думав: "Як нудно й незручно бути мужиком!" Він підійшов до Пантелія і сів поряд нього на голоблю.
— Діду, мені холодно! — сказав він, тремтячи і засовуючи руки в рукава.
— Нічого, скоро до місця доїдемо,— позіхнув Пантелій.— Воно нічого, зігрієшся.
Валка рушила з місця рано, бо було не жарко. Єгорушка лежав на паці й тремтів від холоду, хоч сонце скоро з'явилося на небі й висушило його одяг, паку і землю. Ледве він заплющив очі, як знову побачив Тита і млин. Почуваючи, що його нудить і все тіло зробилося важким, він напружував сили, щоб прогнати від себе ці образи, та ледве вони зникли, як па Єгорушку з ревом накидався бешкетник Димов з червоними очима та піднятими кулаками або ж чути було, як він сумував: "Нудно мені!" Проїжджав на козацькому жеребчику Варламов, проходив зі своєю усмішкою і з дрохвою щасливий Костянтин. І які ж усі ці люди були важкі, осоружні й набридливі!
Раз — це було вже надвечір — він підвів голову, щоб попросити води. Валка стояла на великому мості, що тяг-ся через широку річку. Внизу над річкою темнів дим, а крізь нього видно було пароплав, що тягнув на буксирі •баржу. Спереду за річкою рябіла величезна гора, всіяна будинками і церквами; біля підніжжя гори, коло товарних вагонів, бігав локомотив...
Раніше Єгорушка не бачив ніколи ні пароплавів, ні локомотивів, ні широких рік. Глянувши тепер на них, він. не злякався, не Здивувався; на обличчі його не виявилося навіть нічого схожого на цікавість. Він тільки відчув, що йому погано, і поспішив лягти грудьми на край паки. Його вирвало. Пантелій, побачивши це, крякнув і покрутив головою.
— Захворів наш хлопчина! — сказав він.— Мабуть, живота застудив... хлопчина б то... На чужій стороні... Погане діло!
VIII
Валка спинилася недалеко від пристані на великому торговельному подвір'ї. Злазячи з воза, Єгорушка почув чийсь дуже знайомий голос. Хтось допомагав йому злазити й говорив:
— А ми ще вчора ввечері приїхали... Цілий день сьогодні вас чекали. Хотів вчора наздогнати вас, та не з руки
9 А, Чехов
257
було, іншого дорогою поїхали. Ото, як ти своє пальтечко пом'яв! Буде ж тобі від дядечка!
Єгорушка придивився до мармурового обличчя того, хто говорив, і пригадав, що не Дениско.
— Дядечко й отець Христофор тепер у номері,— казав далі Дениско,— чай п'ють. Ходім!
І він повів Єгорушку до великого двоповерхового корпусу, темного й похмурого, схожого на N-ський благодійний заклад. Пройшовши сіни, темні сходи і довгий, вузький коридор, Єгорушка і Дениско увійшли до маленького номерка, в якому, справді, за чайним столом сиділи Іван Іванович і о. Христофор. Побачивши хлопця, обидва старі виявили на обличчях здивування і радість.
— А-а, Єгор Микола-айович! — проспівав о. Христофор.— Пан Ломоносов!
— А, панове дворяни! — сказав Кузьмичов.— Просимо завітати.
Єгорушка скинув пальто, поцілував руку дядькові та о. Христофору і сів до столу.
— Ну, як доїхав, puer bone? 1 — закидав його о. Христофор запитаннями, наливаючи йому чаю і, за своїм звичаєм, променисто усміхаючись.— Мабуть, набридло? І не дай боже валкою або волами їхати! їдеш, їдеш, прости господи, глянеш уперед, а степ усе такий самий протяжно-складений, як і був: кіпця-краю не видно. Не їзда, а чиста ганьба! Чого ж ти чаю не п'єш? Пий! А ми без тебе тут, поки —ти з валкою тягся, всі діла якнайкраще справили. Слава богу! Продали вовну Черепахіну, та так, як дай боже кожному... Добре заробили!
З першого погляду на своїх Єгорушка відчув нездоланну потребу скаржитися. Він не слухав о. Христофора і придумував, з чого б почати і на що, власне, поскаржитись. Та голос о. Христофора, що здавався неприємним і різким, заважав йому зосередитися і плутав його думки. Не посидівши й п'яти хвилин, він устав з-за стола, пішов до дивана і ліг.
— От тобі й на! — здивувався о. Христофор.— А як же чай?
Придумуючи, на що б таке поскаржитись, Єгорушка припав лобом до стінки дивана і раптом заридав.
— От тобі й на! — повторив о. Христофор, підводя-
чись і йдучи до дивана,— Георгію, що тобі? Чого ти плачеш?
— Я... я хворий! — промовив Єгорушка.
— Хворий? — збентежився о. Христофор.— Ось це вже й негарно, брат... Хіба можна в дорозі хворіти? Ай, ай, який ти, брат... га?
Він приклав руку до Єгорущиної голови, торкнувся щоки і сказав:
— Еге, голова гаряча... Це ти, мабуть, простудився або що-небудь з'їв... Ти до бога вдавайся.
— Хіни йому дати...— сказав збентежено Іван Іванович.
— Ні, йому б чого-небудь гаряченького попоїсти... Георгію, хочеш супчику? Га?
— Ні... не хочу...— відповів Єгорушка.
— Тебе морозить, чи як?
— Перше морозило, а тепер... тепер жар. У мене все тіло болить...
Іван Іванович підійшов до дивана, помацав Єгорушку за голову, збентежено крякнув і вернувся до стола.
— Ось що, ти роздягайся і лягай спати,— сказав о. Христофор,— тобі виспатися треба.
Він допоміг Єгорушці роздягнутись, дав йому подушку і вкрив його ковдрою, а поверх ковдри пальтом Івана Івановича, потім відійшов навшпиньки і сів за стіл. Єгорушка заплющив очі, і йому зразу ж стало здаватися, що він не в номері, а на великому шляху коло багаття; Омелян махнув рукою, а Димов з червоними очима лежав на животі й глузливо дивився на Єгорушку.
— Бийте його! Бийте його! — крикнув Єгорушка*
— Марить...— промовив півголооом о. Христофор.
— Клопіт! — зітхнув Іван Іванович.
— Треба буде його олією з оцтом змазати. Бог дасть, назавтра одужає.
Щоб позбутися важких марень, Єгорушка розплющив очі й став дивитися па вогонь. О. Христофор і Іван Іванович уже напилися чаю й про щось говорили пошепки. Перший щасливо усміхався і, як видно, ніяк не міг забути про те, що мав добрий зиск на вовні; тішив його не стільки самий зиск, скільки думка про те, що, приїхавши додому, він збере всю свою велику родину, лукаво підморгне й зарегочеться; спочатку він усіх обдурить і скаже, що продав вовну дешевше за свою ціну, а потім дасть зятеві Михайлові товстий гаманець і скаже: "На, забирай!
9*
259
Ось як треба діло робити!" А Кузьмичов не здавався задоволеним. Обличчя його, як і раніше, виявляло ділову сухість і заклопотаність.
— Ех, якби знати, що Черепахін дасть таку ціну,— говорив він півголосом,— то я б дома не продавав Макарову отих триста пудів! Така досада! Та хто ж його знав, що тут ціну підняли?