СТАРА (робить реверанс). Їй-Богу, він добре зображує. Має красиву ходу. Добридень, мадам, добридень, месьє. (Вказує новоприбулим на двох інших невидимих осіб.) Друзі, так…
СТАРИЙ (до Старої). Він приніс тобі подарунок.
Стара бере подарунок.
СТАРА. Це квітка, месьє? Чи колиска? Яблуня? Крук?
СТАРИЙ (до Старої). Та ні, ти ж добре бачиш, що це картина!
СТАРА. О! Як гарно, дякую, месьє… (До першої невидимої Пані.) Подивіться, моя люба подруго, якщо бажаєте.
СТАРИЙ (до невидимого Полковника). Подивіться, якщо бажаєте.
СТАРА (до чоловіка Красуні). Лікарю, лікарю, мене часто нудить, у мене буває відрижка, нудота, в мене мерзнуть очі, мерзнуть пальці, я страждаю на ревматизм, печінку, лікарю, лікарю!..
СТАРИЙ (до Старої). Цей пан не лікар, він фотограф.
СТАРА (до першої Пані). Якщо ви вже надивилися на неї, можете її повісити. (До Старого.) Це не має жодного значення, він все одно чарівний, він блискучий. (До Фотографа.) Я не хотіла вам казати компліментів…
У цей час Старий і Стара мають стояти за стільцями, спинами одне до одного, зовсім близько. Вони розмовляють — Старий із Красунею, Стара з Фотографом. Час від часу звертаються і до двох перших гостей.
СТАРИЙ (до Красуні). Я дуже схвильований… Проте ви лишилися тією ж… Я вас кохав сто років тому… Ви так змінилися… Ви зовсім не змінилися… Я вас любив… Я вас люблю…
СТАРА (до Фотографа). О месьє, месьє, месьє…
СТАРИЙ (до Полковника). Щодо цього я згоден з вами.
СТАРА (до Фотографа). О, справді, месьє, справді… (До першої Пані.) Дякую, що ви її повісили… Даруйте, якщо потурбувала.
Освітлення побільшало. Воно стає дедалі яскравішим з появою нових гостей.
СТАРИЙ (до Красуні, майже скиглячи). Гай-гай, де торішній сніг?
СТАРА (до Фотографа). О! Месьє, месьє… О месьє…
СТАРИЙ (показуючи Красуні пальцем на першу Пані). Це молода подружка… Вона дуже лагідна.
СТАРА (показуючи Фотографу пальцем на Полковника). Це державний Полковник верхи на коні… товариш мого чоловіка… нижчий за чином, мій чоловік — маршал…
СТАРИЙ (до Красуні). Ваші вуха не завжди були такі загострені. Ви пам'ятаєте, моя Красуне?
СТАРА (манірна, кумедна — до Фотографа. У цій сцені стає все більш гротескною — демонструватиме грубі червоні панчохи, підніматиме численні спідниці так, що видно білизну в дірках, оголюватиме старі груди. Відкинута назад голова, руки на стегнах, на вустах еротичні скрики. Широко розставивши ноги, вона сміятиметься, як повія. Така невластива Старій поведінка повинна розкрити її приховану сутність. Урветься вона так само несподівано, як і почалася). Це вже не для мого віку… Ви вважаєте?
СТАРИЙ (до Красуні, дуже романтично). В наш час Місяць був живою зіркою… Так, так, коли б ми наважилися, то були б дітьми. Чи не бажали б ви наздогнати втрачений час? Чи можливо ще це для нас? Чи можливо? Ні, ні, вже не можемо. Час проминув швидко, наче поїзд. Він проклав рейки на шкірі. Ви вважаєте, що пластична хірургія може зробити диво? (До Полковника.) Я військовий, ви — теж, військові ж бо завжди молоді… Маршали — ті ж самі боги… (До Красуні.) Так мало статися… Гай-гай, ми все втратили. Ми могли бути такі щасливі, я вам кажу, ми могли, ми могли… Можливо, квіти ростуть під снігом!
СТАРА (до Фотографа). Підлесник! Крутій! Я здаюсь молодшою від свого віку? Ви пустунчик! Ви хвилюєте мене.
