— Дивовижно.
— У тому, що цей великий учений задля прожиття шліфував лінзи, є щось символічне. Філософи покликані допомогти людям побачити життя під новим кутом зору. Ядром філософії Спінози і є бачення речей з "погляду вічності".
— З погляду вічності?
— Так, Софіє. Чи змогла би ти поглянути на своє життя з космічної перспективи? Мусиш ніби примружити очі і подивитися на своє життя тут і цієї миті,..
— Гм... Це нелегко.
— Уяви собі, що ти живеш лише впродовж крихітного моменту усього життя природи. Ти — частка незмірно великої цілості.
— Здається, я зрозуміла, що ти маєш на увазі.
— Змогла би це усвідомити? Чи зуміла би охопити усю природу, увесь Всесвіт одним єдиним поглядом?
— Як тобі сказати. Знадобились би мені, напевно, кілька оптичних скелець.
— Я маю на увазі не лише безмежний простір, але й безмежний час Колись, тридцять тисяч років тому, жив у Рінда-лені маленький хлопчик. Він був крихітною частинкою природи, маленьким брижиком на поверхні безмежного моря. Так і ти, Софіє, живеш впродовж крихітного моменту життя природи. І не існує жодної різниці між тобою та цим маленьким хлопчиком.
— Однак я живу зараз.
— Так, але саме на це своє буття ти повинна глянути, примруживши око. Ким ти станеш через тридцять тисяч років?
— У цьому й полягало богохульство?
— Ну... Спіноза не тільки твердив, ніби все, що існує, є природою. Він ставив знак рівності між Богом та природою. Він бачив Бога в усьому, що існує, і все, що існує, вбачав у Богові.
— Отже, він був пантеїстом.
— Маєш рацію. Для Спінози Бог не був творцем світу, який стояв поза справою свого творіння. Ні, Бог — це сам світ. Бувало, що Спіноза висловлювався інакше. Він наголошував, що світ є у Богові, покликаючись на промову Павла до афінян на узвишші Аеропаг. "У ньому ми живемо, рухаємося та існуємо", — сказав Павло. Та прослідкуємо за ходом думок самого Спінози. Найважливіша його праця — "Етика, викладена методом, який використовується в геометрії".
— Етика... і геометричний метод?
— Звучить, можливо, й незвично для наших вух. Під етикою філософи розуміли вчення, яке вказувало на те, як слід жити, щоб досягнути щастя. Говорячи про етику Сократа чи Аристотеля, ми маємо на увазі саме це значення. І лише в наші часи етика звелася до кількох певних правил, які вчать нас, як поводитися, аби не топтатися по ногах інших.
— Думати про власне щастя вважалося егоїзмом?
— Частково. Слово "етика" в устах Спінози однаково вдало перекладається як "мистецтво життя" і "мораль".
— І все ж... "мистецтво життя викладене геометричним методом?"
— Геометричний метод вказує на саму мову або форму викладу. Пригадуєш, Декарт також хотів використовувати математичний метод у філософських дослідженнях. Він мав на увазі філософське дослідження, побудоване на висновках, які б вимагали бездоганної точності мислення. Спіноза притримувався тієї ж раціоналістичної традиції. У своїй етиці він прагнув показати, як закони природи визначають людське життя. Нам слід звільнитися від почуттів та емоцій, бо лише так досягнемо душевного спокою та будемо щасливими, вважав він.
— Нас, я гадаю, визначають не лише закони природи?
— Що ж, Спінозу не так просто збагнути, Софіє. Але розглянемо все почергово. Пригадуєш, Декарт поділяв дійсність на дві абсолютно відмінні субстанції, а саме — "мислення" та "протяжність".
— Як би я могла таке забути.
— Слово "субстанція" можна перекласти так: "те, з чого щось складається, що лежить найглибше і до чого можна повернутися". Отже, Декарт оперував цими двома субстанціями. Усе навколо є "мисленням" або "протяжністю", — вважав він.
— Мені не треба повторювати.
— Однак Спіноза не визнавав такого поділу. Він вважав, що існує лише одна субстанція, і усе, що існує, повертається до неї. Називав її просто Субстанцією, а в інших випадках — Богом або природою. Отже, Спіноза не сприймав дійсність "дуалістично", як Декарт. Він був "моністом". Це означає, що усю природу і всі життєві явища він зводив до однієї субстанції.
— Більш незгідливі погляди важко зустріти.
— Відмінність між Декартом та Спінозою не така вже й велика, як це часто говорять. Декарт також твердив, що тільки Бог існує сам собою. І лише ставлячи в один ряд Бога і природу, або Бога і його творіння, Спіноза значно віддаляється від Декарта, а також від юдаїзму та християнства.
— Бо тоді природа е Богом, і на цьому крапка.
— Коли Спіноза вживає слово "природа", він має на увазі не тільки "протяжну природу". Під Субстанцією. Богом або природою він розуміє усе, що існує, і те, що духовне, теж.
— Отже, "мислення" і "протяжність".
— Дуже добре. За Спінозою, нам, людям, відомі дві властивості або ж форми вияву Бога. Спіноза називає ці властивості атрибутами Бога, а цими двома атрибутами і є Декар-тове "мислення" та "протяжність". Бог — чи природа — виступає у формі мислення або протяжності. Бог має безмежно багато інших властивостей, але людині відомі тільки ці два атрибути.
— Чудово. Однак який заплутаний спосіб викладу.
— Це правда. Аби пробитися крізь мову доведень Спінози, не обійдешся без долота та молотка. Втіхою може бути тільки те, що врешті-решт натрапляєш на думку, кришталево чисту, як діамант.
— Я чекаю з нетерпінням.
— Усе в природі є або "мисленням", або "протяжністю". Найпростіші явища у нашому щоденному житті — наприклад, квітка або вірш Генріха Верґеланна — е різними модусами атрибуту мислення або протяжності. "Модус" — це певний спосіб вияву Субстанції, Бога або природи. Квітка — модус атрибуту протяжності, вірш про цю ж саму квітку — модус атрибуту мислення. Але обидва вони за своєю суттю — вирази Субстанції, Бога чи природи.
— Ну, що за мудрагель!
— Заплутаною є тільки його мова. Під витіюватими формулюваннями криється дивовижне пізнання, настільки просте, що буденна мова не може його відтворити.
— І все ж я віддам перевагу щоденній мові.
— Добре. Почнемо з тебе. Коли тебе болить живіт, кому боляче?
— Уже говорилося про це. Мені.
— Правильно. А коли згодом ти згадуєш, що тебе болів живіт, хто згадує?
—Також я.
— Бо ти є особою, у якої одного разу болів живіт, а іншого разу вона відчувала якийсь настрій. Спіноза вважає що усі фізичні речі, які існують або діють навколо нас, виразом Бога або природи. Думки, які народжуються в нас також є думками Бога або природи. Бо усе єдине. Існує лиш один Бог, одна природа або одна Субстанція.