—Так...
— Але у цьому криється і суперечність. Якщо ми вигадані, то не маємо права взагалі що-небудь припускати. У такому випадку і ця телефонна розмова є чистісінькою фантазією.
— Тоді виходить, ми не маємо ашнайменшої вільної волі, а наші слова та вчинки планує майор? Отже, спокійно можемо покласти слухавки.
— Ні, ти надто спрощуєш.
— Поясни!
— Невже ти думаєш, що людина може планувати свої сни? Рація тут у тому, що Гільдин тато, напевно, точно знає про усе, що ми робимо. І втекти від його всевидющості так само важко, як втекти від власної тіні. Однак — саме у зв'язку з цим я почав розробляти один план — не доведено, що майор наперед задумав усе, що має відбутися. Можливо, він деколи навіть приймає рішення в останню хвилину, у момент творення. Саме у такі моменти маємо шанс виявити власну ініціативу і покерувати тим, що говоримо і робимо" Ця ініціатива буде обмежена, ясна річ, набагато слабшими імпульсами у порівнянні з могутньою діяльністю майора. Ми безборонні перед такими настирливими зовнішніми виявами, як собаки, що вміють говорити людським голосом, літаки з вітальними транспарантами, повідомленнями на шкуринці банана та бурями на замовлення. Але попри це ми маємо своє, хоча і слабке волевиявлення*
— Це можливо?
— Майор, звичайно, всевидющий у нашому маленькому світі, але ж не всемогутній. У кожному разі, ми повинні спробувати жити нашим життям так, ніби його немає.
— Здається, я розумію, що ти маєш на увазі.
— Вся штука полягає в тому, аби потайки зробити щось щлком самостійне, щось таке, чого і майор не зумів би викрити.
— Як це може нам вдатися, якщо ми не існуємо.
— Хто сказав, що ми не існуємо? Питання не в тому, чи ми є, а що ми і хто ми. Навіть якби мало виявитися, що ми лише імпульси у роздвоєній свідомості майора, це не позбавляє нас дрібки нашої екзистенції.
— Ані нашого волевияву?
— Працюю над цією проблемою, Софіє.
— Але Гільдин тато, напевно, свідомий того, що ти "працюєш над проблемою".
— Без сумніву, проте він не знає самого плану. Я намагаюся знайти архімедову точку опори.
— Архімедову точку опори?
— Архімед був учешім в елліністичну епоху. 4Дайте мені точку опори, — казав він, — і я переверну світ". Власне таку точку мусимо знайти, аби вирватися з внутрішнього всесвіту майора.
— Непросте завдання.
— Воно буде нам не під силу, доки не завершимо увесь курс філософії. А до того часу майор триматиме нас дуже міцно. Він, очевидно, постановив собі, що я маю провести тебе через століття аж до наших часів. Проте у нас зосталося лише кілька днів, перш ніж він сяде у літак десь там, на Близькому Сході. Якщо нам не вдасться звільнитися від липкої фантазії Гільдиного батька до його повернення в Б'єркелі, ми пропали.
— Ти мене лякаєш...
— Перш за все я маю подати тобі усі найпотрібніші відомості про епоху французького просвітництва. А потім, перед тим, як наблизитися до романтиків, ознайомимося в загальних рисах з філософією Канта. Не менше важливим буде для нас і такий елемент головоломки, як Геґель. Ми станемо свідками розправи К'єркеґора над гегельянством, — цього не уникнути ніяк. Ще нам слід сказати кілька слів про Маркса, Дарвіна та Фройда. Якщо вдасться зробити кілька підсумкових зауваг про Сартра та екзистенціалізм, то наш задум зможе втілитися в життя.
— Чи не занадто багато як на один тиждень?
— Тому нам варто почати негайно. Можеш зараз прийти?
— Я йду до школи. У нас буде забава і вручення свідоцтв.
— До біса святої Якщо ми — чиста свідомість, то смак лимонаду чи солодощів не більше, ніж наша уява.
— А свідоцтво ...
— Софіє, або ти живеш у дивовижному Всесвіті на крихітному клаптику планети в одній із сотень мільярдів галактик, або ж ти — пучок електромагнітних імпульсів у свідомості якогось майора. І ти говориш про якесь там "свідоцтво"! Соромся!
— Вибач.
— Усе ж можеш заглянути до школи, перш ніж ми зустрінемося. Якщо ти просачкуєш останній шкільний день, це може мати поганий вплив на Гільду. Я переконаний, що вона ходить до школи у свій день народження, бо ж вона — ангел.
— Отже, я прийду відразу після школи.
— Зустрінемося в Хатині Майора.
— У Хатині Майора? —... Клац!
Гільда опустила папку на коліна. Тато мав нечисте сумління через те, що вона пропустила останній шкільний день. От хитрун!
Певний час Гільда розмірковувала, який же план міг визріти у голові Альберто. Може, кинути оком на останній аркуш рукопису? Ні, це було би ошуканством, краще швидко братися до читання.
Гільда була переконана, що в певний момент Альберто мав рацію. Батько й справді знав про те, що відбувалося зі Софією та Альберто. Але пишучи цю розповідь, напевно, не передбачав усього, що може ще статися. Можливо у поспіху написав щось таке, що помітить аж коли мине немало часу. Власне у момент такої неуваги Софія та Альберто мали деяку свободу дії.
І знову у Гільди з'явилося відчуття, що Софія та Альберто існують у реальному світі. "Хоч поверхня моря цілком спокійна, це зовсім не означає, що в глибинах нічого не відбувається", — подумала вона.
Але чому вона так подумала?
У кожному разі, ця думка не з тих думок, що лежать на поверхні.
У школі Софію бурхливо вітали, співали, як це й годиться на день народження. Можливо, до такого вияву уваги спричинилося ще й загальне піднесення від одержання свідоцтв, пляшок з лимонадом.
Як тільки вчитель, побажавши веселих літніх канікул, відпустив усіх дітей, Софія щодуху помчала додому. Юрунн намагалася її затримати, але Софія крикнула їй через плече, що має залагодити одну термінову справу.
У поштовій скриньці вона знайшла дві листівки з Лівану. На обох стояв напис: "ВІТАННЯ З П'ЯТНАДЦЯТИРІЧЧЯМ". Це були серійні вітальні листівки.
Одна картка була для "Гільди Меллер Кнаґ, через Софію Амундсен...* А друга — для самої Софії. На обох виднівся штемпель "Батальйон ООН" 15 червня.
Софія спершу прочитала свою поштівку:
Люба Софіє Амундсен! Тебе також слід привітати сьогодні з днем народження. Усього тобі найкращого, Софіє. Спасибі за все, що ти зробила для Гільди.
З найщирішими вітаннями Альберт Кнаґ, майор.
Софія не дуже добре розуміла, як їй реагувати на те, що Пльдин тато прислав поштівку і для неї. Однак це було навіть трохи зворушливо.