— Бачу, що мені слід поквапитися.
— Ти вже взялася до роботи.
— Якщо я укладу свою філософію, вона істотно відрізнятиметься від усього, що світ знав дотепер.
— Чогось тобі бракувало у викладі знайомих уже філософів?
— По-перше, усі філософи, про яких йшлося, — чоловіки. А чоловіки, ясна річ, живуть у власному світі. Мене ж цікавить справжній, реальний світ, світ квітів і тварин, і дітей, котрі народжуються і зростають. Твої філософи постійно говорять про "людину", і ось знову трактат про "людську природу". Мені видається, що ця "людина" — чоловік літнього віку Життя, однак, починається з вагітності та пологів. На мою думку, у цій філософії поки що замало було пелюшок та дитячого плачу. А ще замало любові та приязні.
— Маєш абсолютну рацію. А може саме Юм виявиться філософом, який мислив трохи не так, як усі. Його більше, ніж інших цікавило буденне життя. А ще його дуже хвилювало, як діти, тобто нові мешканці світу, сприймають буття.
— Я вся — суцільна увага.
— Як емпірик, Юм вбачав своє завдання у тому, щоб упорядкувати усі нечіткі визначення, поняття і мисленні конструкції, вимудрувані отими чоловіками, як ти кажеш. У письмі та у мові аж вирувало від застарілого непотребу, що залишився у спадок від епохи середньовіччя та раціоналістичної філософії XVII століття. Юм прагнув повернутися до безпосереднього сприйняття світу з допомогою відчуттів. Він стверджував, що жодна філософія "ніколи не зможе піднести нас над звичайним перебігом досвіду і подати нам норми поведінки та виховання, крім тих, які нам дають спостереження щоденного життя".
— Поки що звучить дуже заманливо. Маєш приклади?
— У часи Юма надзвичайно поширеною була віра в існування ангелів. Ангел — це особа чоловічої статі з крилами. Доводилось тобі коли-небудь зустрічати таку істоту?
-Ні
— Але осіб чоловічої статі бачила?
— Не питай дурниць.
— І крила теж бачила?
— Звичайно, але у людей ніколи.
— На думку Юма, "ангел" — "складне поняття". Воно складається з двох відмінних досвідів, які не поєднуються у дійсності, однак можуть поєднатися у людській фантазії. Іншими словами, це помилкове уявлення, яке одразу ж слід відкинути геть. Нам потрібно упорядковувати свої думки та уявлення так, як ми упорядковуємо книжки у своїх книгозбірнях. Бо, як сказав Юм: "Тримаючи в руках книжку, давайте спитаємо себе: чи містить вона в собі дослідження величин і чисел, що провадяться чистим розумуванням? Ні. Чи містить дослідження фактів та існування? Ні. Якщо вона містить тільки фантазування й оману, то її варто вкинути у вогонь".
— Дуже категорично.
— Але зостається світ, Софіє. У яскравіших та чіткіших обрисах, ніж спершу. Юм прагнув повернутися до дитячого сприйняття світу, коли думки та рефлексії ще не зайняли свого місця у свідомості. Хіба ти не казала, що багато уже відомих тобі філософів жили у власному світі, а тебе більше цікавить реальний світ?
— Так, було таке.
— Юм говорив так само. Але давай пригляньмося ближче до ходу його думок.
— Уважно слухаю.
— Юм починав із твердження, що людина має два різних типи уявлень, враження та ідеї. "Враженнями" він називав безпосереднє сприйняття зовнішньої реальності за допомогою відчуттів, а під "ідеями" мав на увазі спогади про ці враження.
— Наприклад!
— Коли ти обпечешся до гарячої печі, це — безпосереднє "враження". Згодом ти пригадаєш, як обпеклася, і таку згадку Юм називає "ідеєю". Різниця полягає в тому, що "враження" сильніше і більше реальне, ніж спогад про нього. Можна сказати, що чуттєве враження — оригінал, а "ідея" чи згадка про чуттєве враження — лише його бліда копія. Бо саме "враження" спричиняє появу "ідеї" у надрах нашої свідомості.
— Досі все було зрозуміло.
— Далі Юм наголошує, що "враження" та "ідея" бувають простими або складними. Пригадуєш, як у зв'язку з Локком ми говорили про яблуко. Безпосередній досвід яблука є таким "складним враженням", а його мисленнєвий образ — "складною ідеєю".
— Вибач, що перебиваю, але хіба це так важливо?
— Чи важливо? Звичайно. Хоч філософи, певна річ, займалися і штучно створеними проблемами, але не слід тобі ухилятися від участі у їхніх розумуваннях. Юм безперечно визнавав Декартові рацію у тому, що будову способу мислення треба починати від основ.
— Здаюся.
— Юм стверджував, що часто ми складаємо такі "ідеї", які ніяк не піддаються складанню в реальності. Так постають фальшиві ідеї та уявлення того, чого не існує у природі. Ми уже називали ангелів, а раніше говорили про "кроколонів". Іншим прикладом може бути "пегас", крилатий кінь. В усіх цих випадках мусимо визнати, що свідомість, так би мовити, стригла і клеїла на власний розсуд. З одного "враження" взяла крила, а з іншого — коней. Обидві частини перейшли колись через чуттєве сприйняття і потрапили до театру свідомості як справжні "враження". Свідомість нічого не вигадує сама. Свідомість витнула з "вражень" якусь частку, склеїла докупи і так сконструювала фальшиві "ідеї" або уявлення.
— Розумію. І навіть усвідомлюю вагу таких роздумів.
— Чудово. Юм також прагнув перевірити усі складні уявлення, аби переконатися, чи можуть вони існувати насправді. І він запитував: від якого враження походить те чи інше явлення? Насамперед намагався визначити, з яких "простих ідей" складається складне поняття. Так Юм одержав критичний метод для аналізу людських уявлень і спробував з його допомогою упорядкувати наші думки та поняття.
— Можеш навести приклад або й два?
— Чимало людей за часів Юма чітко уявляли собі "небо" чи "Новий Єрусалим". Пригадуєш. Декарт говорив, ніби "яскраві та виразні" уявлення самі собою уже можуть бути гарантією того, що їх відповідник існує насправді.
— Я уже казала, що не скаржуся на пам'ять.
— На перший погляд, "небо" — це велетенське складне уявлення. Назвемо деякі його елементи. У тому "небі" є "перлові ворота", "вулиці зі злота", юрби "ангелів" і так далі. Але ми ще не розклали всього на первинні чинники, бо і "перлові ворота", і "вулиці зі золота", і "ангели" є такими ж складними уявленнями. Щойно констатувавши, що наше уявлення "неба" складається з простих уявлень, таких як "перли", "ворота", "вулиця", "золото", "постать у білому" та "крила", можемо спитати себе, чи, справді, маємо справу з "простими враженнями".