаж!
Щойно він сказав це, як до кімнати вбігла найчарівніша молода жінка. Ніколи в житті я не бачив такої красуні. Її голубі очі сяяли, губи розтулились, щоки вкрив ніжно-рожевий рум'янець, хвилювання й тривога змусили її забути про природжену стриманість.
— О містере Шерлоку Холмсе! — вигукнула вона, швидко глянувши на нас і з безпомилковою жіночою інтуїцією зупиняючи погляд на моєму другові.— Я така рада, що ви тут. Я приїхала, щоб сказати вам щось. Я знаю, що Джеймс не вбивав. Знаю й хочу, щоб ви, починаючи розслідування, також знали це. I не мали ніяких сумнівів. Ми з дитинства були разом, я знаю його вади як ніхто, але в нього таке добре серце, що він і мухи не скривдить. Для всіх, хто справді його знає, звинувачення в злочині здається безглуздим.
— Сподіваюсь, нам пощастить відвести від нього підозри, міс Тернер,— сказав Шерлок Холмс.— Можете покластися на мене, я зроблю все, що в моїх силах.
— А ви читали показання свідків? Прийшли до якихось висновків? Чи не бачите ви якогось виходу, якихось помилок у веденні слідства? Чи самі ви вірите, що він невинний?