Зоя. Ні.
Толя. Просто як на фронті. Я поранений, а ти медсестра.
Зоя. Нога болить?
Толя. Як лежати спокійно, то не дуже. А як на тебе дивитися — зовсім.
Зоя. А де все-таки вона ділася? Чого кинула тебе у саду зв’язаного і зникла?
Толя. Не знаю. Здається, той перестав копати. Кудись шарпонувся, і вона кинулася за ним.
Зоя (прикриває рота рукою). О-о-о! Закопали — і тікати…
Толя. І чого вона мене не пристукнула — не розумію.
Зоя. Сподобався. Такий гарний хлопець!.. Ой! Хтось біжить!.. Накликав. От зараз і пристукнуть. Обох!
Із-за лаштунків вибігає захеканий Іван Васильович з металевим "дипломатом" у руках. Зою і Толю не помічає. Озирається, кидається до криниці, робить рух, наче хоче вкинути туди "дипломат". потім вмить передумує, бо помічає Зою і Толю. Застигає вражений.
Іван Васильович. Ви?! Тут?!. Це… це прекрасно!.. Ви мені допоможете… Ви… Вони хочуть пограбувати мене. Видають себе за працівників міліції. Затримайте їх! Поки я проб’юсь до машини. (Кидається у глибину сцени.) Затримайте! Благаю!
На сцену вибігає Галина Сергіївна. Зоя несподівано вискакує, кидається з сокирою до Галини Сергіївни.
Зоя. Стійте! Стійте! (Галина Сергіївна перехоплює Зоїну руку з сокирою, кидає її на землю.)
Толя (на одній нозі підскакує до них, хапає Галину Сергіївну). Не спішіть!
Галина Сергіївна. Ви… ви що?! Я — з міліції. Пустіть! Ви заважаєте затримати злочинця.
Толя. Знаємо-знаємо! З міліції!
Зоя (кричить). Сюди! Сюди! Люди! Рятуйте!
Вбігає Валера. Одразу кидається на допомогу. Вовтузяться вчотирьох.
Валера. О! Больовий прийом!.
Галина Сергіївна. Не примушуйте мене робити вам боляче. Я — лейтенант міліції Добровольська.
Валера (розгублено). Добровольська? Товариство "Динамо"?.. Ой! Я ж казав, що я вас бачив. На змаганнях! Авжеж! Вона таки з міліції. Точно. Майстер спорту з дзю-до. Друге місце в республіці. Серед жінок.
Галина Сергіївна. Якщо через вас зірветься операція… ви собі не уявляєте!..
З глибини сцени виходять Василь Іванович, Іван Васильович та Дід Каленик. Василь Іванович та дід Каленик ведуть Івана Васильовича попідруки. Василь Іванович у вільній руці ще тримає "дипломата", дід Каленик — щось у мішку.
Дід Каленик. Що тут таке? Що за крики?
Валера (дідові Каленику). О! Ви тут? А я…
Дід Каленик. А де ж я можу бути, як на моєму об’єкті таке кіно робиться серед ночі.
Іван Васильович. Та не тримайте мене так чіпко! Де я дінусь? Ключі від машини забрали, як же я втечу? Не той уже вік, щоб пішки бігати. Пустіть! У вас, діду, руки — як обценьки.
Дід Каленик. А ти думав!
Василь Іванович. Тільки попереджаю — дурниць не робіть. (Василь Іванович і дід Каленик одпускають Івана Васильовича.)
Іван Васильович. Уже зробив. Поспішив. Не витримав. Було б зачекати, переконатися, що не стежать. Що ж — шайба в моїх воротях. (Б’є себе по лобі.) Ех, ти!.. Джон Сільвер! Шукач скарбів!
Валера. Що таке?
Толя. Що це все означає?
Зоя. Нічого не розумію.
Василь Іванович. Поясніть своїм юним друзям.
