Ніколи випадок не дозволяв собі готувань більш хитромудрих, ніж для зустрічі д'Артеза і пані де-Кадіньян. Княгиня щ й сьогодні має славу однієї з дам, найсильніших у тонкощах туалету, який становить для жінок перше з мистецтв. На ній була синя оксамитова сукня з великими білими вільно спадаючими рукавами і відкритим корсажем з тюльовою шемізеткою, в легких зборках і облямованою синім, яка охоплювала шию на чотири пальці і вкривала плечі, як це можна бачити на деяких картинах Рафаеля. Покоївка зробила їй зачіску, майстерно вплівши кілька китичок білого вересу в хвилі її білявого волосся, що становило одну з тих її принад, яким вона зобов'язана була славою своєї краси. Звичайно, Діані не можна було дати й двадцяти п'яти років. Чотири роки самітності і спокою повернули їй квітучий колір обличчя. А втім, хіба не буває таких моментів, коли бажання подобатися збільшує жіночу красу? Воля справляє свій вплив на обличчя, змінює його. Якщо бурхливі переживання можуть пожовтити білу шкіру у людей сангвінічного і меланхолічного темпераменту, позеленити лімфатичні обличчя, то чи не слід визнати за бажанням, радістю, надією здатності розрум'янити щоки, запалити очі живим блиском, одушевити красу яскравим світлом прекрасного ранку? У княгині така уславлена білість шкіри набула відтінку достиглості, що надавало їй величного вигляду. В цю годину її життя, коли вона була вражена стількома спогадами про саму себе і серйозними думками, прекрасний лоб мрійниці чудово гармоніював з її блакитним лінивим і величним поглядом. Неможливо було навіть найдосвідченішому фізіономістові уявити розрахунок і рішучість під цією незрівнянною ніжністю рис обличчя. Є такі жіночі обличчя, що обманюють знавців і збивають з пантелику спостережливість своїм спокоєм і тонкістю; треба було б мати змогу їх вивчати, коли в них говорять пристрасті, що важко, або коли вони вже відговорили, що більше ні до чого: тоді жінка старіє і нічого не приховує. Княгиня — одна з таких непрозірних жінок, вона могла ставати такою, якою хотіла бути: жартівницею, дитинкою, невинною до відчаю; або хитромудрою, серйозною і глибокою до того, що викликала тривогу. Вона вирядилась до маркізи з наміром бути жінкою лагідною і простою, яка пізнала тільки обмани життя, жінкою глибоко душевною і обмовленою, але упокореною, словом скривдженим ангелом. Вона прибула якраз вчасно, щоб зайняти місце на козетці коло каміна, поруч пані д'Еспар, так, щоб її бачили, як їй хотілось, в одній з тих поз, коли умисність прихована під бездоганною простотою, в тій знайденій і вивченій позі, яка рельєфно виділяє прекрасну зміїну лінію, що починається від ніг, граціозно піднімається до стегон і далі чарівними округлостями продовжується до плеч, показуючи очам весь профіль тіла. Оголена жінка менш небезпечна, ніж так уміло виставлена спідниця, що водночас усе закриває і все показує в повному світлі. З вишуканою хитрістю, до якої не додумалась би більшість жінок, Діана, на превеликий подив маркізи, з'явилася в супроводі герцога де-Мофріньєз. Хвилинку поміркувавши, пані д'Еспар з виразом повного порозуміння в очах потиснула руку княгині.
— Я вас розумію! Змусивши д'Артеза прийняти всі труднощі з першого разу, вам не доведеться переборювати їх пізніше.
Графиня де-Монкорне прийшла з Блонде. Растіньяк привів д'Артеза. Княгиня не зробила знаменитій людині жодного з тих компліментів, якими засипали її вульгарні люди; але вона проявила ту люб'язність, позначену грацією і повагою, яка мала бути останньою межею її прихильності. Такою вона, безсумнівно, була з королем Франції, з наслідними принцами. Здавалося, вона щаслива бачити велику людину і задоволена тим, що розшукала її. Такі особи, як княгиня, в усьому перейняті смаком, особливо відзначаються своєю манерою слухати, тією щирою привітністю, яка для ввічливості — те саме, що живе діло для доброчесності. Коли знаменитий письменник говорив, вона набирала уважної пози, в тисячу раз лестивішої, ніж найкраще присмачені компліменти. Взаємне познайомлення їх було здійснене маркізою без пишномовності, цілком добропристойно. За обідом д'Артеза посадовили поруч княгині, яка, зовсім не наслідуючи тих манірниць, що ледве приторкуються до страв, їла з дуже добрим апетитом і вважала гідним себе показатися жінкою природною, без всяких дивацтв. Між двома стравами вона скористалася хвилиною, коли зав'язалася загальна розмова, щоб взятися за д'Артеза.
— Секрет приємності, яку я відчуваю, сидячи коло вас,— сказала вона,— полягає в бажанні дізнатись що-небудь про одного вашого нещасного друга, який вмер за чужу, не за нашу справу. Відносно до нього у мене є значні обов'язки, але я не маю змоги ні пізнати їх, ні їх виконати. Князь де-Кадіньян поділяв мій жаль. Я знаю, що ви були одним з найкращих друзів цього бідного хлопця. Ваша взаємна дружба, чиста, непохитна була для мене запорукою. Отже, ви не знайдете нічого незвичайного в тому, що я бажала б знати все, що ви можете сказати мені про цю людину, таку дорогу для вас. Хоч я й належу до вигнаної фамілії і додержуюсь монархічних поглядів, але я, не з тих, які думають, що неможливо бути республіканцем і мати благородне серце. Монархія і республіка — самі лише форми правління, які не заглушають прекрасних почуттів.
— Мішель Кретьєн був ангелом, пані,— схвильовано відповів Даніель.— Я не знаю серед героїв античності людини, довершенішої, ніж він. Ні в якому разі не вважайте його за одного з тих вузьколобих республіканців, що хотіли б відновити Конвент і милі штучки Комітету громадського порятунку20. Ні, Мішель мріяв про швейцарську федерацію, застосовану до всієї Європи. І, між нами кажучи, чи можна з ним не погодитися? Після величного єдиновладдя, яке, на мою думку, особливо підходить для нашої країни, система Мішеля — це знищення війни в нашому старому світі і його перетворення на засадах іншого порядку, ніж завоювання, що довело його колись до феодалізму. Отже, республіканці були по праву людьми, найбільш близькими його ідеї,— ось чому він простяг їм руку в липні і при Сен-Меррі. Хоч нас і розділяли цілком різні напрями думок, але ми лишалися тісно зв'язаними.