Коли Гриць знімав гімназичну форму, ставав таким же, як Єфрем, куренівським шибайголовою і бешкетником, в усіх витівках наслідуючи свого приятеля — від катання зайцем на трамваї (дорогою до нього на Нижню площу відбувалося чимало дрібних пригод, траплялися бійки з однолітками-подолянами) до небезпечних крадіжок кавунів на базарі.
Єфрем ріс угору і ширшав у плечах куди швидше від Грицька — той і в п'ятнадцять літ був худий, тонкий, як очеретина, діставав приятелю маківкою до вуха. Може, через те соромився дівчат, з якими Єфрем не церемонився — міг і за сідничку вщипнути, а то й привселюдно обійняти зненацька й поцілувати просто в губи.
Гриць о романтичній порі ранньої юності писав смішним високим школярським стилем вірші про неземне кохання і мріяв про лицарську любов до безіменної дівчини своєї розпашілої уяви; а Єфрем уже спізнав радощі й розчарування фізичної близькості з особою протилежної статі, юною циганкою з Подолу, котра у свої чотирнадцять уміла стільки ж, скільки тридцятирічна хвойда з Хрещатика.
Коли Гриць, заручившися словом товариша, що той нікому й ніколи не розповість про його віршування, читав з пересохлим від хвилювання горлом римовані рядки, де йшлося про очі і ночі, вії і мрії, руки і розлуки, Єфрем слухав уважно, з непідробним захватом від уміння товариша, а потім, аби віддячити другові чимось достойним його вмінню підкоряти слова, запропонував познайомити з гарною дівчиною — так, аби всерйоз, а не у віршах спізнати кохання.
Грицеві так сподобалося перше побачення, що він покинув писати вірші і намітив цю знайому у свою наречену. Коли Єфрем довідався про це, він спантеличився — не чекав, що його друг настільки наївний. Довелося сказати Грицеві, хто така ота перша його дівчина. Шудра не повірив, образився, переживав. Довелося Джмелеві сказати йому те, про що весь Поділ знає.
Рости Гриць став швидше, гімназію перестав вважати чимось священним, як і поезію, як і жінок, але, попри здоровий глузд, що ним був щедро наділений Єфрем, поринув у накинуте йому гімназією вільнодумство і потягнув за собою товариша.
Куренівський куток здавен був український — не за мовою тільки, а й за характером стосунків між сусідами, часом химерними, часом ворожими, часом аж до карамельного присмаку дружніми, але завжди непримиренними до тих, хто намагався б утрутитися до цієї спільноти із своїм розумінням справедливості і порядку.
Гриць сприймав слова гімназійних учителів про самостійність України як дороговказ, а Єфрем ходив на мітинги тільки через те, що його просив товариш, бо все, що говорилося натовпу і натовпом, він знав із Святого Письма та ще зі слів батькових, коли той дозволяв собі добру чарку, садовив перед собою сина і казав: "Не вір москалям, читай Шевченка, Бог усе бачить і своє слово скаже, аби тільки люди почули і не переінакшували, бо розвелося балакунів, а до діла охочих — жменька".
Онисим Христофорович Шудра благословив сина до університету, Гриць став студентом у вісімнадцятому. На той час він досить вправно володів батьківською професією — і сфотографувати міг як належить, і пластину обробити, і надрукувати знімок. Вряди-годи батько виряджав замість себе сина; а той, коли Єфрем був вільний од шевства, брав із собою товариша то на мітинг, то в білий будинок на Великій Володимирській, де нуртували пристрасті Центральної Ради, то до редакцій "Киевской мысли", "Літературно-наукового вісника", "Вечерней газеты", "Киевской старины" — все те було поруч.
Гриць і Єфрем допомагали пакувати і вантажити урядові документи, коли Центральній Раді довелося залишити столицю у січні вісімнадцятого, і знову розвантажувати і розпаковувати бюрократичне господарство, коли влітку Рада повернулася.
Проте хлопці не вступали до жодної з партій, котрих було хоч греблю гати. Коли німці зайняли Київ, Гриць тимчасово покинув навчання, а поновився в університеті, чи пак, ІНО, аж у двадцять першому. Студентом він був з кращих, тож коли не стало Леніна, йому було доручено сказати скорботні слова на мітингу; і Гриць виконав доручення настільки переконливо, що його примітили в міськкомі і опікувалися молодим фахівцем (Шудра одержав диплом філолога).
Якось Гриць сказав своєму приятелю, не дивлячись Єфремові в очі: "Дуже прошу тебе, нікому й ніколи не кажи про те… Ну, словом, що крутилися ми біля Центральної Ради. Дуже прошу. Добре?" Єфрем подумав трохи, перш ніж відповісти. Дивне було прохання. "Щось сталося?" — "Нічого. Просто не кажи нікому". — "Я ніколи ні про тебе, ні про себе не казав нікому. Що таке?" — "Розумієш, мені запропонували… Партійну роботу". — "Яку?" — "На заводі Гретера і Криванека. На "Більшовику". У парткомі". — "Ти вступив до… Новина…". — "Нещодавно. Ти розумієш…". — "Нема чого розуміти. Вступив — то й вступив. Твоє діло". — "І тобі раджу. Це — надовго, Єфреме, повір". — "Що — надовго?" — "Більшовики. Комуністи". —"Хтозна. Хоча — тобі видніше".
їм було тоді по двадцять п'ять, і невдовзі шляхи їхні розійшлися. Єфрем працював не тільки на фабриці, брав приватні замовлення, аби ні він, ні батько не почувалися бідними. Гриць переїхав з кутка ближче до своєї роботи, йому дали кімнату недалеко від заводу, а потім і окрему квартиру. Шудра одружився, на весілля запросив і Єфрема, і Джмеля-старшого. Іван Оникійович, пославшись на неіснуючу хворобу, відмовився, а Єфрем поїхав з подарунками: хромові чоботи Грицеві, а нареченій — шкіряну сумочку із вигадливим тисненням.
Наречена була дочкою директора заводу Шереха — це все, що про неї можна було сказати. Звичайне створіння, носик, як у качечки, правда, бюст викликав повагу. Підпивши, Єфрем сказав на вухо Грицеві: "Тепер діло за потомством. Молочний завод — на трійню!" Гриць стусонув його у бік: "Помовч, бовдуре. Скажи ліпше, сам одружуватися думаєш?" — "Якщо знайду таку кралю, як ти…" Шудра відчув якусь приховану насмішку, але вирішив не чіпати Єфрема. "Пий, голубе, та розуму не втрачай…". Джміль блаженно всміхався: "Не бійся, не відіб'ю твою голубку…"
На своє весілля він запросив Гриця нескоро. У тридцять третьому прибилася на їхній куток чи то дитина, чи підліток, чи дівчина — маленька, худа, як трісочка, з обведеними чорними колами великими сірими, напівбожевільними очима. Був серпень, неділя. Єфрем порався у садку за будинком, почув, що пес непокоїться, пішов глянути.