і баба Богинька подумала ще раз, якби ж це від Містечка та проз Бойчукову хату, то їй ой як добре було б.
Вона взялась рукою за стовпчик, помацала ногою фунт, і не слизько, і не грязько, а страшно якось. Де-не-де Марія повставляла дощечки і кілочками попідпирала, то можна стати, як на сходинку, а вище, глянь, глина розсунулась, обереж-ненько треба.
Колись люди хотіли тут брати глину, але не дали, а Марія звела собі хатку, і нічого, живе, зверху не сиплеться, горб той патиками всякими пообростав.
А Яринин хлопець, бач, набрав собі клумачка та й поніс городом. Якби ж знаття, що в Марії так капусти багацько, зайти б ще тоді, відкупити б клумачків зо два. Але нехай цей рік уже.
На подвір'ї було тихенько, кури перевертались у тепленькій пилюці біля призьби, може, і в хаті нікого не було. Богинька підступилась до вікна, понасталяла долоні, щоб світло не било в шибку, і зобачила Марію в світлиці. Бабу аж сіпнуло, як угледіла Марію за перевдяганням. І не встилається, корова, стоїть гола перед дзеркалом. Це ж Ярина Миколайчу-кова розказувала, як син її казав раз, що ця тітка Марія і гарна така, висока, біла, але ніяк не можна сказати, яка вона на лиці. А яка ж? Ще п'ять десятків нема, заміж хоче, от тобі й лице, от тобі й яка.
Марія, вже вдягнута, зустріла Богиньку в передпокої, посадовила біля столу.
— Та застебни ще он ґудзика їдного. Я до тебе рідко приходжу, може, ще хто приходить, не знаю.
— А ніхто більше й не приходить,— відповіла Марія, сідаючи з іншого боку столу— Дочка з чоловіком, але скільки тої ходи з Міста, а так ніхто.
— Це я хотіла десятків зо два яєчок взяти, то ішла із Закусилівки і завернула.
— То візьмете.
— Була я в того чоловіка на Закусилівці.
— Справді були? — Марія повернулась усім своїм великим тілом до Богиньки, не знаючи, чи радіти, чи що робити.
— Ой, дайте ж я розчешусь, бо ви зайшли, а я й забула, що нерозчесана.
— Каже, що треба ще подумати, бо розлучитись то вони розлучаться, а ще з дітьми не знають що робити, може, він візьме до себе або вона, не знають.
Марія нагнулась, щоб розчесати волосся донизу, повела рукою по круглій довгій шиї, і Ббгинька аж нюхнула повітря: шкіра Маріїна пахла молодою цибулькою. Здорова молодиця, що ти їй скажеш.
— То вони з дітьми там як надумають що робити, то вже буде відомо й мені, а я зайду, розкажу, що і як.
Марія сіла і дивилась на Богиньку великими очима; вона як розчесалась і зав'язала волосся у вузол, то очі в неї аж побільшали, і шия, що на ній кілька кучерявих волосинок неприбраних зосталось, більша зробилась. Богинька подумала, що от якби Марії ще вуха якісь інші, а то ці великі, наче варениці.
— І дітям же треба якось жити, їх он двоє маненьких, то вже як надумають, то тоді,— казала далі.
Богинька нагнулась над коліньми, підібрала рясненького фартуха і легенько обтерла довгого поморщеного носа і чоло.
— Так парко, що не дай Боже, йшла боса і взуття не брала, бо де таке витримати.
— А я от і з хати не виходжу, як така спека.
— А він чоловік хороший і шофер справний, сказати, то й молодший від тебе, як візьме до рук, то ще ой як будеш пахнути молочаєм, га?
— Ой, що ви, мовчіть, я вже стара,— і Марія аж одхили-лась від столу та обняла коліна, поставивши ноги на поперечину. f *
— А це що таке, а це що, з такою цицькою ще дітей родити.— Богинька підступилась до Марії і поскубала за груди, за бік кострубатими пальцями.— А це що?
