Таємничий острів

Сторінка 48 з 172

Жуль Верн

Захоплені його красою, колоністи аж остовпіли. Там, де вони сподівалися знайти лише тісну печеру, їм трапився неповторний палац, а Наб, як у хмарі, скинув капелюха!

Мить захопленої мовчанки змінилася радісними вигуками присутніх. "Слава! Слава!" — загриміло, раз у раз від-лунюючи під склепінням і затихаючи у темній глибині за нефами.

— О друзі мої! — вигукнув Сайрес Сміт. — Коли ми впустимо багато світла в надра цього гранітного масиву, обладнаємо кімнати, склади й майстерні в лівій частині зали, нам іще залишиться оцей чудовий грот, у якому ми влаштуємо музей і кабінет.

— А як нам його назвати? — запитав Герберт.

— Гранітний палац, — відповів Сайрес Сміт, і колоністи зустріли його слова новими вигуками "слава!".

На той час смолоскипи вже догоряли, і оскільки ще потрібен був час, щоб вибратися вузьким проходом на поверхню плоскогір'я, колоністи вирішили відкласти влаштування нового житла на наступний день.

Перш ніж піти, Сайрес Сміт іще раз нахилився над темним колодязем, що прямовисно опускався до рівня моря. Інженер уважно прислухався. З колодязя не долинало жодного звуку, навіть не чулося плюскоту, — а хвилі все ж таки повинні були часом битися об його стінки. Знову кинули запалену гілочку. Стінки колодязяг'на мить освітилися, але так само, як і першого разу, колоністи нічого не побачили. Коли якесь морське чудовисько було заскочене зненацька відступом води, воно втекло в морську глибину через канал, що ним виливалися в море надлишкові води з озера, поки їм не зробили нового стоку.

Та все ж таки Сайрес Сміт довго мовчки стояв біля провалля й уважно прислухався, пильно дивлячись у його темне жерло'.

Тоді моряк підійшов до нього і, торкнувши за плече, мовив:

— Пане Сміт... [146]

— Що, друже? —озвався інженер, ніби прокинувся зі сну.

— Скоро погаснуть смолоскипи.

— У дорогу! — звелів Сайрес Сміт.

Групка людей покинула печеру і стала підніматися темним водостоком. Топ замикав ланцюжок і, як не дивно, досі ще час від часу гарчав. Іти вгору було досить важко. Колоністи зупинилися на кілька хвилин у верхньому гроті, що являв собою щось на зразок майданчика посередині довгих гранітних сходів. Перепочивши, вони знову крок за кроком бралися вгору.

Незабаром повітря у підземному проході посвіжішало. Краплі води повисихали і вже не виблискували на стелі й стінах. Поблякло світло смолоскипів. Набів смолоскип погас, і,щоб не йти в цілковитій темряві, треба було поспішати.

Колоністи наддали ходи, і менше ніж за чверть години, у ту хвилину, коли згас і смолоскип моряка, Сайрес Сміт та його супутники вже виходили з отвору колишнього водостоку.

РОЗДІЛ XIX

Інженерів план. — Фасад Гранітного палацу.— Мотузяна драбина.— Пенкрофові мрії.— Духмяне зілля.— Природний сажок.— Водогін для потреб нового житла. — Краєвид із вікон Гранітного палацу.

На другий день, 22 травня, почалися роботи по влаштуванню нового житла. Колоністам не терпілося якомога швидше поміняти свій незатишний і тісний Комин на простору суху оселю, створену самою природою у гранітному масиві й неприступну ні морським хвилям, ні небесним зливам. Проте вони не мали наміру зовсім відмовитися від Комина — інженер запланував улаштувати там одну з май-стереяь.

Перш за все Сайрес Сміт узявся визначити, в який бік обернено фасад Гранітного палацу. Він пішов на морський берег під величезною гранітною кручею, а оскільки кайло, вирвавшись із Спілетових рук, мало летіти перпендикулярно до неї, досить було його знайти, щоб визначити, де у скелі пробито дірку. [147]

Інженер легко знайшов кайло — воно встромилося у пісок саме по перпендикулярній лінії від отвору, пробитого на висоті близько вісімдесяти футів над берегом. У нього вже влітали й вилітали гірські голуби, наче саме для них з'явився вхід до Гранітного палацу.

Інженер мав намір поділити праву частину печери на кілька кімнат із передпокоєм і освітити їх, прорубавши у фасаді п'ятеро вікон та великі двері. Пенкроф підтримував ідею про п'ять вікон, але не розумів, навіщо двері, адже у старому водостоці сама природа зробила сходи, по яких завжди легко спуститися до Гранітного палацу.

— Друже, — відповів Пенкрофу Сайрес Сміт, — якщо нам легко пройти колишнім водостоком, то так само легко це зробити й будь-кому іншому. Навпаки, я хочу щільно затулити, навіть замурувати отвір водостоку, а якщо треба, то й . цілком його сховати, спорудивши дамбу і піднявши рівень води в озері.

— А як ми будемо заходити туди? — запитав моряк.

— Зовнішньою драбиною, — відповів Сайрес Сміт. — Зробимо зовнішню драбину. Піднявшись по ній нагору, ми зможемо при потребі її також підняти, і тоді ніхто не дістанеться до нашого житла.

— А навіщо така обережність? — запитав Пенкроф. — Досі нам не зустрічалося небезпечних звірів. Що ж до тубільців, то й їх тут немає.

— Ви в цьому впевнені, Пенкрофе? — запитав Сайрес Сміт, дивлячись на моряка.

— Звичайно, ми в цьому зможемо переконатися тільки тоді, коли обстежимо увесь острів, — відповів Пенкроф.

— Атож, бо поки що ми дослідили тільки маленьку його частину. Та хай там що, навіть коли у нас немає тут ворогів, вони можуть прибути з інших місць — ці широти Тихого океану мають недобру славу. Про всяк випадок нам треба вжити заходів перестороги. >

Інженер мав слушність,і, не вступаючи в подальші суперечки, Пенкроф приготувався виконувати всі його вказівки, ц

Отже, у фасаді Гранітного валацу мали бути вирубані для його освітлення п'ятеро вікон та двері, а в чудовий грот що стане урочистим залом, світло литиметься через широкий отвір у передній стіні й маленькі круглі віконця. Фасад, що знаходився на висоті вісімдесяти футів над землею, був обернений на схід, і ранкове сонце вітало його своїм першим промінням. Гранітний грот перебував у тій-частиш кряжу, що тяглася від виступу біля гирла річки. [148]

Вдячності й до нагромадження уламків скель, які утворили Комин. Отож холодні північно-східні вітри його обходили, ледь зачіпаючи, — він був захищений від них саме отим гранітним виступом. А втім, чекаючи часів, коли пощастить зробити рами, інженер мав намір зачиняти віконні пройми щільними віконницями, які не пропускали б ні вітру, ні дощу й які, при потребі, можна було б приховати від чужих очей. Та, звісно, передусім належало пробити ті отвори. Пробивання ломом твердої скелі забрало б багато часу, а Сайрес Сміт, як ми знаємо, полюбляв рішучі дії. У нього ще лишалося трохи нітрогліцерину, і тут він йому знов знадобився. Інженер уміло локалізував дію вибухівки, й отвори в грунті утворилися саме там, де він їх намітив. Потім кайлами й ломами надали стрілчастої форми п'яти віконним проймам, широкому вікну, слуховим віконцям і дверям, вирівняли краї пробоїн, які мали спочатку досить химерні обриси, і через кілька днів важкої праці Гранітний палац ясно освітлювало проміння ранкового сонця, що діставало до найдальших закутків печери.