СТАРИЙ (до Красуні). Хочете бути моєю Ізольдою, а я щоб був вашим Трістаном? Краса в серцях… Ви розумієте?.. Ми розділили б на двох радість, красу, вічність… Чому ми не наважилися? Недостатньо бажали цього… Ми все втратили… втратили… втратили.
СТАРА (до Фотографа). О, ні, ні! О-ля-ля, ви примушуєте мене тремтіти. Ви теж залоскотаний? Боїтесь лоскоту чи лоскотунчик? Мені трохи соромно… (Сміється.) Подобається вам моя нижня спідниця?
СТАРИЙ (до Красуні). Злиденне життя швейцара!
СТАРА (повертає голову до першої невидимої Пані). Щоб приготувати крепдешин? Яйце бика, годинка молока та сік шлунковий. (До Фотографа.) У вас такі спритні пальці… одна-а-ак!
СТАРИЙ (до Красуні). Моя благородна супутниця, Семірамі, замінила мені матір. (Повертається до Полковника.) Полковнику, я ж вам втовкмачую, що істиною або оволодівають, або знаходять її.
СТАРА (до Фотографа). Ви й справді вважаєте, що можна мати дітей у будь-якому віці? Дітей у будь-якому віці?
СТАРИЙ (до Красуні). Саме це мене й врятувало: внутрішнє життя, спокійний внутрішній інтер'єр, стриманість, мої наукові дослідження, філософія, моє послання…
СТАРА (до Фотографа). Я ніколи не зраджувала чоловікові, маршал… Не так сильно, я зараз впаду… Я лише його нещасна мама! (Ридає.) Пра… пра… (Відштовхує Фотографа.) …прамама. Цей крик, це моя совість ридає. Моя гілка яблуні зламана. Шукайте свого шляху в іншому місці. Я не хочу більше зривати квіти життя…
СТАРИЙ (до Красуні). Вищі інтереси…
Старий і Стара супроводжують Красуню і Фотографа до двох інших гостей і запрошують їх сісти.
СТАРІ. Сідайте, сідайте.
Старий і Стара сідають ліворуч і праворуч чотирьох порожніх стільців. Довга мовчазна сцена, що час від часу порушується словами "ні", "так"[1]. Старі слухають, що кажуть невидимі гості.
СТАРА (до Фотографа). Ми маємо сина… він, поза сумнівом, живе… він пішов від нас, звичайна справа… скоріш дивна… залишив своїх батьків… він мав золоте серце… дуже давно. А ми ж його так любили… він грюкнув дверима… ми з чоловіком намагалися втримати його силою. Йому було сім років, свідомий вік… Ми йому кричали — сину, дитинко, сину, дитинко… Він навіть не озирнувся.
СТАРИЙ. Ні, на жаль, ми не мали дітей. Звичайно, я хотів би мати сина, Семірамі також… ми все робили… Моя нещасна Семірамі, в ній стільки материнського! Можливо цього й не треба було. Я сам був невдячним сином… О! Лише біль, журба, докори сумління… Нам лишилося тільки це.
СТАРА. Він сказав: ви вбиваєте пташок. Чому ви вбиваєте пташок? Ми не вбиваємо пташок… Ми навіть мусі ніколи не заподіяли лиха. Очі його були повні сліз. Він не дозволяв їх витирати. До нього не можна було підійти. Він казав: якщо ви вбиваєте всіх пташок… всіх пташок… Він погрожував нам своїми маленькими кулачками. Ви брешете, ви мене обдурили! На вулиці повно вбитих пташок, повно діток, які конають. Це пташиний спів!.. Ні, це стогін. Небо червоне від крові… Ні, моя дитинко, воно голубе… Він іще кричав: ви мене обдурили, я вас обожнював, гадав, що ви добрі… На вулицях повно мертвих пташок, ви їм повиколювали очі… Ви злі, тато й мамо! Я не хочу більше лишатися біля вас… Я кинулася йому до ніг. Батько плакав. Ми не змогли зупинити його… Іще було чути, як він кричав: ви відповідальні за це… А що таке відповідальні?