На другий день колоністи вирушили по борошно, і Пенкроф, дедалі більше захоплюючись островом, запитав інженера:
— Пане Сміт, вам не здається, що на землі є острови, навмисно створені для тих, хто зазнав повітряної або морської аварії?
— Що ви хочете сказати?
— Я питаю, чи є на світі острови, біля яких не страшно зазнати будь-якої аварії, де бідолахи завжди можуть вибратися з біди?
— Може, й бувають, — усміхаючись, відповів інженер. '
— Мабуть, таки бувають, пане Сайресе, — не замовкав моряк, — і ясно, що до них належить острів Лінкольна.
До Гранітного палацу колоністи повернулися з багатими ужинками стовбурів сагової пальми. Інженер улаштував прес, вичавив з одержаної маси клейкий сік, змішаний із крохмалистою речовиною, і вийшло досить багато борошна, яке у Набових руках перетворилося в печиво і пудинги. Нові Набові страви мали майже такий смак, як із пшеничного борошна.
На ту пору онагри, кози та муфлони, що жили в загоні, щоденно давали молоко. І колоністи часто посилали до загону легкий візок, зроблений замість важкого воза; коли в поїздку вирушав Пенкроф, він брав із собою Юна, давав йому віжки, а той, ляскаючи батогом, як завжди, вправно виконував доручене йому діло.
Загалом усе йшло якнайкраще і в загоні, і в Гранітному палаці, тож якби не цілковита відірваність од батьківщини, колоністам нарікати було б ні на що. Вони вже так пристосувалися до умов життя на острові, так до нього звикли, що якби довелося з ним розлучатися, не раз би жалкували за його гостинною землею!
Але в людському серці живе така неподоланна любов до рідної землі, що коли б у далині забовваніло судно, колоністи все зробили б, аби привернути його увагу і змусити підійти до острова,.щоб попливти додому!.. Тим часом вони жили безжурним життям і скоріше побоювалися, ніж хотіли, щоб його порушили якісь непередбачені події. [255]
Однак хто може похвалитися, що він назавжди осідлав примхливе щастя і убезпечив себе від ударів долі?
Колоністи не раз, не два, зібравшись укупі, розмовляли про острів, де жили вже понад рік, і якось зачепили те питання, яке згодом привело до вельми поважних наслідків.
Сталося те у неділю, 1 квітня, на Великдень, який Сайрес Сміт і його друзі присвятили молитвам і спочинку. День був ще теплий і погожий, як бувають погожі жовтневі дні в Північній півкулі.
На схилі дня, після вечері, всі зібралися на веранді край плоскогір'я Широкий Обрій і дивились, як на обрії помалу сутеніє. Замість кави Наб подав напій із бузини. Розмова знов зайшла про острів і про те, як самотньо лежить він у Тихому океані, коли несподівано Гедеон Спілет запитав:
— Дорогий Сайресе, чи не робили ви нових обчислень довготи і широти нашого острова отим секстаном, що знайшовся в ящику?
— Ні, — відповів інженер.
— А може, варто було б спробувати... Все ж таки той прилад досконаліший, ніж раніше застосовуваний вами.
— Ет, кому це треба? — махнув рукою Пенкроф. — Все одно острів буде там, де й був!
— Не заперечую, Пенкрофе, — погодився Гедеон Спілет, — але ніколи не завадить знати точно, де перебуваєш, і тепер це легко було б перевірити...
— Ви маєте цілковиту слушність, дорогий Спілете, — урвав його інженер, — це давно варто було зробити; а втім, якщо я й помилився, то похибка не повинна перевищувати п'яти градусів довготи чи широти.
— Хто його знає... — не здавався журналіст. — Хто його знає, може, ми набагато ближче до землі, де живуть люди, ніж досі нам здавалося?
— Завтра дізнаємось, — відповів Сайрес Сміт. — Коли б менше роботи, через яку я не мав і хвилини вільного часу, ми давно вже знали б це.
. — Та що там балакати! — знову встряв Пенкроф. — Пан Сайрес надто вчений чоловік, щоб помилитися, і якщо острів сам не з'їхав із свого місця, то й тепер перебуває там, де він його поставив!
— Завтра побачимо.
Наступного дня, узявши секстан, інженер зробив нові розрахунки координат острова і отримав уточнені результати. [256]
Першого разу він одержав такі приблизні дані розташування острова Лінкольна:
Західна довгота — від 150° — до 155°, південна широта — від 30° — до 35°. Наступні цілком точні розрахунки дали: західна довгота — 150с30', південна пшрота — 34°57'
Отож, попри недосконалий спосіб першого вимірювання, Сайрес Сміт у своїх попередніх обчисленнях помилився менше ніж на п'ять градусів.
— Тепер ми маємо не лише секстан, а й атлас, — не заспокоювався Гедеон Спілет, — подивімося, дорогий Сайресе, де точно розташований наш острів.
Герберт приніс атлас, виданий, напевне, у Франції, — всі назви було надруковано там по-французькому.
Розгорнули карту Тихого океану; інженер із циркулем в руці уже намірився нанести острів на карту.
Раптом циркуль завмер у нього в руці, і він вигукнув:
— Але ж у цій частині Тихого океану є ще один острів!
— Острів?! —крикнув Пенкроф.
— Очевидно, це і є наш острів? — запитливо сказав Гедеон Спілет.
— Ні, — відповів інженер. — Цей острів розташований на сто 'п'ятдесят третьому градусі довготи і тридцять сьомому градусі одинадцятій мінуті широти, на два з половиною градуси західніше і на два градуси південніше острова Лінкольна.
— Що ж це за острів? — запитав Герберт.
— Острів Табор.
— Він великий?
— Ні, це маленький острівець, що загубився у Тихому океані, на який, можливо, ніколи ніхто й не висаджувався !
— От і добре, а ми висадимося! — мовив Пенкроф.
— Ми?
— Так, пане Сайресе. Ми збудуємо палубне судно, і я беруся ним керувати, А на якій ми відстані від острова Табор?
— Приблизно за сто п'ятдесят миль на північний схід, — відповів Сайрес Сміт.
— За сто п'ятдесят миль! Хіба ж це відстань? Та за ходового вітру ми там будемо через дві доби!
— Для чого нам туди пливти? — запитав журналіст. [257]
— Хтозяа. Треба ж подивитися на нього. І колоністи вирішили збудувати судно й вийти в море у жовтні, коли знову потепліє.
РОЗДІЛ X
Побудова судне. — Другий урожай хліба. — Полювання на сумчастих ведмедів.— Нова рослина, більш приємна, ніж корисна.— Кит у морі. — Гарпун із Вайн'ярда.— Тушу кита оббіловано.— Використання китового вуса.— Наприкінці травня.— Пенкроф мав усе, чого душа бажав.
Коли Пенкрофові спадало щось на думку, він не заспокоювався, поки не доводив задуманого до кінця. Тепер йому схотілося відвідати острів Табор, і хоча судно мало бути досить великим, довелося його будувати.