— Але одного дня курка не одержить їжі?
— Одного дня господар перейде подвір'я і скрутить їй в'язи.
— Як жахливо!
— Послідовність певних дій у часі не конче означає існування "причинного взаємозв'язку" між цими діями. Відучити людей робити поспішні висновки і є найпершим завданням філософи. Саме поспішні висновки нерідко стають причиною появи забобонів.
-Як це?
—Ти бачиш, як дорогу тобі перебігає чорний кіт, а за якийсь час падаєш і ламаєш руку. Але між цими двома подіями немає жодного причинного зв'язку У кожному разі з наукових поглядів не варто робити жодних поспішних висновків. Багато людей одужують після приймання певних ліків, але це не означає, що саме ліки зробили хворого знову здоровим. Тому важливо мати контрольну групу пацієнтів, котрі переконані, що вживають такі самі ліки, а насправді одержують борошно з водою. Якщо ж ці люди також одужали, то повинен існувати третій чинник, — наприклад, віра у дієвість ліків, — який сприяє одужанню.
— Здається, я починаю розуміти, що таке емпіризм.
— Навіть у тому, що стосується етики та моралі, Юм іде наперекір раціоналістичному способові мислення. Раціоналісти вважали, що у людському розумові закладена здатність відрізняти добро від зла. Думку про існування так званого натурального права ми уже зустрічали у багатьох філософів, від Сократа до Локка. Однак, на думку Юма, не розум визначає наші слова та вчинки.
— Що ж тоді?
— Наші почуття. Якщо ти вирішуєш допомогти комусь, хто потребує допомога, до цього спонукав тебе не розум, а твої почуття.
— А якщо мені не хочеться допомагати?
— Таке рішення теж залежить від твоїх почувань. Не надати допомогу не є ні розумно, ані нерозумно, але може бути підло.
— Десь же має проходити межа. Усі знають, що не годиться вбивати іншу людину
— Усі люди, за Юмом, мають добрі почуття до інших людей. Ми маємо здатність виявляти співчуття. Але це ніяк не пов'язано з розумом.
— Не знаю, чи переконана в тому до кінця.
— Усунення з дороги іншої людини не завжди буває нерозумним, Софіє. Якщо хочеш чогось досягти, такий вчинок може бути навіть дуже ефективним.
— Ну, знаєш! Я протестую!
—То може, поясниш, чому ми не повинні вбивати людину, котра стоїть нам на заваді?
— Бо та інша людина також любить життя. Тому ЇЇ не слід убивати.
— Це логічне пояснення?
— Не знаю.
— Те, що ти щойно сказала, було переходом від речення описового — "інша людина теж любить життя" — до речення нормативного — "тому тобі не слід убивати". З чисто розумового погляду — це нонсенс. Так самісіньке можеш заявити, що "безліч людей ухиляються від сплати податків, тому і мені потрібно ухилятися від податків". Юм підкреслював, що ніколи не слід переходити від "є" до "повинно бути". Хоча саме такий перехід надзвичайно поширений, особливо у газетних статтях, партійних програмах та парламентських промовах. Хочеш приклад?
— Звичайно.
— "Багато людей постійно бажають подорожувати літаком. Тому треба будувати більше аеродромів". Висновок правильний?
— Ні, це дурниці. Треба думати про навколишнє середовище. Як на мене, то хай би будувалось більше залізниць.
— Або, наприклад, таке: "Освоєння нових нафтових родовищ підвищує життєвий рівень країни на 10 відсотків. Тому треба якнайшвидше освоювати нові родовища".
— Знову дурниці. У цьому випадку також слід думати про середовище. До того ж рівень життя в Норвегії і так досить високий.
— Не раз чуємо: "Цей закон прийняв парламент, тому усі громадяни країни повинні підпорядковуватися йому". Однак нерідко підпорядкування такому "утвердженому закону" викликає спротив, бо закон суперечить найглибшим переконанням людини.
— Розумію.
— Ми з'ясували, що за допомогою розуму не можна визначити лінію нашої поведінки. Відповідальність вчинків не залежить від розуму, а лише від наших добрих почуттів до інших. "Не перечить розумові надання переваги руйнації світу над подряпиною на пальці", — сказав Юм.
— Страшне твердження.
— Буває ще страшніше. Ти знаєш, що нацисти замордували мільйони євреїв. Що було не в порядку у цих людей, розум чи почуття?
— Насамперед почуття.
— Багато хто з них був наділений непересічним розумом. За бездушними рішеннями часто криється холодний розрахунок. Після війни чимало нацистів потрапили на шибеницю, але скарали їх не за те, що були "нерозумними", а за жорстокість. А буває, що людей з порушеною психікою звільняють від виконання вироку. У таких випадках кажуть, що вони "неосудні на момент скоєння злочину" або "неосудні за станом психіки". Не було ще жодного випадку, аби з підсудного зняли вину через те, що він позбавлений почуттів.
— Ще би того бракувало!
— Однак нам не конче дотримуватися найпотворніших прикладів. Під час повені багато людей потребують допомоги, і саме наші почуття вирішують, надавати її чи ні. Якби ми були позбавлені відчуттів і рішення усіх проблем покладали на "холодний розум", то прийшли б, напевно, до висновку, що було б добре, аби на світі, якому загрожує перенаселення, згинуло кілька мільйонів людей.
— Мене збирає злість, що можна таке думати.
— А сердиться зовсім не твій розум.
— Дякую, мені цього уже досить.
БЕРКЛІ
...як одурманена планета довкола палаючого сонця...
Альберто підвівся і підійшов до вікна, зверненого до міста. Софія стала поруч.
Доки вони отак стояли, над дахом будинку пролетів пропелерний літачок, тягнучи за собою довге полотнище. Софія подумала, що на тканині, яка волоклася за ним хвостом, написана, певно, реклама якогось концерту Та коли літак підлетів ближче, побачила зовсім інший напис.
"НАЙЩИРІШІ ВІТАННЯ З НАГОДИ П'ЯТНАДЦЯТИРІЧЧЯ, ШІЬДО!"
— Він стає настирливим, — ось і весь коментар Альберто. З-понад пагорбів на півдні на місто накочувалися темні хмари. Крихітний літачок зник невдовзі за ними.
— Боюся, буде буря, — промовив Альберто.
— Поїду додому автобусом.
— Хоч би за цією бурею не стояв майор.
— Та ж не всемогутній він?
Альберто не відповів. Відійшов від вікна і знову сів за столик.
— Поговоримо трохи про Берклі, — сказав за мить. Софія також зайняла своє місце. Вона спіймала себе на тому, що почала гризти нігті.
—Джордж Берклі був ірландським єпископом, народився 1685, помер 1753 року, — почав Альберто і знову надовго замовк.