— Це дурниці! — сказала принцеса.— Коли я могла поцілувати, можете й ви. Не забувайте — ви одержуєте платню.
І фрейліни мусили піти до нього.
— Сто поцілунків самої принцеси,— сказав він,— або кожен залишається при своєму.
— Станьте навколо нас,— сказала принцеса, і фрейліни стали навколо, а принцеса почала його цілувати.
— Що це за зборище коло свинарні? — спитав імператор, який саме вийшов на балкон. Він протер очі і надів окуляри.— Що це знову вигадали фрейліни? Треба піти подивитися!
І, розправивши закаблуки своїх черевиків, власне не черевиків, а старих, стоптаних хатніх пантофель, він подався до свинарні.
Ой, як він поспішав!
Він підійшов зовсім нечутно, і фрейліни його не бачили. Вони лічили поцілунки, щоб розплата була зроблена чесно, отже вони не помітили, коли підійшов імператор. А він ще став навшпиньки, щоб краще бачити.
— Що це таке? — закричав імператор, побачивши, як цілуються дочка з свинопасом, і пожбурив пантофлею їй прямо в голову саме на вісімдесят шостому поцілунку.
— Забирайтеся геть! — закричав імператор. Він дуже розгнівався і вигнав принцесу і свинопаса з своєї держави.
Принцеса стояла і плакала. Свинопас лаявся, а дощ поливав їх.
— Ах, я бідолашна! — плакала принцеса.— Чому я не вийшла за прекрасного принца? Ах, я нещасна!
А свинопас зайшов за дерево, стер з обличчя коричневу і чорну фарби, скинув подертий одяг і вийшов у королівському вбранні такий прекрасний, що принцеса мимоволі вклонилася йому.
— Тепер я зневажаю тебе! — сказав він.— Ти не хотіла йти за мене, ти не цінувала солов'я і троянду, а свинопаса ти могла цілувати за іграшки. Так тобі й треба.
І він пішов у своє королівство і, грюкнувши дверима, замкнув їх на замок.
А принцесі лишалося стояти та співати:
Ах, мій любий Августін,
Все пройшло, все пройшло!