— А я от подивлюсь, як в інших,— розказувала Марія.— Це ж я без чоловіка вже скільки, вже десять і п'ять років, не бійсь, дочки повиростали. А он у Терещука — знаєте ж як.
— Це ж їхній хлопець чужу привіз, га?
— На Кольському півострові служив і привіз. Вона там на крані працювала, він машиною їздив, солдати там їхні робили, то вона побачила, що він такий чистесенький кожний раз, з білим комірцем, взяла і надряпала на дверцях вулицю і де живе. Він розсердився, бо ж машина нова, що командир скаже, але нічого, заїхав у той гуртожиток, що вона написала.
— Ти ж бач, яка хитра, ото вже.
— А він же з машиною скрізь там їздив, ліси, гори, каміння повно, де, каже, натрапиш яке місце, то не надивишся, такі камінці гарні. І водичка дзюркотить по них. Він тих камінців і сюди привіз, то Терещучка зі злості їх на горище повисипала, каже, привіз подарка з Карелії.
— А вона ж думала, що він сяде в хату з невісткою і вона буде одні консерви їсти і нічого не робити, аби ж не так.
— То роботи для себе вона тут не може знайти і сидить вдома, а Терещучка казиться.
— Це ж у неї ще й маненька доця, таке хорошеньке, коли не йде, то до мене вітається.
— Ліда, дівчина. Думаєте, що? Приїхав якийсь хлопець з Караганди, то вони тут в селі тиждень походили, і вона каже матері, що думає їхати з ним.
— Ага, біжком, так і поїдеш.
— Терещучка в крик, нікуди не поїдеш, а хто ж вдома буде, так той хлопець і поїхав не дочекавшись, але не пройшло багато і часу, розказують дівчата, пише з Караганди: "Лідочко, якщо вирішила позитивно, то приїжджай, буду чекати". Вона довго не думає, збирається, каже, мамо, я до сестри у Львів поїду, до Тамари. Приїхала у Львів, день побула у сестри, а там на поїзд і в Караганду, в сестри все й позали-шила, з одним чемоданчиком подалась. Мати жде місяць, нема Ліди, другий місяць. Пише Тамарі, де Ліда, що її нема так довго, поїхала до тебе і ні слуху. Тамара відповідає, що Ліда поїхала додому, нема її тут.
— Ото вже попобігала, ото вже було та було!
— А, показилась трохи та й перестала. Це ж тільки недавно приїжджала Ліда з чоловіком. Вона ж, бідна, не знала, де й шукати його в Караганді.
— А бідна. <
— На роботі його знайшла, той її радо зустрів, зразу до начальства, давайте квартиру. Дали їм квартиру, вже й дитина скоро буде.
— А цей же ж, що привіз з Кольського, він же ж і непоганий хлопець, на машині їздить в колгоспі.
— Та був і в колгоспі, і на базі, тепер на станцію їздить, що він там робить? Вона ж і славна дівчина, гарненька, смаглява, ще й губатенька.
— Отож і є, що губата.
— Любить же, мабуть, як привіз із такого краю аж сюди.
— Яка там любов, Манько.
— Та як не є. Правда, часом дуріє він, не знати чого, чи ревнує так. Позавчора каже, привезуть хлопці дерево, то ти їх і вгости. Вона, правда, варити не дуже й уміє і цей раз на горбику і розклала вогнище, картоплі напекла, сала винесла, розстелила на горбику — пийте, їжте. А Терещучка як не сказиться, по подвір'ю бігає та виглядає, що ж воно. То й дівчина з ними сіла, випили, вони нікуди не поспішають, уже й стемніло. А це приїжджає Вітька, розізлився, репетує. Начеб і затихло все, коли серед ночі, дивлюсь, вибігає за ворота, тільки майка біліє, а вона спочатку в берег, а потім через дорогу до мене. Я грудьми міцно притислась до підвіконня, важко дихаю на шибку — так, наче це за мною біжать з ременякою.