І от якось на черговій зустрічі двох давніх суперників — команд сьомого "А" та восьмого "Б" — ключка потрапила до рук Бевзя. Той грати зовсім не вмів, але прихворів захисник восьмикласників, замінити ніким було, — от і виставили Бевзя, покладаючи надії на його зріст та вагу.
Тюлькін, який за годинником пильно стежив, щоб гравці не затримували ключку, відрахував належні дві хвилини й гукнув Семенові, щоб віддав її суперникам. Але Бевзь лиш зневажливо відмахнувся — мовляв, відчепись, Тюля — і ключки не віддав: він страшенно сердився, що навіть за допомогою такого чарівного знаряддя не зміг, хоч як силкувався, закинути сьомакам жодної шайби!
Гра, зрозуміло, відразу припинилася, хлопці з'юрмилися навколо Сема й почали вимагати ключку. Той спершу опирався, та коли побачив, що навіть однокласникам його поведінка не подобається, раптом оскаженів, розмахнувся щосили — і вдарив ключкою об бортик…
Всі — і гравці обох команд, і глядачі — тільки зойкнули, а ключка переламалася навпіл і випала з рук Бевзя.
Він спочатку й сам трохи злякався, та потім злісно вилаявся, чвиркнув на лід, заклав руки до кишень — і подався геть з майданчика. Отетерілі хлопці навіть нічого не сказали йому — так вразила їх загибель славнозвісної ключки…
Того дня Христофор до глибокої ночі не лягав спати. Він і так, і так стуляв докупи половинки ключки — й лише безсило зітхав: здавалося, полагодити ключку неможливо! Можна, звичайно, дощечкою збити половинки або скріпити їх металевим стержнем. Та хіба ж це буде та ключка, що раніше! Ні, вона стане вже зовсім-зовсім інша: важка, неоковирна, кострубата, — одне слово, не ключка, а милиця!
Христофор уже хотів був десь закинути уламки, аби вони не завдавали йому горя, та Васько порадив спробувати склеїти ключку столярним клеєм, і Христофорова надія знов ожила.
Майже всю весну й літо витратив Тюлькін на досліди. Він перепробував усі марки клеїв: столярних, синтетичних, натуральних та багатьох інших. Дарма! Жоден клей так і не зміг зростити половинки, хоч майже всі етикетки, особливо етикетки синтетичних клеїв, розхвалювали їхню надійність.
І тут у Христофора вперше в житті прокинулась упертість і завзятість: він дав собі слово будь-що знайти клей, який таки склеїть славнозвісну, горезвісну ключку!
Це, трохи гарячкове, але й сповнене непохитної рішучості, слово і стало першим кроком Тюлькіна на осяйній дорозі до створення USK-XT.
Христофор обладнав собі невеличку лабораторію й заходився експериментувати. Працювати доводилось потай, бо матері й батькові вже давно набридло його, як вони казали, байдикування.
Одного чудового дня чергова суміш, яких безліч виготовив Христофор, так швидко й міцно з'єднала половинки ключки, що хлопець був спершу не повірив у несподіваний і такий жаданий успіх.
Спочатку обережно, а потім із кожним разом усе дужче й дужче, він смикав половинки, вигинав ключку, стукав нею об землю, гатив по стовбурах дерев — дарма: ключка не ламалася!
Не вірячи щастю, Христофор удався до крайнощів. Хоч як побоювався, але поклав ключку на дві цеглини і — стрибнув на неї!.. На цей раз експеримент, на жаль, удався: ключка знов розлетілася на дві половинки.
Та коли Тюлькін обстежив місце зламу, він аж зойкнув: виявляється, ключка зламалася не там, де була склеєна, а зовсім в іншому місці. Попереднього ж місця зламу Христофор навіть не знайшов: клей наче зростив половинки! Тоді винахідник кинувся до столу, вдруге намастив чудодійним клеєм половинки і притис одну до одної. За якусь мить ключка у нього просто на очах зрослася!
Тепер Тюлькін хапав усе, що трапляло під руку, — і клеїв, клеїв, клеїв. Врешті він приклеїв старе велосипедне колесо до цеглини, бляшанку — до колеса, а до бляшанки — зігнуту іржаву трубу. Роз'єднати цей витвір він не спромігся навіть ломом: всі предмети, здавалося, зрослися навічно!
Так було винайдено чудо-клей нашого століття — USK-XT! Цей факт Христофор Тюлькін занотував у своєму науковому щоденнику.
Трохи перепочивши й перечитавши записи, Христофор почав обмірковувати, яка користь буде з його геніального винаходу.
На його думку, можливості клею були безмежні. Ним, як сподівався Тюлькін, можна буде склеювати труби, мости, літаки, пароплави. Не треба нічого зварювати! А це, як підрахував Христофор, зекономить державі велику кількість металу. Можна буде склеювати й будинки — замість цементного розчину, особливо в місцях, де бувають землетруси. Адже клей такий міцний, що йому нічогісінько не страшно!
Христофорова фантазія сягала і в космічні далі. Він уявляв, як склеюватимуть його клеєм космічні орбітальні станції, такі величезні, що на них вистачить місця для всього їхнього класу. Та що там — класу! Школи, району, міста!
А крім того ще можна було б!.. Ух!.. Що лишень можна було б іще!.. У Христофора перед очима, як кінокадри, змінювали одна одну численні вигоди, які давало застосування суперклею!..
Та що там казати!
Ти й сам, мій любий читачу, трохи подумавши й помріявши, зможеш вигадати ще не один десяток справ, де знадобився б Христофорів винахід, і написати особисто Тюлькіну про свої ідеї.
Від таких думок Христофорові аж у голові наморочилось!
От у їхнє невеличке містечко злітаються найвидатніші вчені сучасності: академіки, професори, доценти, всякі лауреати! Вони у захваті від клею і щиро дякують Христофорові за неперевершений винахід! А потім… Потім президент власноручно вручає йому орден і запрошує до Академії наук!..
Ех, ну й ну!..
Тюлькін аж прицмокнув язиком і поставі? в крапку. Того дня він вирішив експериментами уже не займатися, а лягти спати. А завтра… Завтра він про все розповість Васькові — і той допоможе йому провести останній експеримент перед тим, як порадувати світ своїм винаходом.
Розділ четвертий
"РЯТУЙТЕ, ГРАБУЮТЬ!"
Цього дня Сидір Силович на роботу не пішов. Він заздалегідь домовився з начальством, узяв відгул — і тепер сидів у садку та грівся на вересневому сонечку, обмірковуючи — прийде сьогодні у сарай злодій чи ні? Йому страшенно кортіло будь-що розкрити таємницю, хто взяв хоч і недорогі, але ж такі потрібні у будь-якому хазяйстві речі. Та й чого вони опинилися у покинутому сараї, теж варто було з'ясувати.