Що найважливіше у житті? Якщо ми запитаємо людину, яка помирає з голоду, вона відповість — хліб, якщо ми звернемося з таким запитанням до того, хто замерзає, відповідь буде — тепло. А якщо ми запитаємо людину, яка почуває себе самотньою і покинутою, то вона скаже — спілкування з іншими людьми.
Але якщо задовольнити усі запити — чи залишиться ще щось таке, в чому людина відчуватиме потребу?
Над цим розмірковують філософи. На їхню думку, людина не може жити лише хлібом єдиним. Кожен із нас, звичайно, мусить їсти. Кожному потрібні любов і турбота. Та існує і щось інше, чого потребують усі. Люди впродовж століть прагнули знати, хто вони й для чого живуть.
Потреба зрозуміти, для чого ми живемо, не така вже й "випадкова", як скажімо, колекціонування поштових марок. І хто цікавиться цим питанням, приєднується до мільйонів тих, хто добирав способу до його розв'язання, відколи людство існує на цій планеті.
Найкращий спосіб наблизитися до розуміння філософії — це поставити кілька філософських питань: Як створено світ? Чи стоїть за тим, що відбувається, чиясь воля або ж намір? Чи існує життя після смерті? Як, урешті-решт, можна розкрити ці таємниці? І передовсім — як ми повинні жити? Ми не знаємо жодної такої культури, яка б не намагалася збагнути: хто такі люди і звідки узявся світ.
Власне кажучи, не так уже й багато філософських питань можемо ми поставити. Ми зазначили кілька найважливіших. Та історія дає нам численні, відмінні одна від одної відповіді на кожне з них.
Тож легше поставити філософські питання, ніж дати відповідь на них.
Будь-хто і нині може знайти своє розв'язання проблеми. Жодна енциклопедія не скаже вам, чи є Бог на світі і чи буває життя після смерті. Жодна енциклопедія не підкаже, як слід жити. Але, якщо ви прагнете сформувати власний світогляд, вам можуть стати в пригоді книги, в яких з цього приводу викладені думки інших людей.
Гонитву філософів за істиною можна порівняти з детективною історією. Хтось уважає, що вбивцею є Андерсен, інший думає, що Нільсен або Єнсен. Якщо би йшлося про справжню кримінальну загадку, то одного дня поліція, можливо, і розпутала б цей "клубок". Навіть якби припустити, що ніхто й ніколи не розгадає таємниці, однаково кожна загадка завжди має розгадку.
Хоч як важко відповісти на це питання, воно все ж має лише одну-єдину правильну відповідь. Життя або є після смерті, або його немає...
Багато загадок давнини поступово було розгадано завдяки науці. Колись незбагненною таємницею здавалося те, як виглядає зворотний бік Місяця. Тут годі було добратися до істини через диспути, відповідь залишалася на волю фантазії. Та сьогодні ми напевно знаємо, який вигляд має зворотний бік Місяця. І більше ніхто не "вірить", ніби на Місяці живе якийсь чоловік або ж ніби Місяць — кружало сиру.
Один стародавній грецький мудрець, який жив понад дві тисячі років тому, вважав, що філософія виникла завдяки здатності людини дивуватися. "Життя — така дивовижна річ, що філософські питання виникають самі собою", — думав він.
Щось подібне відбувається, коли ми спостерігаємо за діями спритного штукаря. Нам годі збагнути, як відбувається те, що ми бачимо, і тоді запитуємо себе: як вдається йому перетворити кілька білих шовкових шаликів на живого кролика?
Багатьом людям світ видається незбагненним, як і трюки фокусника, коли той несподівано витягає кролика з капелюха, який ще мить тому був абсолютно порожнім.
Коли йдеься про кролика, то ми розуміємо, що фокусник ошукує нас. І хочеться будь-що розгадати, як це йому вдається. Якщо ж ідеться про середовище, в якому ми живемо, то тут усе трохи інакше. Ми знаємо, що світ — не фантазія і не обман, бо ми ступаємо по Землі і самі є частинкою цього світу. По суті, кожен з нас — той білий кролик, якого витягли з капелюха. Різниця між нами та кроликом полягає лише в тому, що кролик не усвідомлює себе об'єктом фокуса. Інша річ — люди. Ми розуміємо, що нас утягнуто в якесь загадкове дійство, і ми радо розгадали б усі взаємозв'язки цього дійства.
Рв. Стосовно білого кролика, то, можливо, краще порівняти його з цілим Всесвітом. Ми — це крихітні комашки, котрі живуть глибоко в хутрі кролика. Філософи намагаються видертися тоненькими шерстинками догори, щоб подивитися у вічі великому фокусникові.
Чи ти збагнула, Софіє? Продовження буде.
Софія почувалася геть виснаженою. Чи вона збагнула? Вона не могла пригадати, чи встигла хоч раз передихнути, поки читала.
Хто приніс листа? Хто, хто?
Неможливо, щоб це зробила та ж людина, яка послала вітальну листівку Пльді Меллер Кнаґ, бо на листівці була марка і штемпель. Жовтий конверт хтось просто опустив до поштової скриньки, як і обидва білі.
Софія глянула на годинник. Була лише за п'ятнадцять третя. До повернення мами з роботи залишалося ще майже дві години.
Софія вибралася зі свого Сховку і кинулась до скриньки. Може, там знову щось лежить?
Вона знайшла новий жовтий конверт зі своїм іменем на ньому, озирнулася, але нікого не зауважила. Софія підбігла до межі саду, за якою починався ліс, пильно вдивлялась у стежку.
Жодної живої душі навколо.
Раптом їй здалося, що далеко в лісі хруснула гілка. Хоч вона не була цілком того певна, але однаково не було сенсу бігти за людиною, яка намагалася втекти.
Софія занесла до будинку шкільну сумку й мамину пошту, бігцем піднялася у свою кімнату, витягнула велику шабатурку з-під печива з колекцією чудових камінців і, висипавши усі камінці на підлогу, поклала натомість обидва великі конверти. З пакунком у руках дівчинка знову вибігла в сад, але перш ніж піти до Сховку, виставила надвір обід для Шерхана.
— Киць, киць, киць!
Опинившись у Сховку, вона розірвала конверт, витягнула кілька нових, списаних на друкарській машинці аркушів і почала читати.
Дивна істота
Ось ми й знову зустрілися. Ти вже зрозуміла, що наш короткий філософський курс надходитиме порціями. Цього разу подаю кілька вступних зауважень.
Чи казав я тобі про те єдине, що нам потрібне, аби стати добрим філософом? Якщо не казав, то кажу зараз: ЄДИНЕ, ЩО НАМ ПОТРІБНЕ, АБИ СТАТИ ДОБРИМ ФІЛОСОФОМ — ЦЕ ЗДАТНІСТЬ ДИВУВАТИСЯ.