Заяложена ковдра заворушилась, і з-під неї виткнулась кучерява дитяча голова на дуже тонкій шиї; двоє чорних очей блиснули і з цікавістю вп'ялися в Єгорушку. Мойсей Мойсейович і єврейка, не перестаючи зітхати, підійшли до комода й почали говорити про щось по-єврей-ськи. Мойсей Мойсейович говорив півголосом, низьким баском, і взагалі його єврейська мова скидалася на безперервне "гал-гал-гал-гал...", а жінка відповідала йому тонким індичим голоском, і в неї виходило щось подібне до "ту-ту-ту-ту...". Поки вони радились, з-під заяложеної ковдри визирнула друга кучерява голівка на тонкій шиї, за нею третя, а далі четверта... Якби Єгорушка мав багату фантазію, то міг би подумати, що під ковдрою лежала стоголова гідра.
— Гал-гал-гал-гал...— говорив Мойсей Мойсейович.
— Ту-ту-ту-ту...— відповідала йому єврейка.
Нарада закінчилась тим, що єврейка глибоко зітхнула, полізла до комода, розгорнула там якусь зелену ганчірку і дістала звідти великого житнього пряника, що мав вигляд серця.
— Візьми, дитинко,— сказала вона, подаючи Єгорушці пряник.— У тебе нема тепер матінке, нікому тобі гостинця дати.
Єгорушка сховав до кишені пряник і позадкував до дверей, бо був уже неспроможний дихати затхлим і кислим повітрям, в якому жили хазяї. Вернувшись до великої кімнати, він зручніше примостився на дивані і вже не заважав собі думати.
Кузьмичов тільки що скінчив лічити гроші і клав їх'назад у торбу. Поводився з ними не дуже шанобливо й кидав їх у брудну торбу без усякої церемонії і з такою байдужістю, начебто це були не гроші, а паперове сміття.
О. Христофор розмовляв з Соломоном.
— Ну, що, Соломоне премудрий? — питав він, позіхаючи і хрестячи рота.— Як діла?
— Це ви про які діла кажете? — спитав Соломон і подивився так єхидно, начебто йому натякали на який-не-будь злочин.
— Взагалі... Що поробляєш?
— Що я поробляю? — перепитав Соломон і знизав плечима.— Те саме, що й усі... Ви бачите: я лакей. Я лакей у брата, брат лакей у проїжджих, проїжджі лакеї у Варламова, а якби.я мав грошей десять мільйонів, то Варламов був би в мене лакеєм.
— Тобто, чому ж це він був би в тебе лакеєм?
— Чому? А тому, що нема такого пана чи мільйонера, який за зайву копійку не став би лизати рук у жида пархатого. Я тепер жид пархатий і злидень, всі на мене дивляться, як на собаке, а якби в мене були гроші, то Варламов переді мною клеїв би такого дурня, як Мойсей перед вами.
О. Христофор і Кузьмичов перезирнулись. Ні той, ні другий не зрозуміли Соломона. Кузьмичов суворо і сухо поглянув на нього й спитав:
— Як же це ти, дурню отакий, рівняєш себе з Варла-мовим?
— Я ще не такий дурень, щоб рівняти себе з Варла-мовим,— відповів Соломон, насмішкувато оглядаючи своїх співрозмовників.— Варламов хоч і росіянин, але в душі він жид пархатий; все життя в нього в грошах і в наживі, а я свої гроші спалив у грубці. Мені не потрібні ні гроші, ні земля, ні вівці, і не треба, щоб мене боялись і скидали шапки, коли я їду. Значить, я розумніший за вашого Варламова і більше схожий на людину!
Трохи згодом Єгорушка крізь дрімоту чув, як Соломон голосом глухим і сиплим від ненависті, що душила його, гаркавлячи і поспішаючи, заговорив про євреїв; спочатку говорив він правильно, по-російськи, а далі збився на тон оповідачів з єврейського побуту і став говорити, як колись у балагані, з перебільшеним єврейським акцентом.
— Чекай...— перебив його о. Христофор.— Якщо тобі твоя віра не подобається, то ти її переміни, а сміятися гріх; то остання людина, хто з своєї віри глузує.
— Ви нічого не розумієте! — грубо урвав його Соломон.— Я вам кажу одне, а ви друге...
— От і видно зараз, що ти дурпа людина,— зітхнув о. Христофор.— Я тебе навчаю, як умію, а ти сердишся. Я тобі по-старечому, тихенько, а ти, як індик: бла-бла-бла! Дивак, справді...
Увійшов Мойсей Мойсейович. Він стурбовано подивився на Соломона і на своїх гостей, і знову на його обличчі нервово затремтіла шкіра. Єгорушка струснув головою й подивився навколо себе; мигцем він побачив Соломонове обличчя і якраз у той момент, коли воно було повернене до нього на три чверті і коли тінь від його довгого носа перетяла всю ліву щоку; зневажлива усмішка, змішана з цією тінню, блискучі насмішкуваті очі, бундючний вираз і вся його обскубана фігурка, роздвоюючись і мигтячи в очах Єгорушки, робили його тепер схожим не на ^блазня, а па щось таке, що інколи сниться, мабуть, на нечисту силу.
— Якийсь він у вас біснуватий, Мойсею Мойсейовичу, бог з ним! — сказав з усмішкою о. Христофор.—Ви б його улаштували де-небудь або оженили; чи що... На людину не схожий.
Кузьмичов сердито нахмурився. Мойсей Мойсейович знову занепокоєно і допитливо поглянув на брата і на гостей.
— Соломоне, вийди звідси! — суворо сказав він,— Вийди!
І він додав ще щось по-єврейськи. Соломон уривчасто засміявся й вийшов.
— А що таке? — злякано спитав Мойсей Мойсейович о. Христофора.
— Зазнається,— відповів Кузьмичов.— Грубіян і багато про себе думає.
— Так і знав! — жахнувся Мойсей Мойсейович, сплескуючи руками.—Ах, боже мій! Боже мій! — забурмотів він лівголосом.— Ви вже, будьте ласкаві, вибачте й не гнівайтесь. Це така людина, така людина! Ах, боже мій! Боже мій! Він мені рідний брат, але, крім горя, я від нього нічого не бачив. Адже він, знаєте...
Мойсей Мойсейович покрутив пальцем коло лоба і казав далі:
— Не при своєму розумі... пропаща людина. І що мені з ним робити, не знаю! Нікого він не любить, нікого не ціанує, нікого не боїться... Знаєте, з усіх сміється, говорить дурниці, кожному в очі тикає. Ви не можете повірити, якось приїхав сюди Варламов, а Соломон таке йому сказав, що той ударив батогом і його, і мене... А мене за що? Хіба я винен? Бог відібрав у нього розум, виходить, це божа воля, а я хіба винен?
Минуло хвилин з десять, а Мойсей Мойсейович усе ще бурмотів півголосом і зітхав:
— Уночі він не спить і все думає, думає, думає, а про що він думає, бог його знає. Підійдеш до нього вночі, а він сердиться й сміється. Він і мене не любить... І нічого він не хоче! Татусь, коли помирав, залишив йому і мені по шість тисяч карбованців. Я купив собі заїзд, одружився й теперечки діточок маю, а він спалив свої гроші в грубці. Так жалко, так жалко! Навіщо палити? Тобі не треба, то віддай мені, а навіщо ж палити?