Стріла часу

Сторінка 73 з 74

Бердник Олесь

Минали роки. Данило вже супроводив батька в його далеких розвідках на всюдиході, вів спостереження неба, шукаючи орбітальні станції, вивчав науку зореплавання…

І ось коли Василь уже втрачав усяку надію, доля все ж усміхнулася двом осиротілим людям — двом людям і старому Дніпру, який все ще жив, безцільно бродячи по каютах корабля.

Данило, вивчаючи радіостанцію, ввімкнув її. Покрутив ручки антени спрямованої дії. В гучномовці пролунали сильні, рівномірні сигнали. Пі-пі-та-та-та. Пі-пі-та-та-та.

Данило здивувався, знову покрутив ручки антени. І знову в певному місці пролунали дивовижні сигнали…

— Татку! — закричав хлопчик, відчинивши двері до командирської каюти. — Чуєш, татку? Сигнали!..

— Сигнали? Які сигнали, Даню? — здивовано перепитав Василь.

— Радіо, невже не розумієш? — нетерпляче відповів хлопчик. — Я включив антену, а воно: пі-пі-пі!..

— Що ти кажеш? — радісно крикнув батько, і син зрозумів, що він зробив неабияке відкриття.

Горовий, завмираючи від щасливого передчуття, наблизився до радіостанції, покрутив ручку настройки антени. Сигнали! Справді, з ефіру линули чіткі, сильні сигнали. Значить, десь тут поблизу є автоматична станція. І раз вона працює, значить, її залишили навмисне. Василь прислухався до сигналів. Короткі і довгі посилки. Що це? Невже азбука Морзе?

Хлопчик здивовано спостерігав, як батько, не приховуючи сліз, плакав, повторюючи якісь слова:

"Для тих, хто повернеться… Для тих, хто повернеться… Для тих, хто повернеться…"

Потім Горовий заспокоївся, постать його випрямилась, очі загорілися новим вогнем, вогнем надії.

— Спасибі вам, далекі друзі, — прошепотів він. — Ви не забули тих, що мандрували або мандрують у Космосі заради майбутнього. Спасибі вам… Ви люди…

Пеленг показав місце знаходження радіостанції, що посилала сигнали. Горовий разом з Данилом виїхав туди на всюдиході. В чорній базальтовій скелі, на низькому плато, вони знайшли вхід до підземелля. На шпилі, над сховищем, стояла параболічна, чотиристороння антена і установка з сонячними елементами. В невеликому овальному приміщенні, глибоко під землею, Горовий знайшов те, що шукав довгі роки. В центрі, на чорному підвищенні, знаходився сферичний екран. Він автоматично вмикався на двадцять хвилин через кожні дві години. За ці двадцять хвилин перед глядачем проходила коротка історія останніх століть Землі і Наа:

"Люди сягнули Розумом в сусідні галактики, об’єдналися з численними світами, поставили собі на службу космічні запаси енергії. Пізнавалося неймовірне, простим стало неосяжне раніше. Змінювалася мораль, етика, естетика, відношення до людини і буття. Прекрасне, доступне колись небагатьом народам, тепер осяяло життя мільярдів людей.

Та ось контрольні обсерваторії на Меркурії повідомили, що на Сонці відбуваються якісь зміни, які можуть привести до вибуху світила упродовж найближчих сотень років. Вчені Землі і Наа запропонували проект врятування рідних планет. Суть його полягала в тому, щоб перетворити обидві планети в мандрівні кораблі, які подорожуватимуть від зірки до зірки. Наа мала досвід таких перельотів. Але тепер уже не треба було переходити в підземелля, де дух людини не міг вільно розвиватися. Проект передбачав створення штучних орбітальних сонць, які літали б навколо планет і давали необхідне тепло і світло…

Проект був здійснений за сто років. На Землю і Наа перебралися всі дослідники, вчені, жителі Венери, Марса, спостерігачі з Меркурія, астрономи з Плутона. Над планетами спалахнули яскраві теплотворні супутники, Земля і Наа закуталися потужними захисними полями, які мали оберігати жителів і атмосферу від зустрічних астероїдів, метеоритів та космічного пилу. За сигналом з координаційного центру дві планети вийшли зі своєї орбіти і взяли курс на систему Центавра.

Біля Альфа Центавра була призначена перша зупинка. Земля і Наа закружляли навколо нового сонця. Звідси астрономи спостерігали через двісті років, як Сонце спалахнуло, скидаючи розжарену оболонку газів, і потім стало білим щільним карликом.

Назад в сонячну систему відрядили кілька експедицій, які побудували на Марсі, Венері і на супутниках Юпітера сигнальні радіостанції для допомоги тим, хто повернеться…"

Після розповіді про останні події на екрані виникли цифри і символи зірок та систем. То пояснювався точний шлях планет Землі і Наа на наступне тисячоліття…

Екран згас. У підземеллі запанувала моторошна, тривожна тиша. А в тиші зненацька продзвенів веселий, торжествуючий голосок Дані:

— Татку! Значить, ми полетимо вслід за Землею? Еге ж? Ми ще повернемося на рідну планету?!

НАВЗДОГІН ЗА БАТЬКІВЩИНОЮ

"Стріла Часу" летіла від зірки до зірки, розшукуючи втрачену батьківщину. Минуло ще два роки… І ось… сталося… Мандрівники знайшли Землю і Наа в системі великої зеленої зірки. Аналітичні автомати показували, що біля цього сонця є кілька заселених планет, крім тих, які прилетіли сюди…

Василь знемагав від щастя. Слабіючі ноги не тримали його. Він, задихаючись, покликав Даню, показав на пульт.

— Сідай… Я не можу… вибирай рівнину, де нема людей…

Син сів у командирське крісло, очі його спалахнули щастям і гордістю за таку велику честь. Хлоп’ячі руки твердо лягли на пульт.

— Я справлюся, татку! Ти будь певний!

Василь нахилився до перископа, посилив збільшення, затуманеним поглядом дивився на тремтливу, голубувату кулю Землі, що стрімко наближалася. Сиве рідке волосся на голові космонавта розкуйовдилося, щоки палали, зів’ялі вуста тремтіли.

"Яке щастя… невимовне щастя… Я бачу тебе, вітчизно… Я бачу твої хмари, твої поля, океани… Спасибі тобі за все, що я відчув перед смертю… прийми мене в своє кохане лоно… прости… Звідусіль повзе темрява… але я знаю… Велика спіраль життя незгасима… Вона вічно панує над мороком Космосу…"

Почувся стогін. Данило хутко обернувся. Він побачив, що батько падає на підлогу, а на його обличчя наповзає зловісна синява. Хлопець метнувся до нього, підтримав, охопив його голову сильними дитячими руками.

— Тату, рідний… Ти зачекай… Ще трохи, ще одна мить… Ми зараз сядемо… Тату!!!

— Рядом з мамою… над Дніпром… поховай… Останнє зітхання… Останній шепіт…