Оракул з Дельф
Греки вірили, що можуть довідатися про свою долю в знаменитого Дельфійського оракула. У грецькій міфології сам'
Аполлон був богом-оракулом. Він промовляв через жрицю Піфію, яка сиділа на помості, закладеному над розколиною Землі. З тієї розколини здіймалися дурманні випари й п'янили Піфію. Без цього вона не могла б виконувати роль Апол-лонового речника.
Прибувши в Дельфи, насамперед слід було вручити своє питання жерцям. А вже вони передавали його далі Піфії. її пророцтва були такими незрозумілими або багатозначними, що жерцям доводилося розтлумачувати їх тим, хто прагнув відповіді. Так греки користали з Аполлонової мудрості, бо вірили, що Аполлон знав усе — про минуле і про майбутнє.
Багато державних мужів не сміли розпочати війну чи прийняти якесь інше важливе рішення, не порадившись з Дельфійським оракулом. Отак жерці Аполлона виконували певні функції дипломатів та порадників, які досконало знали свій народ та свою країну.
Над храмом у Дельфах вибито знаменитий напис:
"ПІЗНАЙ СЕБЕ!* Йшлося про те, що людині не слід забувати своєї людської мализни.
Греки переказували багато історій про людей, яких переслідувала доля. Згодом було написано низку трагедій про таких осіб. Найвідомішою була історія царя Едіпа.
Історіографія та медицина
Не лише звичайне людське життя невідворотно визначалося наперед фатумом. Греки вірили, що навіть ходом історії керував фатум. Вони вважали, що результат війни залежить від втручання богів. Та й сьогодні чимало хто вірить, наче Бог чи містичні сили керують історичними процесами.
Саме у той час, коли грецькі філософи намагалися знайти пояснення природним процесам, поступово почала формуватися історична наука, яка вела пошук об'єктивних факторів перебігу історичних подій. Поразку держави у війні уже не приписували гніву богів. Найвідомішими грецькими історіографами були Геродот (484 — 424 р. до Р. X.) і Фукідід (460 — 400 р. до Р. X.).
Греки також вірили, що хворобу може спричинити "божественне" втручання. Епідемії вважали божим покаранням. Водночас боги могли зцілювати людей, якщо вони вчасно приносили їм жертви.
Такий світогляд властивий не тільки грекам. Ще до того, як у нові часи виникла сучасна медична наука, найпоширенішим було переконання щодо надприродного походження недуг. Навіть слово "інфлюенса" (грип) означає, що людина перебуває під поганим впливом зірок.
А хіба мало людей у світі ще й дотепер вірять, ніби усілякі хвороби — наприклад, СНІД — є нічим іншим як Божою карою. Не один переконаний, що може зцілитися у надприродний спосіб.
Коли грецькі філософи відкрили новий спосіб мислення, постала і грецька медична наука, яка намагалася знайти природне пояснення хворобам. Основоположником грецької медичної науки вважають Ппократа, який народився на острові Кос близько 460 року до Різдва Христового.
Грізною зброєю проти хвороби, за Ппократовим вченням, було почуття міри, помірність у всьому та здоровий спосіб життя. Природний стан людини — бути здоровою. Людина хворіє, коли природа "сходить з колії" внаслідок фізичного або духовного дисбалансу. Шлях до здоров'я пролягав через помірність, гармонію та через "здоровий дух у здоровому тілі".
Нині постійно говорять про лікарську етику. Мається на увазі, що лікар зобов'язаний провадити своє лікування за певними етичними нормами. Він, скажімо, не має права виписати здоровій людині рецепт на ліки, які містять наркотичні речовини. Крім того, він зобов'язаний дотримуватися обітниці мовчання, тобто не має права переповідати іншим того, що йому довірив пацієнт про свою хворобу. Усі ці правила запровадив Ппократ. Він вимагав, щоб кожен його учень склав ось таку клятву:
Жити так, щоб відповідно до моїх сил і розуміння творити добро моїм пацієнтам, не чинити їм ніякого зла, не завдавати ніякої шкоди чи кривди.
Ніколи нікому ані на вимогу, ані на просьбу не дам смертельного засобу і не вкажу шляху до такого замислу. Не дам жодній жінці засобів для аборту.
Зі святою чистотою і непорочністю провадитиму своє життя і мистецтво.
До якого дому я не увійшов би, увійду тільки задля добра хворого, далекий від усього зловмисного і шкідливого, від спокуси чоловіків і жінок, незалежно раби вони чи вільні.
Якщо колись під час виконання професійних обоє 'язків, а навіть поза лікарняною практикою, я побачу або почую щось таке, що не підлягає розголошенню, я триматиму це в таємниці й ніколи нікому про це не говоритиму.
Якщо я свято дотримуватимуся цієї присяги і ніколи я не порушу, то матиму щастя в житті і пожинатиму плоди мистецтва своєї праці. Якщо ж порушу присягу й стану на шлях віроломний, то доля зловісна спіткає і мене.
Софія схопилася з ліжка. Був суботній ранок. Чи то їй приснилося, чи вона справді бачила філософа?
Понишпоривши рукою під ліжком, вона намацала там листа, одержаного вночі. Софія пригадала собі, що читала про греків та про їхню віру у фатум. Отже, це не був сон. Вона справді бачила філософа! Він забрав із скриньки її листа.
Дівчина опустилась на підлогу, заглянула під ліжко і витягнула звідти друковані аркуші. Але що це? Під стіною лежало щось червоне...
Софія заповзла під ліжко і витягнула звідти червону шовкову шаль. Не було жодного сумніву: ця річ не належала їй. Софія почала прискіпливо розглядати шаль і аж скрикнула, помітивши вздовж рубчика напис чорною ручкою "ГІЛЬДА".
Пльда! Та хто ж така Гільда! Як же пояснити, що їхні шляхи перехрещуються саме так?
СОКРАТ
...наймудріший той, хто знає, що нічого не знає...
Софія одягнула літнє платтячко і зійшла в кухню. Мама стояла, схилившись над кухонним столом. Софія вирішила ні словом не прохопитися про шовкову шаль.
— Ти вже забирала газети? — мимоволі вирвалося в неї. Мама озирнулася.
— Будь ласка, забери їх сама.
Софія вискочила на жорстяну доріжку і за мить уже схилилася над зеленою поштовою скринькою.
Лише газети. Годі й чекати відповіді на листа так скоро. На першій сторінці газети вона прочитала кілька рядків про норвезький батальйон ООН у Лівані.
Батальйон ООН... Чи не це слово було на штемпелі листівки від Гільдиного батька? Але на листівці були норвезькі поштові марки. Можливо, норвезькі синьоберетники возять за собою власну поштову контору...