— Це та, та, — наполягала Мила. — Вона зовсім ненормально все знає.
— Але ми дуже делікатні люди, — втрутилася тендітна лікар Іванова. — Спершу ми заглянемо в клас і переконаємося, що це наша втікачка. Ти нам маєш допомогти.
— А як?
— Проведи нас у школу заднім ходом так, щоб нас Аліса не бачила. І покажи, де ваш клас. Решту ми беремо на себе. Про твою участь у цій операції ніхто не дізнається. Гаразд?
— Якщо це треба для медицини і для безпеки інших людей, я згодна, — сказала Мила. — Тільки ходімте швидше, бо скоро дзвоник.
І вона провела їх двором, через шкільну ботанічну ділянку. Показала, як піднятися на третій поверх, і попередила:
— Тільки не треба її забирати просто з класу. Мені її дуже жаль.
— Не турбуйся, дівчинко, — довила лагідним голосом лікар Іванова. — Ми будемо гуманні й добрі. Ми завжди такі.
Розділ XIX
ДВІ АЛЛИ
Мила попрощалася з ними й побігла нагору, до свого класу.
І біля самісіньких дверей зіткнулася з Алісою та Юлькою.
— Ой! — Мила вшнипилася в Алісу дикими очима, притислася до стіни й чекала, поки вона пройде в клас.
— Що з нею? — спитала Юлька. — Вона на нас дивилась, як на привидів.
— Не знаю, — відповіла Аліса. — У мене все гаразд? І туфлі на ту ногу?
— Все гаразд.
— І в тебе теж. Чимось Руткевич налякана.
Мила поквапилася на своє місце, ні на кого не дивлячись і не чуючи, як хлопці, обступивши Алісу, галасливо згадували вчорашній день. Боря Мессерер подарував їй новий портрет: Аліса в шаховій короні. Портрет був несхожий, та всі дуже сміялися.
— Де Фіма? — спитала Аліса, оглядаючись.
Вже продзвенів дзвоник, ось-ось мала зайти Алла Сергіївна, а Фіми не було.
— Збожеволіти можна! — злякалась Юлька. — А раптом вони до нього добралися? Мило, ти не бачила Фіму Корольова?
— Ні, — сказала Мила, гортаючи підручник.
Але її очі нічого не бачили — вона чекала, що от-от відчиняться двері й зайдуть лікар Іванова та директор лікарні, з якої втекла небезпечна Аліса.
— Алісо, — спитав Коля Садонський на ввесь клас, — у тебе є знайомий товстун?
— А що? Ти де його бачив?
Мила Руткевич почула і завмерла: невже цей Садовський підслухав?
— Ти де його бачив? — повторила Аліса.
— Я його відшив, — сказав Коля, — заплутав, як Іван Сусанін поляків у лісі.
Двері в клас поволі розчинилися.
"Вони! — подумала Мила. — Зараз почнеться".
Але це всього-на-всього Фіма Корольов.
— Смертельний номер! — закричав він, кидаючись до вчительського столу. — Вперше на екрані!
— Фімо, ти з глузду з'їхав! — гукнула Катя Михайлова. — Зараз Алла прийде.
— Не прийде, — мовив Фіма. — Вона в коридорі на першому поверсі з якимось товстуном розмовляє. Ми маємо п'ять хвилин. Прошу уваги!
Фіма відкрив портфель і витяг очманіле кошеня.
— Увага! — вів далі Фіма. — Ви бачите перед собою суперкицьку на ім'я Аліса. Вона вміє лічити до ста!
І тут зайшла Алла Сергіївна.
Вчителька зупинилася біля дошки, не помічаючи Фіми, який ловив кошеня, що забігло під стіл.
— Це шостий клас "Б"? — спитала Алла Сергіївна, ніби це не вона майже щодня приходила сюди.
Але нічого дивного в цьому запитанні не було.
Як тільки Мила Руткевич провела піратів у школу, вони поспішили до вчительської і стали за рогом, спостерігаючи за вчителями. Коли Алла звідти вийшла, тримаючи в руці журнал, на якому було великими літерами написано "6-й клас "Б", Веселун У відразу ж перепинив їй дорогу:
— Хвилиночку, шановна вчителько. Я вам повинен сказати два надзвичайно важливі слова.
А Крис, обернувшись на Аллу, поквапився на третій поверх. І щоб не вскочити в халепу, найперше спитав:
— Це шостий клас "Б"?
Справжня Алла ніколи б не спитала про таке. Вона сказала б: "Корольов, негайно припини це неподобство!" І тому клас був просто вражений таким дивним запитанням. Аліса відразу збагнула, що справи кепські, пригнулася, сховала обличчя. А Коля Садовський, який умів жартувати не вчасно, голосно відповів:
— Ні, це другий клас "А".
Раптом, на превеликий подив усіх, Алла Сергіївна сказала:
— Не може бути! Ти знову брешеш, хлопчику!
Щоб Алла так сказала про Садовського? Це немислимо!
Алла роздивлялася клас, просто-таки впиваючись очима в дітей. Побачила Милу Руткевич і спитала в неї:
— Де Аліса?
— Он там, під партою, — відповіла Мила слухняно.
— Ага! — вигукнула Алла Сергіївна. — Отже, й він тут!
Алла побігла до того столу, під яким сховалась Аліса, та при цьому й далі зирила очима по обличчях.
— Де Коля? — спитала вона у Мили.
Мила з жаху зажмурилася. Ні, цього не може бути! Алла говорила не своїм голосом, а голосом лікаря Іванової.
— Ага! — закричала Алла. — Ось ти де!
Але цієї миті за дверима пролунав страшенний шум. Двері широко розчинилися, і всі побачили, як до класу рветься друга Алла Сергіївна, а її тягне назад у коридор дуже товстий чоловік у капелюсі, що з'їхав на вухо, та довгому чорному плащі. А того чоловіка обхопив фізкультурник Едуард Петрович. Усе це було схоже на ілюстрацію до казки про ріпку.
— Відпустіть мене! — одбивалася Алла Сергіївна. — Це хуліганство.
— Я вам повинен ще сказати! — кричав товстун. — Ви мене забули! Я ваш братко, що пропав змалку! Ви мене гойдали на руках!
Едуард Петрович, почервонівши від натуги, підняв товстуна од підлоги — адже недарма він раніше займався вільною боротьбою.
Велетенським зусиллям Едуард відтягнув назад одну з рук товстуна і провів рідкісний за красою борцівський прийом. Товстун відпустив Аллу Сергіївну, злетів у повітря й гепнувся носом об підлогу.
— Ура! — закричали двадцять шість глядачів із шостого "Б". — Ура Едуардові Петровичу! Чиста перемога!
Тут пролунав гучний стук, бо дві Алли Сергіївни буцнулися перед дошкою, обидві загубили окуляри і впустили класні журнали.
— Цього я не витримаю! — вигукнула справжня Алла і впала непритомна.
Удавана Алла перестрибнула через неї, пролетіла чотири метри головою вперед і врізалась у живіт Едуардові Петровичу. Фізкультурник не чекав нового нападу. Він утратив рівновагу й сів на підлогу.
З неймовірною для жінки силою псевдо-Алла підхопила за ноги товстуна, що лежав без руху, і потягла його в коридор.
За секунду і слід їхній прохолов. Лише чути було, як гупає по сходинках лиса голова товстуна.