СТАРИЙ. Та це ж не я говоритиму, я найняв професійного Промовця, він буде казати від мого імені, побачиш.
СТАРА. Отже, ти справді призначив усе на цей вечір? Принаймні ти запросив усіх… усіх видатних людей, усіх власників і всіх вчених?
СТАРИЙ. Так, усіх власників і всіх вчених.
Мовчання.
СТАРА. Охоронців? Єпископів? Хіміків? Казанярів? Скрипалів? Делегатів? Президентів? Поліцаїв? Торговців? Будівлі? Авторучки? Хромосоми?
СТАРИЙ. Так, так, і поштових службовців, і шинкарів, і артистів — усіх тих, хто хоч трішки вчений і трішки власник!
СТАРА. І банкірів?
СТАРИЙ. Я їх запросив.
СТАРА. Пролетарів? Службовців? Військових? Революціонерів? Реакціонерів? Психіатрів та їхніх психів?
СТАРИЙ. Так, так, усіх, усіх, усіх, тому що всі навколо переважно вчені або власники…
СТАРА. Не нервуйся, моє серденько, я не хочу тебе дратувати. Ти такий недбалий, як усі генії; збори надто важливі, треба, щоб цього вечора прийшли всі. Ти можеш розраховувати на них? Вони пообіцяли?
СТАРИЙ. Пий свій чай, Семірамі.
Мовчання.
СТАРА. Папу, папери і пустунчиків?
СТАРИЙ. Я їх запросив. (Мовчання.) Хочу передати їм послання. Все життя мені бракує повітря… А зараз вони все знатимуть завдяки тобі і Промовцеві — лише ви мене й зрозуміли.
СТАРА. Я так пишаюсь тобою…
СТАРИЙ. Збори відбудуться за кілька хвилин.
СТАРА. Отже, вони справді прийдуть цього вечора? Ти вже не хочеш плакати, вчені і власники замінять мам і тат. (Мовчання.) Може, відкласти збори? Чи не занадто ми від них стомимось?
Хвилювання збільшується. Протягом кількох хвилин Старий ходить навколо Старої маленькими нерішучими кроками. Наважується зробити крок або два до дверей, повертається і знову ходить по колу.
СТАРИЙ. Ти справді гадаєш, що від зборів можна стомитись?
СТАРА. Ти трохи застудився.
СТАРИЙ. А як слід учинити, щоб відмінити запрошення?
СТАРА. Запросимо їх іншого вечора, ти міг би зателефонувати їм.
СТАРИЙ. Боже мій, пізно, вони, певно, вже вирушили.
СТАРА. Слід бути розсудливішим.
Чути плескіт човна по воді.
СТАРИЙ. Здається, вони близько. (Плескіт човна посилюється). Їдуть!
Стара також підводиться і йде, шкутильгаючи.
СТАРА. Може, це Промовець?
СТАРИЙ. Він так швидко не ходить. Це має бути хтось інший. (Чути дзвінок.) А!
Знервовані старі прямують до дверей, схованих з правого боку вглибині. Йдучи, вони розмовляють.
СТАРИЙ. Ходімо.
СТАРА. Я геть розпатлана, зачекай трішки…
Вона дає лад зачісці, сукні і, все ще шкутильгаючи, підсмикує на ходу грубі червоні панчохи.
СТАРИЙ. Могла б приготуватися заздалегідь, часу було досить.
СТАРА. Як погано я вбрана… старе пожмакане плаття…
СТАРИЙ. Воно лише потребує праски. Поспішай-бо! Ти змушуєш людей чекати.
Щось бурмочучи, старі підходять до дверей у заглибленні. Якусь мить глядачі їх не бачать. Чути, як вони відчиняють двері і, впустивши когось, зачиняють їх.
ГОЛОС СТАРОГО. Добридень, мадам. Заходьте, будь ласка. Раді вас бачити. Ось моя дружина.
ГОЛОС СТАРОЇ. Добридень, мадам, дуже рада з вами познайомитися. Обережно, не попсуйте капелюшка. Можете витягти шпильку, так зручніше. О! Ми не сядемо на вашого капелюшка.
