У Платановій Академії навчали філософії, математики я гімнастики. Хоча "навчання", можливо, і не є відповідним словом. Тут найбільшої ваги надавали живій розмові. Тож не випадково за письмову форму викладу своїх думок Платон обрав діалоги.
Вічно істинне, вічно прекрасне, вічно добре
У вступі до цього філософського курсу я сказав, що часто дуже важливо визначити, яким було завдання того чи іншого філософа. Ось я й питаю тебе: що досліджував Платон?
Двома словами кажучи, Платона цікавило співвідношення вічного й незмінного, з одного боку. Та усього, що "тече*, — з іншого. (Як і досократових філософів!)
Ми вже говорили, що софісти і Сократ відвернулися від натурфілософських проблем, а більше цікавилися людиною та суспільством. Але ж і софісти та Сократ досліджували співвідношення вічного й постійного, з одного боку, та усього, що "тече*, — з іншого; їхню увагу ця проблема привертала в стосунку до людської моралі та суспільних ідеалів або чеснот. Інакше кажучи, софісти вважали, що трактування проблеми про істинне й помилкове змінювалося від поліса до поліса, від покоління до покоління. Питання про істинність та помилковість є теж чимось плинним. Сократ не погоджувався з цим. На його думку, існують деякі вічні і безчасові правила того, що є істинним, а що — помилковим. За допомогою розуму кожна людина може осягнути такі незмінні норми. Бо людський розум вічний і незмінний.
*№ все зрозуміла, Софіє? Ось тут з'являється Платон. Його цікавило вічне й незмінне в природі, а також вічне й незмінне в людській моралі та суспільному житті. Так, для Платона це було одне і те ж. Він намагався схопити власну "дійсність*, вічну і незмінну. Правду кажучи, для цього й потрібні нам філософи. Вони не шукають, де знайти найкращу міс року чи найдешевші помідори на четвергових розпродажах. (Тому й незавщи популярні!) Філософи не зауважують таких минущих та злободенних речей. Вони намагаються привернути нашу увагу до вічно істинного, вічно прекрасного та вічно доброго.
Тепер, принаймні, ми назагал здогадуємося про філософа" ке завдання Платона. З цієї миті нас цікавитиме лише одне. Ми повинні збагнути неординарний розвиток думки, якії глибоко позначився на подальшій європейській філософії
Світ ідей
Ще Емпедокл і Демокріт наголошували на тому, що всі явища в природі "течуть", проте існує "щось", що ніколи не змінюється ("чотири корені" або "атоми"). Платон теж дотримувався такого погляду, але розглядав його зовсім інакше,
За Платоном, усе, чого можна торкнутися в природі, "тече", А отже, не існує жодних основних матерій, які не підлягала б розпадові на елементи. Абсолютно все, що належить до світу відчуттів, є матеріальним, підвладним руйнації часом, Але це "матеріальне" створене за понадчасовою сталою фор" мою, вічною та незмінною.
Он як...
Чому всі коні однакові, Софіє? Ти, певно, думаєш, що це зовсім не так. Але ж усі коні справді мають щось спільне, щось таке, що ніколи не дасть нам помилитися у визначенні, кінь це чи не кінь. Окремо взятий кінь "тече", звичайно. Він може стати старим і кульгавим, а з часом захворіти і здохнути. Але сама "форма коня" є вічною і незмінною.
Для Платона вічне і незмінне не є, отже, фізичною прам* терією. Вічними і незмінними є уявні або ж абстрактні зр" ки, за якими створені всі феномени природи.
Уточнимо. Досократові філософи дали резонне пояснення змінам у природі, не припускаючи, що справді щось "амшюяь-ся". В природному кругообігу існують крихітні, вічні, неподільні частинки. Однак, Софіє! Я сказав: Однак! Однак вона не могли вичерпно пояснити, як ці найменші частинки, які колись були будівельним матеріалом для якогось одного коня, раптом могли сполучитися, утворивши цілком нового коня чотири-п'ять століть тому! Або слона чи крокодила. Суть, за
Платоном, полягала в тому, що атоми ніколи не складуться в "кроколона" чи "слонодила". Саме це стало спонукою до його філософських рефлексій.
Якщо ти уже зрозуміла, про що мовиться, то можеш пропустити наступний абзац. Але про всяк випадок я розтлумачу ще раз. Ти маєш пригорщу складанок і будуєш леґо-коня. Потім ти розбираєш кубики і складаєш знов у коробку. Годі сподіватися, що досить тільки потрясти коробкою, і кубики самі складуться в нового коня. Ні, тільки ти можеш сконструювати коня знову. Тільки тобі це вдасться, бо ти зберігаєш у пам'яті образ коня. "Леґо-кінь", отже, створений за зразком, який без змін переходить від коня до коня.
А як ти впоралась із завданням про п'ятдесят однакових тістечок? Припустимо, що ти впала з космосу на землю й ніколи раніше не бачила цукерні. Ти прокрадаєшся у звабливо духмяну цукерню і бачиш там на столі п'ятдесят однакових медяників. Уявляю, як тебе дивує їхня схожість. Однак якомусь пряниковому чоловічкові бракує руки, іншому — шматка голови, а ще в іншого на животі видувся пухир. Але якщо добре подумати, усі пряникові чоловічки мають спільні таки. І хоч жоден з них недосконалий, усі вони мають спільне паходжшія. Тобі стає зрозуміло, що всі медяники спечені в одній формі. І навіть більше, Софіє. Тобі неодмінно дуже захочеться побачити цю форму. Бо ж немає сумніву в тому, що сама форма незрівнянно досконаліша і гарніша, ніж її копія.
Якщо ти сама розв'язала це завдання, то тобі вдалося вирішити філософську проблему так само, як і Платанові. Як і більшість філософів, він 4упав з космосу на землю". (Він вмостився на самому кінчику тонесенької шерстинки кроликового хутра). Його дивувала схожість усіх природних явищ, отож Платон прийшов до висновку, що природа має обмежену кількість форм, які знаходяться "над" або "позаду" того, що ми бачимо довкола. Ці форми Платон назвав ідеями. За кожним конем, поросям чи людиною стоїть ідея "кінь", ідея "порося", ідея "людина". (Точнісінько так, як в уже згаданій цукерні можна випікати медвяних чоловічків, медвяних поросят чи медвяних коників, бо в розпорядженні цукерні не одна форма для випікання, проте для кожного виду печива пасує лише одна конкретна форма).
Висновок. Платон вважав, що поза чуттєвим світом повинна існувати окрема власна дійсність. Цю дійсність вія назвав світом ідей, де є вічні й незмінні зразки усіх феноменів, з якими стикаємося в природі. Таке варте уваги трактування ми називаємо платонівською теорією ідеї.