Той, хто одного разу відшукав у собі таємне вікно на волю, вже ніколи не забуде й не зрадить неповторного смаку причастя тією волею, дедалі рідше повертаючись до осучасненої клітки. Переконуєшся в цьому, читаючи вірші, вибрані з пізніших книг поета, зокрема, з "Керівництва до польоту". Їхня елегійна прозорість і стримана урочистість завершують тривалий процес формування Майстра. Ностальгійний жаль, спричинений неможливістю вдруге ввійти до ріки становлення, змінюється рішучою, хоч одночасно й смиренною готовністю до смерті:
Та помреш, де живеш. Золотого перетину
ти собою потвердиш магічне число
і завершиш останній між експериментами:
жить — як пишеш, писать — як насправді було.
З-поміж знаних утіх — всепрощення і зречення.
Ще б заповнить знанням вже на видиху мить:
чи є щось над і поза гонитвами-втечами?
Але вдень — іще осінь, вночі ж — німування зими.
("Село Матіївка")
"Мала методика" Володимира Кашки — привід не так для знайомства, як для пригадування чогось давно знаного й забутого, дорогого, винятково важливого. Звертаючись більше до пам'яті, ніж до уяви, ця книжечка вчить довіряти одкровенням анамнезису, у яких дитяча свіжість світосприйняття межує з дитячою ж незахищеністю, а вразливість нерозривно пов'язана з відкритістю. Погоджуючись із вироками форми людського існування — а серед них і непізнаваність Бога, і "вічне повернення", і прозаїчні повсякденні злидні, — поет, однак, наполягає, що "ця незорана земля — завжди нова". У вічній новизні, у вмінні бачити та створювати її криється велика надія як для внутрішнього, так і для зовнішнього світів.