Може, виною тому просто літній вечір?
їй на мить блисла думка, що боїться стати ясновидицею.
— Гільдочко!
Тепер їй довелося повернути голову в інший бік. Це тато! Він стояв угорі саду
Гільда зірвалася на ноги і побігла до нього. Вони зустрілися біля гойданки, тато підхопив її на руки і закружляв у повітрі-
Гільда розплакалася, майор також не стримав сліз.
— Ти стала дорослою, Гільдо.
— А ти справжнім письменником.
Гільда витерла сльози рукавом жовтої сукенки.
— Можемо вважати себе квитами.
— Гаразд, ми квити.
Вони сіли за стіл. Насамперед Гільда зажадала детального опису подій на летовищі у Копенгагені та по дорозі додому Один вибух сміху змінювався іншим.
— Ти знайшов записку у кафетерії?
— Я не встиг навіть сісти й перекусити що-небудь, бешкетнице. І тепер голодний, як вовк.
— Бідолашний тато!
— А індик, це тільки вигадка?
— Нічого подібного! Я усе приготувала. Мама зараз принесе.
Потім настала черга обговорення історії Софії та Альберто з усіма деталями. Незабаром на столі з'явився індик, салат, рожеве вино та плетінка, яку спекла Гільда.
Тато саме говорив щось про Платона, як Гільда перервала його мову:
— Тесе...
— Що таке?
— Ти не чув? Щось наче писнуло? —Ні.
— Я впевнена, щось таки було. Ет, може, це тільки миша. Мама принесла вино.
— Курс філософії ще не завершено, — сказав тато.
— Про що ти?
— Сьогодні вночі розповім тобі про космос. Перед самою вечерею тато звернувся до мами:
— Гільда уже завелика, аби сідати мені на коліна. Але ти —
ні!
Він обхопив Маріт руками і посадовив собі на коліна. Довелося Гільдиній мамі сидіти так довго, аж доки їй було дозволено щось з'їсти.
— Подумати тільки, тобі скоро виповниться сороківка...
Коли Гільда побігла назустріч татові, очі Софії наповнились слізьми* їй ніколи не досягти Гільди!
Софія відчула, як страшенно заздрить Гільді за те, що вона з плоті і крові. Щойно Гільда й майор сіли за стіл, Альберто засигналив. Софія підвела очі. Чи ж Гільда не зробила так само? Софія підбігла до Альберто і сіла в машину.
— Поспостерігаємо трохи, згода? Дівчинка кивнула.
— Ти плакала? Вона знову кивнула.
— У чому річ?
— Щаслива! Може бути справжньою людиною... Тепер вона виростатиме і стане дорослою жінкою. Напевно, матиме справжніх дітей...
— І онуків, Софіє. Але медаль має дві сторони. Цього я намагався тебе навчити ще на початку нашого філософського курсу.
— Про що ти говориш?
— Як і ти, я вважаю її щасливою. Однак той, хто витягнув життя, мусить витягнути і смерть. Бо в кінці життя завжди стоїть смерть.
— Хіба не краще жити й умерти, ніж ніколи не жити по-справжньому?
— Нам не дано жити таким життям, як Гільда чи майор".. Зате ми ніколи не помремо. Пам'ятаєш слова тієї старої жінки у лісі? Ми належимо до "невидимого народу". Ще вона сказала, що їй майже дві сотні літ. А біля святкового вогнища я бачив персонажів, яким уже понад три тисячі років...
— Мабуть, найбільше я заздрю Пльді за... її родинне життя.
— У тебе також є родина. А ще кіт, папугайчики і черепаха...
— Ми ж покинули цю реальність.
— У жодному разі! То тільки майор її покинув. Поставив крапку, дитя моє. І він школи нас більше не знайде.
— Гадаєш, ми можемо повернутися?
— Коли завгодно. А ще ми можемо зустріти нових друзів у лісі, позаду кафетерію "Чіндарелла" у Фіане.
Нарешті родина Меллер Кнаґ сіла до вечері. На якусь мить Софія злякалася, що вечірка може обернутися тим самим, що й філософська забава у саду на Клевервейєн. Принаймні, у той момент, коли майор мав намір перехилити Маріт через стіл. Та скінчилося тим, що він посадив її собі на коліна.
Автомобіль стояв на деякій віддалі від столу, за яким вечеряла родина. Лише час від часу до них долинали уривки розмови. Софія й Альберто сиділи, задивившись в сад. Мали час для підсумку невдалої вечірки у саду.
Аж близько півночі усі підвелися з-за столу. Гільда й майор підійшли до гойдалки. Вони помахали мамі, котра піднімалася до білого будинку.
— Лягай, мамо, спати. Нам багато про що треба поговорити.
ВЕЛИКИЙ БУМ
-.і ми теж є зоряним пилом..
Гільда зручно вмостилася на гойданці поруч свого батька. Була майже дванадцята. Вони сиділи, задивившись на бухту; на небі з'явилися перші бліді зірки. Легенькі хвильки плюскотіли об каміння під причалом.
Нарешті тато обірвав мовчання.
— Дивно собі уявляти, що ми живемо на маленькій планеті, десь у Всесвіті.
— Так...
— Земля — одна з багатьох планет, які кружляють довкола Сонця. Та лише на нашій існує життя.
— Може. Тільки на ній одній у всьому Всесвіті?
— Можливо. Проте не виключено, що у Всесвіті вирує життя. Бо Всесвіт незмірно великий. Віддалі такі безмежні, що ми рахуємо їх світловими хвилинами та світловими роками.
-Як це?
— Світлова хвилина — віддаль, яку світло проходить за одну хвилину. Це дуже далеко, якщо врахувати, що світло рухається зі швидкістю 300 000 кілометрів за секунду. Тож іншими словами, одна світлова хвилина — 60 разів по 300 000 — дорівнює 18 мільйонам кілометрів. Світловий рік відповідає близько 9,5 трильйонам кілометрів.
— Як далеко до Сонця?
— Трохи більше восьми світлових хвилин. Сонячні промені, які теплого червневого дня пестять нам щоки, перш ніж досягти нас, були в дорозі вісім хвилин.
— Розповідай далі!
— Плутон — найдальша планета у нашій сонячній системі — розміщена від нас на віддалі п'яти світлових годин. Коли астроном дивиться через свій телескоп на Плутон, то насправді бачить те, що було п'ять годин тому. Можна сказати й інакше — зображення Плутона "добирається" до нас п'ять годин.
— Нелегко уявити, але мені здається, я розумію, про що йдеться.
— Чудово, Гільдо. Ми лише почали орієнтуватися, розумієш? Наше Сонце є однією із чотирьохсот мільярдів інших зірок у галактиці, яка називається Чумацьким Шляхом. Галактика має вигляд великого диску з численними спіралеподібними відгалуженнями, на одному з яких розміщене наше Сонце. Коли безхмарної зимової ночі подивитися на небо, можна побачити широке пасмо зір. Це тому, що ми дивимося в центр Чумацького Шляху.
— По-шведськи він називається Зимовим Шляхом.
— Віддаль до найближчої сусідньої зірки в нашій галактиці становить чотири світлових роки. Може, це саме вона висить над острівцем. Уяви собі, що там у цей момент сидить астроном, спрямувавши свій потужний телескоп на Б'єркелі. Він побачить нашу садибу, якою вона була чотири роки тому Можливо, побачить одинадцятирічну дівчинку, яка сидить на гойданці і баламкає ногами.