Сподіваюся, Вам вдалося добратися додому, не намочивши ніг. Бо я, якщо б це могло Вас втішити, промокла де нитки і, мабуть, застуджуся. Але це вже моя провина. В хатині я нічого не рухала, однак не могла встояти перед спокусою і прихопила зі собою листа з моїм іменем на конверті. В мене не було наміру щось украсти, просто, побанивши на конверті своє ім'я, я вирішила, що лист належить мені Щиро прошу вибачення і обіцяю більше Вас не розчаровувати.
PS. Я одразу візьмуся до запитань, написаних у листі.
PPS. Дзеркало над білим комодом звичайне чи чарівне? Питаю так, бо не звикла, щоб моє відображення моргало мені обома очима.
З повагою Ваша щиро зацікавлена учениця Софія.
Софія перечитала листа двічі, перш ніж вкласти до конверта. Лист вийшов, принаймні, не такий пишномовний, як попередній. Тепер треба спуститися до кухні за грудочкою цукру, але Софія вирішила ще передивитися денні вправи на розвиток мислення.
"Що з'явилося спершу — курка чи ідея "курка"?" Завдання за трудністю не поступалося прастарій загадці про курку і яйце. Без яйця не буде курки, але звідки візьметься яйце, якщо його не знесе курка? Невже й справді так складно вирішити, що було першим? Софія розуміла хід думок Платона. Він вважав, що ідея — "курка" — існувала в світі ідей задовго до того, як сама курка з'явилася у матеріальному світі. За Платоном, душа побачила ідею курки, ще не вселившись у тіло. Але саме цей момент викликав у Софії сумнів щодо Платонового вчення. Людина, котра ніколи не бачила живої курки чи її зображення, не може мати жодного образу курки.
Софія перейшла до наступного запитання.
"Чи бувають в людини вроджені ідеї?" Дуже сумнівно, подумала дівчинка, аби новонароджена дитина була обдарована ідеями. Проте цілковитої певності у цьому також немає. Немовля хоч і не говорить, але це не означає, що воно не має жодних ідей. Необхідно спершу побачити речі, щоб мати про них які-небудь знання.
"Чим відрізняються між собою рослина, тварина і людина?" Тут уже в Софії не виникало жодних сумнівів, бо відмінності дуже виразні. Яке духовне життя може бути у рослини? Хто коли-небудь чував, щоб голубі дзвоники страждали від нерозділеного кохання? Рослина росте, вбирає із землі поживні речовини, продукує насіння і розмножується. Ось майже все й сказано про рослину. Софії спало на думку, що все це також стосується тварин і людей. Але тварини мають ще й інші властивості. Вони можуть, наприклад, рухатися. (Коли це троянда брала участь у перегонах?) Важче було провести межу між людиною та твариною. Людина мислить, але, може, й тварини вміють думати? Софія не мала сумніву, що кіт Шерхан думає, принаймні, його поведінка видавалася цілком осмисленою. Та чи зміг би кіт розмірковувати над філософськими питаннями? Або обґрунтувати різницю між рослинами, тваринами та людьми? Ніколи! Кіт буває задоволеним або сумним, та хтозна чи його цікавлять питання про існування Бога або безсмертної душі... Це питання перекликалося в дечому із запитанням про дитину та вроджені ідеї. Про такі проблеми однакову неможливо розмовляти з котом і з новонародженим немовлям.
"Чому падає дощ?" Софія стенула плечима. Дощ падає, бо випаровуються моря, а потім хмари конденсуються знову, перетворюючись на дощ. Про це вона вчила ще в третьому класі. Можна ще, звичайно, сказати: дощ падає для того, щоб жили рослини, тварини і люди. Та хіба це правильно? Хіба може грозова хмара мати якусь мету?
А от в останньому завданні передбачається мета. "Що потрібно людині, аби жити щасливо?" Учитель філософії уже писав про це й раніше в своєму курсі філософії. Усім людям необхідні їжа, тепло, любов і турботи. Це, принаймні, перша умова для щасливого життя. Потім він наголошував, що всі люди також відчувають потребу у відповіді на певні філософські запитання. Крім того, дуже суттєвою передумовою
* Морошка — ягода сизоголубого кольору, схожа ззовні на малину або ожину, поширена на півночі, росте у лісотундрі та тундрі (Прим, пе-рекл.)>
є, напевне, вибір фаху. Якщо, наприклад, хтось ненавидить вуличний рух, то не буде надто щасливим водієм таксі. А якщо комусь обридли домашні завдання, то хтозна чи така людина буде щаслива на посаді вчителя. Софія любила тварин і легко уявляла себе ветеринаром. На її думку, не конче вигравати мільйон у лото, щоб щасливо жити. Швидше навпаки.
Софія сиділа в своїй кімнаті, доки мама покликала обідати. Мама приготувала антрекот і смажену картоплю. Розкіш! Навіть запалила свічки. На десерт мав бути морошковий крем.*
Вони розмовляли про різні справи. Мама запитувала, як Софія святкуватиме своє п'ятнадцятиріччя. До дня народження зоставалося лише кілька тижнів.
Софія знизила плечима.
— Запросиш когось? Тобі ж, напевно, хочеться влаштувати свято.
— Може, й хочеться...
— Ми могли б запросити Марту, Анне Марі... і Геґе. Юрунн само собою. Можливо ще Юрґена... Але тобі самій вирішувати. Знаєш, я досі пам'ятаю своє п'ятнадцятиріччя. Здається, це було зовсім недавно. Тоді я почувала себе дорослою, Софіє. Дивно, правда ж? Мені видається, що я відтоді зовсім не змінилася.
— Так воно і є. Ніщо не змінюється. Просто твій розвиток пішов уперед, ти стала старшою...
— Гм... Сказано по-дорослому. Тільки от час минув неймовірно швидко.
АРИСТОТЕЛЬ
.строгий упорядник, який хотів навести лад у людських поняттях...
Після обіду мама спала, а Софія подалася до Сховку. Вона вклала в рожевий конверт грудочку цукру і зверху написала "Альбертові".
Нових листів не було, але вже за мить вона почула наближення пса.
— Гермесе! — гукнула Софія. Гермес продерся крізь хащі до Сховку з великим жовтим конвертом у зубах. — Молодещ"
Софія обняла собаку, який хекав і сапав, наче оббіг півсвіту Дівчинка витягнула рожевий конверт з цукром і вклала йому до пащі. Пес повзком вибрався зі Сховку і помчав до лісу
Софія трохи хвилювалася, розкриваючи конверт. Ану ж там написано щось про хатинку і човен?
Всередині були, як завжди, друковані аркуші, скріплені докупи, та маленька записка.
Люба панночко детективе! Або панночко крадійко, щоб бути точнішим. Уже сповіщено в поліцію... Ні-ні, не такий я уже й сердитий. Якщо в пошуках відповіді на філософські запитання тобою керує така ж цікавість, то в тебе багатообіцяточі перспективи. Шкода тільки, що мені доведеться перебратися в інше місце. Та врешті, це моя вина. Мені слід було знати, що ти в своїх пошуках ітимеш до самого кінця.