У лексиконі тільки згадувалося про храм Софії у Константинополі. Він називавися "Hagia Sofia", що означало "свята мудрість". Іменем "мудрості" була названа одна столиця та безліч королев, але ні словом у лексиконі не згадувалося про те, що була просто жінкою. Хіба ж це не цензура?
Однак правдою було те, що Софія появилася перед "Гільди-ним внутрішнім зором", їй увесь час здавалося, ніби бачить перед собою дівчинку з чорним волоссям...
Коли Софія повернулася додому, провівши майже цілу ніч у церкві св. Марії, вона стала перед дзеркалом, яке принесла з лісової хатини.
Вона чітко бачила своє бліде обличчя, обрамлене чорним волоссям, яке ніяк не надавалося до укладення в іншу зачіску, окрім "природно-гладкої" стрижки. Однак поза тим личком причаїлося відображення іншої дівчинки.
Зненацька чужа дівчинка енергійно заморгала обома очима. Так, ніби хотіла дати знати, що вона дійсно там, з другого боку дзеркала. Це тривало лише кілька секунд, а тоді усе зникло.
Скільки ж то разів сама Гільда стояла перед дзеркалом, мовби вишукуючи там чийогось відображення. Але звідки татові знати про це? А може, шукала в ньому відображення темноволосої жінки? Прабабуся ж купила це дзеркало в одної циганки...
Тримаючи важку папку, Гільда відчула, як у неї тремтять руки, їй здалося, ніби Софія справді десь "з іншого боку".
Тепер Софії снилася Гільда та Б'єркелі. Гільда не могла її ні бачити, ані чути, але... Софія знайшла на причалі її золотий хрестик. І той хрестик з Гільдиними ініціалами та ланцюжок лежали у Софіїному ліжку, коли вона прокинулася!
Гільда замислилася. Чи губила вона золотий хрестик? Дівчинка підійшла до комода і вийняла скриньку з прикрасами. Золотого хрестика, якого бабуся подарувала їй на хрестини, не було!
Отож справді умудрилася десь його загубити. Ось тобі маєш! Та звідки міг довідатися про це тато, коли вона й сама не знала?
Більше того: Софії снилося, що Гільдин тато повернувся з Лівану.
Однак до його повернення залишався ще цілий тиждень. Може, Софіїн сон пророчий? А може, тато гадав, що коли повернеться додому, то й Софія якось опиниться тут? Він щось писав про те, що у Гільди має з'явитися нова товаришка...
Під час яскравого, як блискавка, і неймовірно короткого видіння Гільда відчула з цілковитою певністю, що Софія — не лише слід на папері від друкарської стрічки. Вона існує на-справді.
ПРОСВІТНИЦТВО
...від способу виготовлення голки до способу відливання гармат...
Гільда саме почала читати розділ про ренесанс, коли почула, як до будинку заходить мама. Вона зиркнула на годинник. Четверта.
Мама вибігла сходами нагору і відчинила двері до її кімнати.
— Ти не була в церкві?
— Була.
— Але ж... у чому?
— У тому, що й зараз.
— Нічній сорочці?
— Гм... Я була у церкві св. Марії.
— Св. Марії?
— Це стара кам'яна церква ще з часів середньовіччя.
— Гільдо!
Донька відклала папку і звела очі на маму.
— Я забула про час, мамо. Мені дуже шкода, але те, що я читаю, неймовірно захоплива річ.
Мама не стримала усміху.
— Це магічна книжка, — додала Гільда.
— Так, так. Ще раз вітаю тебе з уродинами, Гільдо!
— О ні, боюся мені забракне сил витримувати ще вітання!
— Але ж я не... Я трохи відпочину і буду готувати святковий обід. Мені вдалося купити полуниць.
— Я читаю.
Мама знову зникла, а Гільда поринула в читання. Софія йшла містом услід за Гермесом. На сходовій клітці у будинку Альберто вона знайшла нову листівку з Лівану, також датовану 15 червня.
Аж тепер Гільда збагнула загадку отих дат: листівки, датовані до 15 червня, були "копіями" листівок, які Гільда одержала раніше. А датовані нинішнім числом, вона отримала разом з папкою.
Люба Гільдо! Софія зараз прямує до будинку учителя фічо-софії, їй скоро буде п'ятнадцять, а тобі п'ятнадцять виповнилося ще вчора. А може, нині, Гільдочко? Якщо сьогодні, то пора уже, напевно, пізня. Але наші годинники не завжди ходять однаково...
Гільда проковтнула розповідь Альберто про епоху ренесансу та нову науку, раціоналістів XVII століття і британських емпіриків.
Вона щоразу здригалася, натрапляючи на листівку або вітальне послання, які тато вставляв у розповідь. Привітання з днем народження то випадали зі зошита для контрольних робіт, то з'являлися на внутрішньому боці бананової шкірки або закрадалися до комп'ютера. Без щонайменших зусиль татові вдавалося змусити Альберто "заговорюватися" і називати Софію Гільдою. Вершиною усього був, звичайно, Гермес, який заговорив людським голосом: "Вітаю з днем народження, Гільдо!"
Гільда погоджувалася з Альберто, що майор зайшов надто далеко, порівнюючи себе з Богом та Божим всевидющим оком. Але з ким, власне кажучи, погоджувалася? Бо хіба ж не тато вклав обвинувачуванні, а радше самообвинувачуванні, слова в уста Альберто? Вона прийшла до висновку, що порівняння з Богом не таке вже й безглузде. Принаймні, для Софіїного світу батько був усемогутнім Богом.
Коли Альберто почав розповідати про Берклі, Гільда перебувала в такому ж напруженні. Тоді Софія втекла від Альбер-
то і вибігла під зливу. Чи не була це та сама буря, що пронеслася над Б'єркелі уночі, кілька годин після того, як Софія бігла містом?
— Завтра мій день народження, — думала вона. Як гірко признаватися самій собі у переддень власного п'ятнадцятиріччя, що життя — це тільки сон. От сниться тобі, ніби ти виграла мільйон, а перед самим одержанням великого виграшу, розумієш, що це був сон.
Софія перебігла мокрий від дощу стадіон і раптом помітила, що назустріч їй теж хтось біжить. Це була мама. Раз за разом місто пронизували люті блискавиці.
Підбігши, мама схопила доньку в обійми.
— Що з нами відбувається, дитинко?
— Не знаю, — плакала Софія. — Це наче поганий сон.
Гільда відчула, як звологли її очі. "То be or not to be — that is the question*.
Гільда шпурнула папку на ліжко і зістрибнула на підлогу. Вона ходила туди і сюди по кімнаті, туди і сюди. Врешті зупинилася перед дзеркалом у мідній рамі і стояла там, доки прийшла мама і покликала її обідати. Гільда не мала уявлення, скільки часу вона простояла перед дзеркалом, але була певна, абсолютно певна того, що дзеркальне відображення підморгнуло їй обома очима.