СТАРИЙ. Ми живемо відлюдно.
СТАРА. Мій чоловік не мізантроп, але він любить самотність.
СТАРИЙ. У нас є радіо, я ловлю вудкою рибу, та й човни ходять досить добре.
СТАРА. У неділю прибуває два човни вранці, один увечері, це не враховуючи приватних човнів.
СТАРИЙ (До Пані). Коли гарна погода, є місяць.
СТАРА (До Пані). Він завжди виконує свої обов'язки маршала будинку. Це тішить його… Звичайно, в такому віці можна б піти на відпочинок.
СТАРИЙ (до Пані). Я матиму досить часу для відпочинку в могилі.
СТАРА (до Старого). Не кажи цього, моє серденько… (До Пані.) Сім'я, власне те, що від неї лишилося, і друзі мого чоловіка ще приходили до нас час від часу десять років тому…
СТАРИЙ (до Пані). Взимку гарна книга біля обігрівача, спогади про ціле життя…
СТАРА (До Пані). Скромне життя, втім, досить змістовне… Дві години щоденно він працює над своїм посланням.
Лунає дзвінок. Протягом короткого часу чути плескіт човна на воді.
СТАРА (до Старого). Хтось прийшов. Іди швидше.
СТАРИЙ (до Пані). Прошу вибачити, мадам! Хвилинку! (До Старої.) Швидше іди по стільці.
СТАРА (до Пані). Одну хвилинку, моя люба.
Чути різкий дзвінок.
СТАРИЙ (зовсім стомлений, поспішає до дверей праворуч, водночас Стара йде до прихованих дверей ліворуч, ледь встигаючи, шкутильгаючи). Це дуже владна особа. (Поспішає, відчиняє двері номер два. Входить невидимий Полковник. Можливо, доречно, щоб тихенько лунала сурма і кілька звуків з "Привіт, полковнику". Відчинивши двері й побачивши невидимого Полковника, Старий шанобливо виструнчився.) А! Мій Полковнику! (Невпевнено піднімає руку, бажаючи віддати честь — хисткий рух.) Добридень, мій Полковнику. Це дивовижна честь… я… я не чекав… однак… Одне слово, я надзвичайно пишаюсь тим, що приймаю у своїй домівці такого героя. (Тисне невидиму руку, яку йому простягає невидимий Полковник і церемонно вклоняється, потім випробовується.) Дозволю собі зізнатися без удаваної скромності, що я не вважаю себе не гідним вашого візиту! Пишаюсь — так… Не гідним — ні!
Стара з'являється із стільцем з правого боку.
СТАРА. О, яка гарна уніформа! Які нагороди! Хто це, моє серденько?
СТАРИЙ (до Старої). Хіба ти не бачиш, що це Полковник?
СТАРА (до Старого). А!
СТАРИЙ (до Старої). Порахуй галуни! (До Полковника.) Це моя дружина Семірамі. (До Старої.) Підійди, я тебе познайомлю з моїм Полковником. (Стара підходить, тягнучи в одній руці стілець. Робить реверанс, не випускаючи стільця.) Моя дружина. (До старої.) Полковник.
СТАРА. Дуже приємно, мій Полковнику. Ласкаво просимо. Ви — друг мого чоловіка, він маршал…
СТАРИЙ (невдоволено). Будинку, будинку…
СТАРА (невидимий Полковник цілує руку Старої. Це зрозуміло з руху, яким вона простягає руку для поцілунку. Від хвилювання Стара випускає стілець.) О! Він вихований… Одразу видно, що людина належить до вищого світу. (Знову бере стілець, звертається до Полковника.) Стілець для вас.
СТАРИЙ (до невидимого Полковника). Будьте ласкаві, ідіть за мною. (Всі прямують до авансцени, Стара тягне стілець.) Так, у нас хтось є. Очікується ще багато інших осіб!
Стара ставить стілець з правого боку.
СТАРА (до невидимого Полковника). Сідайте, прошу.
Старі знайомлять між собою двох невидимих осіб.
СТАРИЙ. Молода Пані, наш друг.
СТАРА. Дуже добрий друг…
СТАРИЙ (та сама гра). Полковник… видатний військовий.
СТАРА (показуючи стілець, щойно принесений для Полковника). Візьміть-бо стілець…
СТАРИЙ (до Старої). Ні, ти добре бачиш, що Полковник бажає сісти поряд Пані!
Полковник невидимо сідає на третій, починаючи з лівого боку сцени, стілець. Пані ніби сидить на другому стільці, між ними. відбувається нечутна розмова. Старі стоять позаду стільців — Старий ліворуч від Пані, Стара — Праворуч від Полковника.
СТАРА (дослухаючись до розмови гостей). О! Це занадто.
