Сцени з рицарських часів

Сторінка 4 з 4

Олександр Пушкін

Непіддаване уму,

І воно з тії хвилини

В серце врізалось йому.

Повен думою палкою,

На жінок він не зважав,

І до гробу ні з одною

Ані слова не сказав.

Він собі на шию чотки

Замість шарфа прив'язав

І увесь свій вік короткий

Сталлю лоб свій закривав.

Повен чистою любов'ю,

Вірний обраній меті,

А. М. Д.* своєю кров'ю

Написав він на щиті.

І в пустелях Палестини,

В час, коли по скелях там

Мчали в битву паладини

В честь своїх коханих дам, —

Lumen coelum, sancta rosa!*

Він ревів, як ураган,

І, мов грім, його погроза

Побивала мусульман.

Він вернувсь у замок дальній,

До похмурих, давніх стін,

І в любові вмер печальній.

Наче той безумець, він*.

(Вигуки)

Рицарі. Славна пісня; та вона занадто сумна. Чи нема чогось веселішого?

Фpанц. Будь ласка, є й веселіше.

Ротенфельд. Люблю за те, що не вдається в тугу! — Ось тобі келих вина.

Фpанц.

Мельник в хату серед ночі...

Жінко! Чоботи чиї?

Чи пропив ти власні очі,

Де тут чоботи, які?

Що привиділось п'яниці!

Це ж бо відра од криниці!

Відра? Сорок літ живу,

Та ні в сні, ні наяву

Бог побачить не привів

На відерцях острогів.

Рицарі. Славна пісня! чудова пісня! — от так мінезингер!

Ротенфельд. А все-таки я тебе повішу.

Рицарі. Звичайно — пісня піснею, а мотузка мотузкою. Одне одному не заважає.

Клотильда. Панове рицарі! я маю прохання до вас — обіцяйте не відмовити.

Рицар. Що зволите наказати?

Інший. Ми готові в усьому підкоритись.

Клотильда. Чи не можна помилувати цього нещасного?., він уже досить покараний і раною і страхом шибениці.

Ротенфельд. Помилувати його!.. Та ви не знаєте черні. Якщо не налякати їх як слід та пощадити їх верховоду, то вони завтра ж збунтуються знов...

Клотильда. Ні, я ручуся за Франца. Франце! чи ж неправда, що, коли тебе помилують, ти вже більше бунтувати не станеш?

Фpанц (надзвичайно зніяковілий). Панно... Панно...

Рицар. Ну, Ротенфельд... що дама вимагає, в тім рицар не може відмовити. Треба його помилувати.

Рицарі. Треба його помилувати.

Ротенфельд. Гаразд: ми його не повісимо — але замкнемо його в тюрму, і даю моє слово честі, що він доти з неї не вийде, доки стіни замку мого не підіймуться в повітря і не розлетяться.

Рицарі. Хай буде так...

Клотильда. Але ж...

Ротенфельд. Пані, я дав слово честі.

Фpанц. Як, довічне ув'язнення! Та на мій погляд краще вмерти.

Ротенфельд. Твоєї думки не питають — відведіть його в вежу...

(Франца виводять)

Фpанц. І все ж я їй зобов'язаний життям!..