Галина Сергіївна. А то вони думають, що ми злодії. Хотіли вам допомогти.
Іван Васильович. Усе правильно. Злодій — я. Лихий попутав. На старості років зазіхнув на чужі гроші. Прочув випадково, що покійний Брусиловський тут у садку добро закопав. А дружина не знає, бо з дружиною він жив недружно, коханок любив. От я й купив швиденько дачу. На останні кровні, роками нажиті.
Василь Іванович. Не так пояснюєте.
Іван Васильович. Так-так! Як на духу. Не сподівался тільки, що й міліції вже відомо.
Василь Іванович (показує на "дипломата"). Що тут і скільки — не знаєте?
Іван Васильович. Та звідки?
Василь Іванович. І ключа, звичайно, не маєте?
Іван Васильович. Який там ключ!
Василь Іванович. Отже, замок доведеться ламати. Ви, діду, і ти, Толю, як місцеві, так би мовити, жителі, будете понятими. (Виймає ніж, зламує замок на "дипломаті" й розкриває.)
Зоя. Ой!
Толя. Ого!
Валера. Клас!
Дід Каленик. Хазяйська дитина пакувала. Акуратненько. Кожна пачечка — в окремому мішечку Щоб не намокли.
Іван Васильович. Ай да Брусиловський! Мільйонер!
Василь Іванович. А ви, значить, ні сном ні духом?
Іван Васильович. Авжеж! Яким чином?
Василь Іванович. Негарно небіжчика обмовляти. Тим паче — родича.
Іван Васильович. Якого родича?
Василь Іванович. Колишнього чоловіка вашої двоюрідної сестри Брусиловського Михайла Львовича. Який, може, й не знав, що ви саме закопали в нього на дачі. Бо останні два роки був майже сліпий.
Іван Васильович. Яка поінформованість!
Василь Іванович. З кожним роком працювати дедалі легше. Техніка. Комп’ютеризація… А чого ви, скажіть, побігли? Такий поважний чоловік — і раптом чкурнув…
Дід Каленик. Мов хлопчисько з колгоспного баштану.
Іван Васильович. Маєте рацію. Несолідно. Нерви. Інстинкт жертви. Отой самий… Почув якийсь рух у сусідньому саду і…
Василь Іванович. А ми з дідом спокійно чекали вас біля вашої "Лади".
Іван Васильович. Навіть класики помилялись. Не врахував. Участі діда взагалі не передбачав. А вас… Скажу одверто — мені здавалося, що женуться за мною навіть не двоє, а хтозна-скільки… Бачите, який я щирий. Що ви хочете — наївний, недосвідчений, випадковий злочинець.
Василь Іванович. Наївний? Випадковий? Щирий? І ви серйозно?
Іван Васильович. Цілком. Вперше у житті наважився викопати чуже добро… хай навіть небіжчика-родича… й одразу ж попався.
Василь Іванович. Отже, участь свою у розкраданні державних коштів в особливо великих масштабах заперечуєте?
Іван Васильович. Абсолютно!
Василь Іванович. І хабарництво — теж?
Іван Васильович. Безперечно!
Василь Іванович. А Канторович, Заруба, Лис, Тараненко — всі в один голос показують, що ви в них голова. "Татом", "Хазяїном" вас називають.
Іван Васильович (обурено). Яка дурниця! Підлі наклепники!
Василь Іванович. Це вже справа суду і слідства — встановити і довести. Ми оперативники. Ордер на ваш арешт виписаний давно, але не брали вас тому, що зацікавилися вашими діями. Чогось ви спішно продали свою прекрасну дачу. За досить недорогу ціну. Купили іншу, значно гіршу, у гіршому, менш престижному районі. За ціну досить високу… Ми розуміли, що тримати такі великі гроші, які "зависли" на вас згідно з показаннями підслідних та свідків, ви ні на книжці, ні вдома не будете. І вирішили трішечки постежити за вами. Як бачите, не безрезультатно.