СТАРИЙ (так само). Можливо. (Поверх голів гостей старі жестами коментують розмову, яка, вочевидь, їх не задовольняє. Раптом.) Так, мій Полковнику, їх тут ще немає, зараз прийдуть. Промовець говоритиме замість мене, він пояснить сенс мого послання. Обережно, Полковнику, чоловік цієї Пані може з'явитися з хвилини на хвилину.
СТАРА (до Старого). Хто цей пан?
СТАРИЙ (до Старої). Я ж тобі казав, це Полковник.
Невидимо відбуваються непристойні речі.
СТАРА (до Старого). Я це знала.
СТАРИЙ. Тоді чому ти питаєш?
СТАРА. Щоб знати. Полковнику, не кидайте на підлогу недокурки.
СТАРИЙ (до Полковника). Я забув, мій Полковнику. Останню війну ви виграли чи програли?
СТАРА (до невидимої Пані). Не дозволяйте себе кривдити, моя крихітко!
СТАРИЙ. Подивіться на мене, подивіться на мене, невже я маю вигляд поганого солдата? Одного разу, мій Полковнику, в одній баталії…
СТАРА. Він перебільшує! Це непристойно! (Тягне Полковника за невидимий рукав.) Послухайте його! Не дозволяйте себе ошукати, моє серденько!
СТАРИЙ (швидко продовжуючи). Я сам убив двісті дев'ять, їх так називали тому, що вони дуже високо стрибали, щоб утекти, однак вони менш численні, ніж мухи, авжеж, воно не настільки цікаво… Полковнику, завдяки твердості свого характеру я їх… О! Прошу, прошу.
СТАРА (до Полковника). Мій чоловік ніколи не бреше — так, ми літні люди, але нас шанують.
СТАРИЙ (різко, до Полковника). Крім іншого, герой також має бути ввічливим, якщо хоче бути справжнім героєм.
СТАРА (до Полковника). Я давно вже вас знаю. І в гадці не мала, що ви здатні на таке. (Звертається до Пані. Водночас чути плескіт човнів.) І в гадці не мала, що ви здатні на таке. У нас своя гідність і самолюбство.
СТАРИЙ (тремтячим голосом). Я ще здатний носити зброю. (Дзвінок.) Пробачте, піду відчиню. (Робить незграбний рух, стілець невидимої Пані перекидається.) О! Даруйте.
СТАРА (кидаючись стрімголов). Ви не забилися? (Старі допомагають невидимій Пані підвестися.) Ви забруднилися, скрізь пилюка.
Стара допомагає невидимій Пані струсити пилюку. Знову дзвінок.
СТАРИЙ. Пробачте, пробачте. (До Старої.) Іди по стілець.
СТАРА (до обох невидимих). Даруйте, ми на хвилинку.
Тоді як Старий іде відчиняти двері номер три, Стара виходить по стілець у двері номер п'ять і повернеться крізь двері номер вісім.
СТАРИЙ (прямуючи до дверей). Він хотів довести мене до нестями. Я майже розгнівався. (Відчиняє двері.) О! Це ви, мадам? Очам не вірю, однак… Я зовсім не сподівався… Справді, це… О! Мадам, мадам… Я багато думав про вас протягом усього життя, все життя, мадам, вас називали "красунею"… Це ваш чоловік… Безперечно, мені сказали про це… Ви зовсім не змінилися… О! Так, так, ваш ніс видовжився і набряк… Я не завважив цього запертого погляду, але зараз бачу… страшенно видовжився… О! Яка шкода! Втім, це не навмисне… Як це сталося? Поволі… Пробачте мені, месьє, любий друже, дозвольте називати вас любим другом, я знав вашу дружину задовго до вас… вона була така сама, але із зовсім іншим носом… я вас вітаю, месьє, ви маєте вигляд людини, яка дуже себе любить. (Стара із стільцем з'являється із дверей номер вісім.) Семірамі, ось іще двоє, потрібен стілець… (Стара ставить стілець за чотирма іншими стільцями і виходить у двері номер вісім, щоб за кілька хвилин повернутися з дверей номер п'ять з іншим стільцем, який вона поставить поряд із попередніми. У цей час Старий із двома гостями підійде до неї.) Підходьте, підходьте, нас уже багато, зараз вас познайомлю… О! Красуня, Красуня, мадемуазель Красуня — так вас називали… ви згорбилися удвічі… О! Месьє, вона все ще гарна, під окулярами сховані її красиві очі. Її волосся геть сиве, та під сивиною є чорне, голубе, я певен… підходьте, підходьте… Що це, месьє? Подарунок для моєї дружини? (До старої, яка щойно ввійшла із стільцем.) Семірамі, це Красуня, ти знаєш, Красуня… (До Полковника і невидимої Пані.) Це мадемуазель, пробачте, мадам Красуня… не смійтеся… І її чоловік. (До Старої.) Подруга дитинства, я тобі багато про неї розповідав… І її чоловік… (Знову до Полковника і першої невидимої Пані.) І її чоловік…