Матюша. Та я зіб’юся!
Терешко. Ну, ну, сміливо!
Вбіга Василина.
ЯВА VI.
Тіж, і Василина, а потім Іван, Петро й Демид.
Василина, до Михайла. — Можна?
Михайло. Ідіть, ідіть!
Терешко. Перебили.
Василина. От як би ти, Михайле, почув, як наш Іван співає. (Побачила Терешка.) Здається, дядько Терешко.
Терешко. Уже й здається! Та він же, він, не який лисий чорт! Бач, як виросла за рік! Дівка хоч сьогодні заміж! (Цілується.) Діждала, сестро?...
Тетяна. Слава Богу! (Утира сльози.)
Терешко. Чого ж плакать? Танцюй, радій! Ех, ти! А це мій Матюшка, Василино. (Матюша так само ногу приставляє й цілується з Василиною.) Це твоя сестра, двоюрідна сестра. Бач, яка панянка вийшла, а все через те, що вчилась. Ну, читай же "Гуси". (Входить Іван, Демид і Петро.) Помішали знову!
ЯВА VIІ
Ті ж, Іван, Демид і Петро.
Усі. А! Дядько Терешко! (Цілуються.)
Терешко, показує на Демида. — А це ж чий? Може... (Підморгує до Василини.) Га? Ха, ха, ха!
Демид. Та ви мене знаєте, учитель, Демид.
Терешко. Паньків?
Демид. Еге!
Терешко. Знаю, знаю. Здоров будь. (Цілується.) А й бравий козарлюга! Може, неправда, Василино? (Василина соромиться й ховається за спину матері.) Отак! То й учені соромливі; а я думав, що тільки наші дівки раків печуть. Ну, ну — не буду. Що ж, Іване, добра московська каша ?
Іван. Добра, дядьку, тільки дома краща.
Терешко. А звісно! (Цілується з Петром.) Прокурор, чи хто ти будеш?
Петро. Ще не знаю, ще тільки поїду на службу.
Макар. Кандидат прав.
Терешко. Еге, еге, розумію... Я й сам, брат, кандидат на старшину, а ти, виходить, кандидат на прокурора!
Макар. Всі права має!
Михайло. Ну, заспівайте що-небудь! Я так люблю українські пісні!... І я підтягну.
Терешко. І я люблю! У нас у трезвости чудово співають по нотному! Писарь наш ловко ноту знає, ну й муштрує.
Петро. Іване, заспівай! — Чудово співає!...
Василина. Співай, Іване!
Іван. Підтягуйте, то й я буду.
Василина. Сам, сам!
Іван. Гуртом краще.
Терешко. Гуртом.
Усі співають. Іван виділяється, або заспівує, або співає соло, якщо актор має голос.
Пісня:
Ой що ж бо та й за ворон,
Що по морю крякає
й. т. д.
Михайло, стоїть проти Йвана. По скінченю пісні Михайло почина аплодувати. Терешко теж, Матюша з ним.
Терешко. Так і в нас у трезвости ляпають; і Матюші теж ляпали. Матюша! Катай "Гуси!"
Михайло. Ну, брате Йване, ти талант. Колись ти дражнив соловейка, а тепер сам як соловейко співаєш. І скажи, на милость, де в тебе голос узявся?
Іван. Який там голос?
Михайло, Талант, талант!
Іван. То так здається: хата мала — і голос великий. Талант — це видумка. Нема кращих — ти будеш гарний. Я в салдацькому театрі грав, так усе офіцерство в один голос кричало: "талант, талант!" Само собою, що я краще грав від наших москаликів — ну й талант. І так усе на світі.
Михайло. Ні, знаєш, як там ні говори, а талант зразу видко. Серед усіх чуєш... Теплота голоса... Якась... така... як би сказати?... іскра! Щиро раю тобі на сцену.
Іван. Боюся!
Макар. Здавна комедіянщик, і боїшся?
Тетяна. Вже коли Михайло каже, то він зна.
Терешко. А зна, от він послухає мого Матюшу...
Петро. І чого б я боявся?
Іван. Нема певности! А що як сяду не у свої сани? А театр засмоктує чоловіка, і що саме гірше, що в цім ділі пишно буяє самопевність, нахабність, і чоловік теряє самокритику! Кому завгодно можна доказати, що він помиляється й погано робить свою роботу, акторові ж і письменникові ніколи не докажеш, що вони не мають таланту, а через те так багато поганеньких акторів і письменників.
Терешко. Іменно! Свята правда: нікому нічого не докажеш! От у нас там, у трезвости, читав мій Матюша "Гуси", а Крутьків Оксент читав, дай Бог пам’ять... Матюша, що Оксент читав ?
Матюша. "Сиву кобилу".
Терешко. Еге, еге! "Сиву кобилу". Так одні кажуть, що Матюша краще, а другі, що Оксент. Я вже мало не бився зі старим Крутьком! Виходить: що хоч, говори — не докажеш! От ви самі почуете, як Матюша читає. Матюша...
Іван. Отак і наші салдатики: ходити не вміють по сцені, а тільки через те смішно грають, що дуже погано; тим часом, після двох-трьох разів і вони лічать себе артистами і мріють поступити в актори! Це великий самообман, і кожний чоловік легко йому піддається !
Михайло. Я ніяк не ждав почути від тебе такі мислі. Хвала, хвала! Видко, що ти немало працював над собою, над самоосвітою. Після цього я з глибокою певністю скажу, що ти, Іване — талант! Самий страх твій перед ділом, до якого ти, можна сказати, родився, — свідчить про твій талант. Іди на сцену! Благословляю! Повірь мені, що ти талант...
Макар. Не дарма ж з театру виводили й вигнали за театр з ґімназії.
Терешко, хутко виводить Матюшу на середину, хапаючись, щоб хто не став на перешкоді. Ну, Матюша, катай "Гуси", покажи себе! Слухайте!
Матюша, кланяється, як і перші рази. — Гуси.
Михайло, поправляє по-московськи — Ґусі.
Матюша.
"Гуси.
Предлинной хворостиной
Мужик гусей гнав в город продавать."
Михайло поправляє по-московськи.
Терешко. Не перебивай бо, слухай, він же так точнісенько каже, як і ти. Катай далі.
Матюша. Збився!
Терешко. От бач! Починай зразу. Не перебивай!
Матюша, чита "Гуси" до половини [5] й вимовляє московські слова по-українськи, без фарса, не підкреслюючи, а як можна натурально; на половині стає. — Забув!
Терешко. Збили! Нічого, і так гарно. (Цілує Матюшу в голову.) Талант! Хіба я не бачу ? А кругом заздрять і кажуть: Оксент краще! Ну, як тобі здається?
Михайло. Добре, тільки акцент...
Терешко. Оксент, Оксент! І ти Оксент! Хто тобі казав ? Та нехай Оксент тричі вмиється, а проти Матюші не вийде!
Михайло. Я не чув Оксента...
Терешко. Так коли не чув, то й не говори, а то й ти Оксента приплів!! (Іван, Петро, Демид тихо сміються.)
Михайло, сміється. — Та воно так... Крім того, дядьку, я вам іще скажу, що Матюшу рано пускати на сцену: це псує дітей.
Терешко. Отакої! Всі будуть славить своїх дітей, усі будуть у трезвости представлять, а мій Матюша повинен задніх пасти? Ні, брат, ми штурмом візьмемо! Всі представляють — і Матюша буде представлять! Він талант — сам писарь казав!
Входить Карпо.
ЯВА VIII.
Ті ж і Карпо.
Михайло. Ну, що?
Карпо. Достав!