— Поясни докладніше.
— Компас полегшив плавання по морях. Це було важливою передумовою для великих географічних відкриттів. Не менше важливу роль відіграв і порох, 3 допомогою нової зброї європейці здобули військову перевагу над американськими та азіатськими культурами. Проте і Європі порох прислужився. Книгодрукування мало важливе значення для поширення гуманістичних ідей. Воно також немало сприяло тому, що церква втратила монополію на поширення знань. Згодом з'явилися нові інструменти та прилади. Одним з найважливіших була телескопічна труба, яка відкрила незнані ще можливості для розвитку астрономії.
— А закінчилося усе ракетами та місяцеходами?
— Ти занадто поспішаєш. Однак саме в добу ренесансу розпочався процес, який врешті-решт привів людину на Місяць. А також до Хіросіми та Чорнобиля. А все почалося зі змін у культурі та економіці. Важливу роль відіграв перехід від натурального господарства до господарства фінансового. Наприкінці середньовіччя виросли нові міста, в яких швидко розвивалося ремісництво, торгівля заморськими товарами, фінанси та банківська справа. Набувало сили міщанство, яке ставало усе незалежнішим від природних умов. Найпотрібніїш речі можна було тепер купити за гроші. Усі ці процеси уможливили розвиток індивідуальності, фантазії, творчості. Та водночас висунули нові вимоги до особистості.
— Це трохи нагадує мені виникнення грецьких міст на дві тисячі років раніше.
— Маєш рацію, Я розповідав тобі, як грецька філософія вирвалася з оков містичного світосприйняття, пов'язаного зі селянською культурою" Так само громадяни епохи відродження почали звільнятися від влади феодалів та церкви. Це відбувалося одночасно з нововідкриттям грецької культури, яке стало можливим завдяки тіснішим контактам з арабами Іспанії та візантійською культурою на Сході.
— Три ріки античності знову злилися в одне велике русло.
— Ти уважна учениця. Але досить вже говорити про підґрунтя ренесансу. Розповім тобі про нове мислення.
— Добре, починай. Та не забувай, що мені слід повернутися додому на обід.
Аж тепер Альберто знову вмостився на канапі. Він подивися Софії в очі:
— Для ренесансу характерний насамперед новий погляд на людину. Гуманісти сповідували нову віру у людину та людську цінність, а це уже само собою суперечило однобокому розумінню гріховності людської натури епохи середньовіччя. Людину трактували як щось нескінченно величне та вартісне. Однією з центральних постатей ренесансу був Марсілго Фічіно. Йому належить вигук: "Пізнай себе, о божественний роде, у людських шатах!" Інший мислитель Джоваті Піко делла Міран-дола написав панегірик "Похвала людській гідності". У часи середньовіччя таке було би просто немислимим. Упродовж усієї минулої епохи центральною фігурою був Бог. Гуманісти ж поставили у центрі людину.
— Але й грецькі філософи робили так само.
— Тому й говоримо про "відродження" античного гуманізму. Однак гуманізмові ренесансу більше, аніж античному гуманізму, властивий індивідуалізм. Ми не просто люди, ми унікальні особистості. Таке переконання могло би привести до майже непогамовного поклоніння людському генієві, Ідеалом стала "людина ренесансу", яка цікавиться усіма виявами життя, мистецтвом та наукою. Новий спосіб мислення пробудив зацікавлення анатомією. Як і в античні часи, знову почали займатися розтинами трупів, аби довідатися, як збудована людина. Такі знання були важливі не тільки для медицини, але й для мистецтва. У мистецтві після тисячолітньої цнотливості знову стало звичним зображення оголеного людського тіла. Знову людина наважилася бути сама собою, їй більше нічого було соромитися.
— Це було, мабуть, наче сп'яніння, — промовила Софія, схилившись над маленьким столиком, що стояв між нею та вчителем філософії.
— Без сумніву. Нове мислення вело до нового світогляду. Людина уже не існувала тільки для Бога. Бог сотворив людину і для неї самої. Люди могли вповні тішитися життям. А коли людина вільно розвивається, перед нею відкриваються необмежені можливості. Метою стало подолання усіх кордонів. І це також було чимось новим у порівнянні з античним гуманізмом. Античні гуманісти наголошували, що людина повинна зберігати душевний спокій, помірність у бажаннях та самовладання.
— Невже гуманісти ренесансу втратили самовладання?
— В усякому разі вони не відзначалися особливою помірністю, їм здавалося, що увесь світ збудився наново. Так виникло гостре усвідомлення епохи. Тоді вперше й прозвучало поняття "середньовіччя", як означення тих віків, що пролягли поміж античністю та їхньою власною епохою. В усіх сферах життя настав небувалий розквіт. Це стосувалося мистецтва і архітектури, літератури і музики, філософії і науки. Наведу тобі конкретний приклад. Ми розмовляли якось про стародавній Рим, який пишався гордовитими назвами "місто міст" та "пуп землі". За період середньовіччя Рим занепав, і в 1417 році колись мільйонне місто налічувало заледве 17 000 мешканців.
— Не більше, ніж проживає у Ліллесанні.
— Гуманісти ренесансу поставили собі за мету підняти Рим із руїн. Відбудова почалася зі спорудження над гробом апостола Петра величного храму його імені. Що стосується собору св. Петра, немає сенсу говорити про помірність та самовладання. Багато знаменитих людей епохи доклали своїх зусиль до найграндіознішого архітектурного проекту світу Будівельні роботи розпочалися у 1506 році і тривали аж сто двадцять років, а ще п'ятдесят років пішло на те, аби довести до ладу величезну площу перед собором.
— Це, мабуть, велетенська церква.
— Вона має понад 200 метрів завдовжки, 130 метрів заввишки і площу понад 16 000 квадратних метрів. Та досить про честолюбність цієї епохи. Важливіше, що ренесанс приніс із собою і новий погляд на природу. Людина почувалася на Землі, наче у себе вдома, і не вважала більше земне життя підготовкою до життя на небесах. Наслідком цього стало зовсім інше ставлення до світу фізичного. Природу тепер трактували як щось позитивне. Багато також вважали, що й Бог присутній у творенні світу. Бо ж він нескінченний, а отже, повинен бути всюди. Такий погляд називається пантеїзмом. Середньовічні філософи часто наголошували, що між Богом та його творінням зяє нездоланна прірва. Тепер мовилося, що природа божественна, вона результат прогресу у "розвитку Бога". Такі новочасні погляди не завжди прихильно сприймала церква. Трагічним прикладом такого несприйняття була доля Джордано Бруно. Він не тільки твердив, що Бог присутній у природі, але й був переконаний, що Всесвіт нескінченний. За це його тяжко покарали.