ГОЛОС СТАРОГО. Покладіть шубу тут, зараз я вам допоможу. Ні, вона не зіпсується.
ГОЛОС СТАРОЇ. О, який гарний костюм… триколірна блузка… Може, скуштуєте бісквітів? Ви не товста… ні, хіба пухкенька… Покладіть вашу парасольку.
ГОЛОС СТАРОГО. Прошу за мною. (Спиною до залу.) Я обіймаю скромну посаду…
Старі одночасно розступаються, щоб дати місце між собою невидимій гості.
Потім вони рухаються вперед, уже обличчям до глядачів. Звертаються до невидимої Пані, яка іде посередині.
СТАРИЙ (до невидимої Пані). Погода була гарна?
СТАРА (до неї ж). Ви дуже втомилися? Так, трохи.
СТАРИЙ (до неї ж). На воді…
СТАРА (до неї ж). Дуже люб'язно з вашого боку.
СТАРИЙ (до неї ж). Зараз принесу вам стілець.
Старий прямує ліворуч, виходить у двері номер шість.
СТАРА (до неї ж). Тим часом сідайте на цей стілець. (Вказує на один з двох стільців і сідає з правого боку від невидимої Пані.) Спекотно, еге ж? (Посміхається до Пані.) Яке гарне віяло! Мій чоловік… (Старий з'являється у дверях номер сім із стільцем.) …подарував мені таке саме сімдесят три роки тому… Я ще маю те віяло. (Старий ставить стілець з лівого боку від невидимої Пані.) Це було на мій день народження!
Старий сідає на принесений стілець. Таким чином, невидима Пані сидить посередині. Старий, обличчям до Пані, всміхається їй, хитає головою, потихеньку потирає руки з таким виглядом, ніби уважно слухає її слова. Стара поводиться так само.
СТАРИЙ. Життя ніколи не було дешеве, мадам.
СТАРА (до Пані). Ви маєте рацію… (Пані їй відповідає). Слушне зауваження. Можливо, прийшов час змінитися… (Іншим тоном.) Мій чоловік, можливо, займеться цим… він вас сповістить.
СТАРИЙ (до Старої). Замовкни, замовкни ж, Семірамі, ще не час обговорювати це. (До Пані.) Пробачте, мадам, що я розбурхав вашу цікавість. (Пані реагує.) Люба мадам, не наполягайте…
Старі посміхаються. Навіть сміються. Видно, що вони дуже вдоволені тим, що розповіла їм Пані. Потім пауза в розмові. Обличчя кам'яніють.
СТАРИЙ (до Пані). Так, ви маєте цілковиту рацію.
СТАРА. Так, так, так… О! Та ні.
СТАРИЙ. Так, так, так. Зовсім ні.
СТАРА. Так?
СТАРИЙ. Ні?!
СТАРА. Ви це сказали.
СТАРИЙ (сміється). Це неможливо.
СТАРА (сміється). О! Тоді. (До Старого.) Вона чарівна.
СТАРИЙ (до Старої). Пані причарувала тебе. (До Пані). Прийміть мої вітання!
СТАРА (до Пані). Ви не така, як нинішня молодь…
СТАРИЙ (важко нахиляється, щоб підняти невидимий предмет, який впустила додолу невидима Пані). Облиште, не турбуйтесь… я зараз підніму… О! Ви випередили мене… (Знову випростовується.)
СТАРА (до Старого). Вона не твого віку.
СТАРИЙ (до Пані). Старість — досить великий тягар. Бажаю вам лишатися вічно молодою.
СТАРА (до Пані). Він каже це щиро, це промовляє його добре серце. (До Старого.) Моє серденько!
Кілька хвилин мовчанки. Старі, профілем до залу, дивляться на Пані, ввічливо усміхаючись. Зрештою повертають голови до залу, знову дивляться на Пані, відповідаючи посмішками на її посмішку. Відповідають на її запитання.
СТАРА Дуже люб'язно з вашого боку цікавитись нами.