— Дзвонив Федір Дем'янко,— згадала Ганна Іванівна.— Він сьогодні вже поїхав на Чайку. Хороша людина. Тебе, Іванку, люблять хороші люди.
— Прокинься, любчику,— сказав настійно Рюрик.— Трохи мене проведеш.
Аліна спустила ноги на підлогу. Вона була здивована серйозністю тону, але більше — загальмована цим раннім сном.
Рюрик пояснив:.
— Ситуація грізна. Я уважно переглянув оці документи. Я хочу тобі пояснити все те, що я зрозумів сам. Але не тут. Але не тут.
Аліна покірно пішла за ним. Вони не чули старших і не схотіли їх шукати. Коли вийшли з під'їзду — Аліна на мить спинилася, вдихаючи повітря. Вечір був тихий, наповнений пахощами трави і теплої міської вологи, він був повен передчуттями, як то буває наприкінці квітня, а не у вересні; дівчина притулила долоню до грудей і зробила нею непевний круговий рух, намагаючись щось у собі вгамувати чи, навпаки, збудити, та зітхнула від марності цих намагань і буденно мовила:
— Ну?
— Розвіяні мільйони, коли не мільярди. Академік Ковтун. Академік Шальварський. Експертна комісія міністерства. Вони всі як один твердили свого часу: лопатка Нечаєнка працювати не буде".
Аліна усвідомлювала серйозність розмови, вона мружила жовто-зелені очі, напружувала свою увагу, але короткий вечірній сон загальмував її, і тому вона не чула
Рюрикових усіх модуляцій, його повторів і наголосів — до неї долинало найсуттєвіше.
— Нечаєнко сам член-кор і може не погодитися з думкою академіків чи експертів міністерства. У тій самій папці є й інші висновки. Стаття в англійському журналі, де лопатку Нечаєнка називають великим світовим досягненням/
• Рюрик обережно вів дівчину під руку. Він закусив сірника, розплескав його кінчиц сталевими зубами. Давно не палив, а звичка повсякчас тримати щось в зубах не полишала його.
— Можливо, причини катастрофи заховані так глибоко, що їх будуть дошукуватися роками. Всі ці роки завод лихоманитиме, і сам Нечаєнко перебуватиме в стані хронічного інфаркту.
Аліна дивувалася: "Він це сказав?"
— Ця комісія, як і всяка комісія у світі, прагне одного і шукає єдиного: переконливої версії, яку можна швидко і безболісно довести. Версія сама напрошується: лопатка Нечаєнка. Ми ж із обуренням відкидаємо цю версію і починаємо боротьбу. Ми вимотаємо з себе і з усіх кілометри нервів, а в фіналі,— і ти повинна дивитися правді у вічі,— у фіналі буде поразка. Поразка!
— Ти хочеш за спокій... заплатити батьковою репутацією? — тихо спитала Аліна.
— Репутація — голе слово. Це навіть не зарплата. Усе показує, що причина саме в лопатці!
— Що ж з ним зроблять? Невже... посадять?
— Яка дурниця! йому створять можливість займатися чистою науковою творчістю.
— А хто ж тоді буде... головним конструктором?
— Хтось та буде.
— Ну — все ж таки!
— Можливо, я.
Аліна зиркнула здивовано і з цікавістю:
— Це... у тебе... така мрія?
— Слухай. Шальварський сказав так: "Не будьте наївні. З н а м и не борються". І далі він сказав так: "Обов'язки головного конструктора вам доведеться взяти на себе. Міністерство дозволить це без дискусії. Якщо тільки, звичайно, наші припущення щодо вас правильні".
— Які припущеная?..
— Відносно моєї... ділової зрілості. Дівчина, не дивлячись на нього, запитала:
— Тобі тяжко?
— Мені ще ніколи у житті не було так тяжко. Мені найважливіше, щоб ти це зрозуміла.
— Я розумію, тільки все це ще треба збагнути... Просто я знаю, що ти чесний чоловік... І батько так каже.
— І що я тебе кохаю над усе.
Вона спробувала знову сховатися у своїй загальмова* ності, там було спокійніше, але тепер це не вдалося, і те, що казав Рюрик, тяжко давило на неї.
Він казав:
— У нього тяжка воля, я не знаю, чи відомо це вам, його домашнім, але там, на заводі, він усіх — він усіх підминає! Знай: я твій, але ситуація змушує...
Аліна нарешті наважилася:
— Вони хочуть, щоб ми почекали рік...
— Га?
— Рік. Ми з тобою — щоб рік.
— Ого-го!.. Оце так! Це ж чому?!.
— Так вони хочуть. 4
— У такому разі я пропоную поженитися найближчими днями і поставити усіх перед фактом.
— Візьмеш мене до себе? У тебе нам буде тісно...
— Місяць чи два, а там буде квартира.
— А що ж! Взагалі-то можна.— Це прозвучало якось несерйозно, по-дівчачому. Вона хихикнула і спитала тоненько: — А ти часом не робот?!. Ні?.. Точно?.,
О дев'ятій ранку Рюрик Корнійович Рибченко зайшоз у приймальню директора заводу. Засліплений зухвалою надією, він перестав розуміти дійсний масштаб Нечаєнка. Він був бездоганно зачесаний, у новому костюмі. Однак Шальварський його не впізнав — він примружив світло-голубе око і трохи скривив губи: "А от і товариш... еее?.." Академік погано пам'ятав обличчя людей, від яких не залежав.
— Це я — Рибченко, Рюрик Корнійович,— назвався Рюрик. Шальварський посміхнувся і підвівся назустріч. Рюрик вирішив відразу йти з козирів. — Я маю копії листа академіка Ковтуна і висновку експертної комісії. Обидва документи доводять теоретичну неможливість лопатки Нечаєнка,
Олесь Погорілець був розчарований. Він гадав, що уламки лопаток і самого диску турбіни мажуть розповісти вченим про все. Та ось вони радяться уже багато годин, вересневий день перекотив сонце від сходу до заходу, а ясності немає. Іван Гнатович стомлений і похмурий, всі члени комісії позирають на годинники, бо давно хочуть їсти.
Заступник голови міністерської комісії, який очолював оце виїздне засідання на Чайці, Федір Юрійович Дем'ян-ко підсумував:
— Товариші, отже, ми знаємо, що ніяких порушень режиму експлуатації, великих чи малих недоглядів на підстанції та в машинах і вузлах блоку не було. Оіже, ми робимо єдино можливий висновок: причина аварії схована у самій турбіні. Подальша робота повинна показати, чи йдеться про конкретну машину Н-800 № І, чи про конструкторські прорахунки в цілому. Вважаю, що подальше перебування нашої групи на Чайці недоцільне. Пропоную завтра зранку повернутися в Харків. У мене все. Хто має заперечення чи інші пропозиції?
Всі пішли обідати, а Погорілець вийшов на повітря. Сонце зависло над самим обрієм, навскісне проміння просвічувало Чайку. Погорілець рушив асфальтовим струмочком, він підсвідомо поспішав вийти із тіні велетенського корпусу. І все ще відчував невдоволення.