— Гаразд! У дорогу! До Комина! — вигукнув Пенкроф.
— Хвилинку, друзі, — зупинив їх інженер. — Як на мене, то треба було б дати наймення й острову, і кожному мису, і косі, й річкам, які тут бачимо.
— Чудово! — підтримав журналіст. — У майбутньому це полегшить справу, коли доведеться вести мову про якусь місцевість на острові.
— Слушно, — згодився моряк. — Найзручніше, коли можеш сказати, куди і звідки йдеш. До того ж тоді здаватиметься, що живеш у пристойному місці.
— Наприклад, у Комині, — сказав Герберт.
— Саме так, — відповів Пенкроф. — Дуже підходяща назва і якось сама собою спала мені на думку. То як, залишимо за нашою першою стоянкою назву "Комин", пане Сміте?
— А чому б і ні, Пенкрофе, коли ви так її вже охрестили.
-. Домовилися. Що ж до решти, то це також не важко, — повів далі моряк, захопившися грою. — Чи не взяти нам такі назви, як у книжці про Робінзона, яку не раз почитував мені Герберт? Чим не назви: "бухта Провидіння", "коса Кашалотів", "мис Несправджених Надій"!..
— А ще краще назвати затоки й миси іменами Сміта, Спілета, Наба!.. — додав Герберт.
— Моїм іменем! — вигукнув Наб, вищиривши в усмішці білосніжні зуби.
— А чого ж? — кинув Пенкроф. — Бухта Наба. Чудово звучатиме. Або мис Гедеона...
— А як на мене, то краще давати ті назви, що траплялися на рідній землі, — відповів журналіст, — аби вони нагадували нам про Америку.
— Атож, — погодився Сайрес Сміт, — для головних пунктів, бухт, заток так і треба зробити. І я охоче на це пристаю. Он ту велику бухту на сході можна було б назвати бухтою Єдності, а ту, що на півдні, — %хтою Вашингтона; гору, на якій стоїмо, — горою Франкліна, а озеро, що відкривається нашим очам, — озером Гранта. Краще й не придумаєш, друзі мої. Ці назви нам нагадуватимуть батьківщину і великих, шанованих там громадян. Що ж до річок, заток, мисів і скель, які видно з цієї гори, то краще їм давати назви, в яких відбивалися б їхні контури чи інші особливості. Тоді їх легше буде пам'ятати, і ми матимемо з цього практичну користь. Обриси острова такі незвичайні, що нам не важко придумати для них образні назви. А річки, яких [87] ми ще не бачили, але, можливо, побачимо в лісі, досліджуючи його, затоки й бухточки, які згодом виявимо, ми називатимемо в міру того, як їх будемо знаходити. Що ви, друзі, на це скажете?
Інженерові супутники одностайно схвалили його пропозицію. Острів лежав перед ними, як розгорнена карта, і лишалося тільки дати назви кожному мису, кожній затоці, пагорбу й долині. Гедеон Спілет записував назви, і незабаром було остаточно встановлено всю географічну номенклатуру острова.
Перш за все записали такі назви, запропоновані інженером: "бухта Єдності", "бухта Вашингтона", "гора Франкліна".
— Тепер, — сказав журналіст, — он той півострів, що простягся на південний захід, я пропоную назвати "Звивистим", бо він і справді нагадує вигнутий хвіст змії.
— Домовилися, — відповів, інженер.
— А зараз, — озвався Герберт, — подивіться на протилежний бік острова, на он ту затоку, що так нагадує роззявлену акулячу пащу. Назвемо її "Акулячою затокою".
— Добре придумав! — вигукнув Пенкроф. — А щоб доповнити образ, назвімо обидва миси, які захищають бухту, "мисами Щелепи".
— Але ж їх два, — зауважив журналіст.
— То й що? — не знітився Пенкроф. — Один назвемо "Північною Щелепою", а другий — "Південною Щелепою".
— І це записали, — відповів Гедеон Спілет.
— Треба ще дати назву он тому гострому мису на південному сході острова, — мовив Пенкроф.
— Тобто на самому краю бухти Єдності? — перепитав Герберт.
— "Мис Кіготь", — тієї ж миті вигукнув Наб, котрому також кортіло бути хрещеним батьком хоч частки їхніх теперішніх володінь.
І справді Наб придумав чудову назву — той мис надзвичайно скидався на потужний кіготь якогось фантастичного звіра, якого нагадував острів своїми незвичайними обрисами.
Пенкроф був у захопленні від цього веселого заняття, що давало такий простір для гри уяви, і незабаром з'явилися нові назви.
Річку, біля якої їх скинула куля аеростата і яка давала новим поселенцям питну воду, назвали "річкою Вдячності" — на знак щирої вдячності Провидінню. [88]
Острівцю, на який вперше ступила їхня нога після повітряної катастрофа, дали назву "острів Порятунку".
Плоскогір'я, що вінчало високу гранітну стіну над Комином і давало змогу охопити зором усю широку бухту, назвали "плоскогір'ям Широкий Обрій".
І, нарешті, масив непрохідних лісових хащів, що вкривали півострів Звивистий, назвали "лісами Далекого Заходу".
Усім доступним погляду пунктам і розвіданій частиш острова було дано назви і вирішено, що їхній список поповнюватимуть у міру того, як з'являтимуться нові відкриття.
Місцезнаходження острова щодо різних країв світу інженер визначив приблизно, за сонцем, і виявилося, що бухта Єдності й плоскогір'я Широкий Обрій лежать на сході. Але Сайрес Сміт мав намір наступного дня замітити точний час сходу і заходу сонця, його місцезнаходження в небі на середині шляху від сходу до заходу і розраховував точно визначити, де північний бік острова, бо в Південній півкулі в момент свого перебування в зеніті (тобто ополудні) сонце стоїть на півночі, а не на півдні, на відміну від того, що ми спостерігаємо в Північній півкулі.
Отож цю справу було завершено, і новоявленим остров'янам лишалося тільки спуститися з гори Франкліна і повернутися до свого Комина, як раптом Пенкроф вигукнув:
— Ну й телепні ж ми!
— Чому? — запитав Гедеон Спілет, закривши записника і підвівшися, щоб іти.
— А наш острів? Його ж то ми забули назвати! Герберт уже розтулив було рота, аби запропонувати
назвати острів на честь Сайреса Сміта, що, безумовно, бурхливо підтримали б усі супутники, коли інженер просто сказав:
— Назвімо його, друзі, іменем великого громадянина, котрий бореться зараз за єдність американської республіки! Хай він називається "острів Лінкольна"!
У відповідь на інженерові слова з трьох чоловічих грудей вихопилось могутнє "слава!".
Того вечора нові поселенці, полягавши спати, довго ще згадували далеку вітчизну, жахливу війну, через яку лилася кров на рідній землі; вони й на хвилину не сумнівалися в перемозі над Півднем, у тому, що справедлива справа Північних Штатів, завдяки таким людям, як Грант і Лінкольн, неодмінно візьме гору. [89]